Iншi розділи
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Жовтень 24, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Лютий 2019 21:49

Допомагати воякам можна і в тилу...

Rate this item
(0 votes)

Хто б і що не го­во­рив про стан справ у на­шій ар­мії, а її за­без­пе­чен­ня по­рів­ня­но з тим же 2014-м зрос­ло в ра­зи. На­сам­пе­ред у райо­ні про­ве­ден­ня опе­ра­ції Об’­єд­на­них сил. Не­зва­жа­ючи на цей без­за­пе­реч­ний факт, укра­їн­ці про­дов­жу­ють на­да­ва­ти на­шим хлоп­цям до­по­мо­гу.
Усі во­ни різ­ні за сво­їм ста­ту­сом, ві­ро­спо­ві­дан­ням, стат­ка­ми і на­віть по­лі­тич­ни­ми по­гля­да­ми. Єди­ні в од­но­му: у склад­ні ча­си ар­мії, яка сьо­го­дні є чи не най­го­лов­ні­шим га­ран­том збе­ре­жен­ня єди­ної і віль­ної Ук­раї­ни, тре­ба під­ста­ви­ти пле­че до­по­мо­ги. Про де­яких із них і на­ша роз­по­відь.

Хто ска­зав, що один у по­лі не во­лон­тер?
Коли восени 2013-го у центрі Києва розпочалися масові протести проти режиму Януковича, Юрій Свірко разом із братом Олегом працювали в одній зі столичних комерційних фірм. Через різні причини вони не могли долучитися до протестувальників і тому вирішили допомагати їм по-іншому: продуктами харчування, які купували власним коштом та завдяки пожертвуванням друзів. Після масових розстрілів, що сталися 20 лютого 2014-го, доставляли потерпілим ліки.
У травні 2014-го, коли на Донбасі почалися перші збройні сутички між підрозділами ЗС України і бойовиками так званих «ДНР» і «ЛНР», до них звернулися бійці з проханням посприяти із забезпеченням бронежилетами та іншим спорядженням.
— Ми не знали, де їх дістати, але разом із тим розуміли: там вирішується доля України, там гинуть наші хлопці, — каже Юрій Свірко. — Хіба ми могли, усвідомлюючи це, залишатися сторонніми спостерігачами?
І буквально за кілька тижнів уже доставили до 3-го окремого танкового батальйону, що дислокувався під Волновахою, оптичні приціли, інше майно, так необхідне для військовиків. На запитання, де все це взяли, Юрко віджартовується, мовляв, знайомі допомогли.
А згодом вони вже опікувались особовим складом батальйону «Київська Русь» 44-ї артилерійської бригади та підрозділами спеціального призначення МВС «Київ-1» і «Київ-2», а також морськими піхотинцями 36-ї бригади.
З часом обсяги волонтерської допомоги зростали. І на сьогодні захисники України отримали завдяки їм, окрім бронежилетів, захисних шоломів, ще й 30 реанімобілів, 2 саморобних броньовики і навіть... 2 сауни на колесах!
У Василя Захарського, жителя Херсона, дуже мирна професія — він керує хором й акомпанує у Херсонському обласному палаці культури. Натомість племінник Олег воює з російськими найманцями.
Знаючи з його слів про ті проблеми, з якими найчастіше стикаються наші військовослужбовці, кілька років тому пан Василь приєднався до волонтерської організації «Чайка», яку очолює Ігор Осауленко, а її активними членами є колеги з обласного драмтеатру, а також артисти естрадно-джазового оркестру під орудою Віталія Шаповаленка.
Під свою опіку вони взяли 79-у  окрему десантно-штурмову бригаду. Стараннями цих небайдужих людей, яким теж допомагають сотні небайдужих херсонців, десантники отримали маскувальні сітки, так потрібні в районі бойових дій, запчастини до автотехніки, дизель-електростанції.
Розуміючи, що не хлібом єдиним живе людина, тим паче на фронті, артисти дали нашим бійцям кілька концертів. Причому і в тих частинах, що дислокуються неподалік так званої лінії розмежування, зокрема поблизу села Красногорівка, Червона Поляна, під Волновахою, а також у самому Маріуполі.
Влітку 2014-го Олег Браславський прийшов до військкомату і попросив відправити його — у складі армійського підрозділу — на Донбас, де вже було «гаряче». Під час проходження медкомісії з’ясувалося, що йому, як висловився її голова, не воювати треба, а лікуватись.
Олег вирішив, що допомагати бити ворога можна й перебуваючи у глибокому тилу, і почав разом із такими ж небайдужими киянами волонтерити, доставляючи армійцям захисні шоломи, бронежилети. Під час чергової поїздки до підрозділу, який розташовувався у безпосередній близькості від ворожих позицій, потрапив під артилерійський обстріл і дістав контузію.
Підлікувавшись у госпіталі, продовжив свою справу. Та з часом контузія почала даватися взнаки і довелося припинити поїздки на Донбас. Проте Олег Лазаревич продовжує допомагати нашій армії, збираючи пожертвування від людей на мирній території.
— Сподіваюся, що це тимчасово, — усміхається чоловік. — І з часом знову буватиму на сході: скучив за нашими бійцями, з якими встиг навіть і потоваришувати.
«Хай мої ру­ка­ви­ці і чай до­по­мо­жуть ви­сто­яти на­шим хлоп­цям...»
До благодійної діяльності долучаються навіть люди з обмеженими можливостями. Валентина Мазурик — одна з них. Втративши свого часу зір і маючи проблеми зі слухом, жінка не лише вистояла під ударами долі, а й знайшла у собі сили опанувати техніку в’язання!..
З початком так званої гібридної війни почала в’язати рукавиці для захисників країни: бійців Збройних Сил, Національної гвардії. За цей час вона відправила їм майже 1500 пар рукавиць, витративши більш як 100 кг ниток.
— Найбільша нагорода для мене — телефонні дзвінки хлопців, які дякують за рукавиці, — каже пані Валентина. — Я намагаюся допомогти їм чим можу.
Наприклад, передаю через волонтерів і лікувальні трави для чаїв, які допомагають їм не тільки зігрітись, а й запобігти простудним захворюванням.
Жителька Волині Наталя Попова під час Революції Гідності волонтерила у складі «Волонтерської сотні», відправляючи поранених і хворих майданівців на лікування за кордон. А коли почалася війна на сході, взялася допомагати постраждалим військовим та їх родинам. Насамперед 51-ї окремої механізованої бригади, що дислокується у Ковелі.
— Для мене волонтерство — це стан душі, коли ти не можеш до людської біди, потреби бути неуважним, байдужим і пройти повз, — каже пані Наталя. — Ще для мене особисто — це збіг моїх бажань та можливостей. Слава Богу, крім того, що совість змушувала, виховання в сім’ї, коло друзів, які були на Майдані, в мене ще були всі можливості допомагати українським воякам.

