І не тому, що діємо за відомим принципом — у природи нема поганої погоди. В даному випадку спрацьовує інше й давно апробоване правило — погода не поліпшиться від того, що ми постійно дорікатимемо їй.
І аби ж так розмірковували самі городяни! Подібні думки все частіше виникають і у сільських мешканців, у тому числі й у тих, хто зайнятий у сільськогосподарському виробництві.
Причин у такого невиправданого оптимізму чимало. Тетяна Бривко звернула увагу лише на дві з них. Перша криється в постійному бажанні аграріїв утримати гроші. А друга пояснюється простіше — вони змушені на всьому економити через гостру нестачу коштів в умовах, коли невпинно дорожчає і сільгосптехніка, і запчастини до неї, і пально-мастильні матеріали, і сільгоспхімія. Тобто випускати з рук уже зароблені гривні не надто хочеться.
Тому сільгоспвиробники про агрострахування думають в останню чергу. Та держава і комерційні банки все-таки змушують їх про нього згадувати. Відбувається це тоді, коли аграрії бажають узяти участь у держпрограмі, яка передбачає підписання форвардних контрактів на сільгосппродукцію, чи коли виникає гостра потреба в кредитах. У такій ситуації їм чиновники та банкіри наввипередки говорять — ви спочатку застрахуйте свої посіви, а лишень потому зі своїми питаннями та пропозиціями приходьте до нас.
Добровільне агрострахування тому й зветься добровільним, що не передбачає тиску ззовні. А от із таким страхуванням у нас не склалося чи майже не склалося. Ми маємо настільки низькі показники, що зважаємо на них тільки тоді, якщо уважно до них придивляємося.
Офіційна статистика підтверджує це. Торік було застраховано трохи менше 0,9 млн га. І це при тому, що всього в країні обробляється близько 40 млн га.
Те, що у сільгоспвиробників мінімум грошей, — ще півбіди. Інша проблема криється у дорожнечі агрострахових послуг. Бажання страховиків за рахунок високих тарифів підтримати свій бізнес сільгоспвиробники розуміють, та при цьому кажуть — ви й нам дайте можливість заробити. А коли гра йде лише в одні ворота, це вже не партнерські відносини.
На цю обставину під час кіровоградського круглого столу звертала увагу фінансовий менеджер ТОВ «УкрАгроКом» Вікторія Могила. Підприємство це сильне, обробляє понад 70 тис. га і тому за всіма ознаками належить до розряду агрохолдингів, проте навіть воно через дорожнечу агрострахування намагається не помічати його.
Своїм баченням проблем і способів їх вирішення поділився і представник агрострахового ринку — начальник управління агрострахування ПАТ «Українська аграрно-страхова компанія» Микола Стецюк. Він погодився, що агрострахування — дороге задоволення, та при цьому зазначив, що гарантія бізнесової витривалості завжди коштує недешево.
Микола Стецюк послався на досвід своєї компанії. Вона має перерахувати на рахунок одного із сільгосппідприємств Миколаївської області 400 тис. грн. Зрозуміло, що це не доброчинний внесок: усе набагато простіше — УАСК таким чином виконує свої зобов’язання перед клієнтом за втрати, яких той зазнав через масову загибель посівів озимого ячменю та озимої пшениці.
За даними генерального директора Агрострахового пулу Віталія Самарського, торік компаніями, які входять до складу цього страхового об’єднання, було сплачено 10 млн компенсаційних гривень. Звідси висновок — «обов’язково треба страхуватися».
Присутні також уважно вислухали його інформацію про особливості запропонованого до обговорення громадськості проекту Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні.
Серед своїх завдань Агростраховий пул називає й те, щоби привнести культуру сучасного агрострахування до агровиробництва, забезпечити йому надійне страхове покриття, аби сільгоспвиробники в майбутньому страхувалися не через банківський або державний примус, а добровільно, вбачаючи в страховиках надійних партнерів по бізнесу. Для цього, зауважив Віталій Самарський, і розроблявся проект агрострахової Концепції.
Ро­ман НЕ­ЧИ­ПО­РУК,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»