З бран­ців За­хар­чен­ка — у во­лон­те­ри
До початку трагічних подій на Донбасі Леонід Краснопольський проживав у Донецьку і займався підприємництвом, маючи власне ательє з пошиття чоловічого одягу. Коли у місті почалися сепаратистські мітинги, чоловік зайняв проукраїнську позицію.
Та його мало хто чув, а коли влада у місті перейшла до бойовиків на чолі з О. Захарченком, чоловік опинився у підвалі колишнього обласного управління СБУ. Як «ворог нової народної влади», де його піддавали моральним та фізичним знущанням. Але вони лише загартували його.
Врешті-решт, Леоніду пощастило вийти на волю. Знаючи свою перспективу опинитися знову у підвалі, він незабаром переїхав до Дніпра і почав займатися пошиттям одягу з патріотичною символікою, створивши популярний бренд Hunta in UA. А на виручені кошти допомагав армії. Ось як згадує Леоніда Краснопольського медик-волонтер Олександр Гагаєв:
— У мене мурашки по шкірі бігли, коли він розповідав, як його виводили розстрілювати кілька разів. Прискіпливо допитував слідчий із Росії і все не міг зрозуміти, чому він настільки проукраїнський.
Льоня був першим, хто почав робити патріотичні футболки. Допомагав і нам, медикам-добровольцям, речами, взуттям. Він, до речі, міг виїхати до Ізраїлю, де його чекали. Але залишився в Україні.
— Вперше зустрілися з Леонідом під час складання військової присяги у 2015 році, — згадує командир 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» Вячеслав Філін. — Тоді наш підрозділ саме формувався і було безліч проблем. Насамперед із матеріальним забезпеченням.
Протягом кількох років Леонід постійно нас підтримував матеріально, постачаючи нам армійське майно, і морально — зі шпальт періодичних видань розповідаючи про подвиги наших бійців.
Краснопольський найбільшою своєю мрією називав бажання дожити до того дня, коли його рідне місто Донецьк «буде очищене від останньої російсько-сепаратистської нечисті і над ним майорітиме український прапор». Не судилося: він загинув кілька місяців тому в автокатастрофі.
І лі­ка­ми до­по­ма­гає, і опо­рні пунк­ти бу­дує
Пантелеймон Бумбурас — грецький бізнесмен, президент Асоціації грецьких підприємців та підприємств в Україні, останні 20 років живе й працює в нашій державі. Вважає себе її патріотом і відчуває необхідність допомагати українцям. Тому і заснував благодійну організацію «Фонд Бумбураса».
Він реалізує кілька проектів, але ми розповімо про один із них, спрямований на допомогу українським воякам, які, діставши поранення в зоні ООС, лікуються у Національному військово-медичному клінічному госпіталі МО України.
Втім, він надавав неодноразово фінансову підтримку військовим госпіталям у Києві, Маріуполі, Дніпрі, Донецьку й Одесі у вигляді медичних препаратів та медичного обладнання. Загальна сума допомоги, яку надав військовим госпіталям протягом 2015–2018 років, становить понад 11 мільйонів гривень!
Що характерно: незважаючи на зайнятість бізнесовими справами, пан Пантелеймон особисто контролює Програму забезпечення ліками військових госпіталів і донині.
Відомий грецький волонтер допомагає не лише ліками й медичним обладнанням військовим госпіталям: його будівельна компанія була однією з тих, які будували взводні опорні пункти в районі Маріуполя.
— Розумію, що будь-яка допомога українським військовим украй важлива для них, — говорить грецький бізнесмен. — Я живу й працюю в Україні, тому не можу залишитися байдужим до людей, які потребують допомоги. Ми обов’язково й надалі допомагатимемо якісними ліками.
Волонтерська діяльність грецького мецената не залишилася непоміченою: його нагороджено відзнакою від Міністерства оборони «За внесок у розвиток Збройних Сил України».

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ,
фото надано автором

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».