Стосовно експорту в цілому, то здебільшого українська сільгосппродукція до останнього часу постачалася до країн СНД (21%), Євросоюзу (27%), азійських та африканських — по 34%.
Такий експортний розподіл був невипадковим. Вітчизняні сільгоспвиробники всіляко прагнули мінімізувати ризики, пов’язані з форс-мажорними обставинами, які у будь-який момент могли виникнути на тих чи інших зовнішніх ринках.
Щоправда, бажаної диверсифікації досягти так і не вдалося. Наприклад, 95% усіх поставок українського м’яса та м’ясопродуктів припадали на країни СНД.
Подібну ситуацію маємо з молоком і молокопродуктами. 75% від загального обсягу їх експортних поставок також ідуть до країн СНД.
Особливе ставлення українських сільгоспвиробників до мешканців країн СНД спостерігається і в інших аграрних напрямах. Так, до країн Співдружності Незалежних Держав спрямовуються 50% овочів та коренеплодів.
Усі ці дані навів президент Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич. Він також підкреслив, що значну частину експортованої сільгосппродукції відправляли до Росії.
Російський ринок завжди приваблював вітчизняних сільгоспвиробників своєю ємністю. Однак останнім часом наша сусідка поводиться доволі дивно. Причому настільки, що її поведінку не зрозумів увесь цивілізований світ. Про українців уже годі й казати. Говорячи про братні почуття до нашого народу, Росія спочатку анексувала Крим, а тепер активно підтримує сепаратистів на сході та півдні нашої країни.
Такі дії вона підкріпила ще й торговельною війною. Конфлікти та непорозуміння розпочалися у сирній сфері, а згодом поширилися на молочну та ковбасну продукцію. На них установлюються суттєві безпідставні обмеження щодо ввезення, а часто йдеться загалом про можливість запровадження повної заборони.
Подібне торговельне протистояння спостерігалося і торік, коли Україна заявила про свій намір оформити асоційоване членство в Євросоюзі. Нині російська позиція стала набагато жорсткішою, оскільки Київ не лише зробив практичні кроки в напрямку ЄС, а й виявив бажання вийти зі складу СНД.
Під впливом усіх згаданих політичних подій українські сільгоспвиробники були змушені змінити свої експортні пріоритети. Європейський вектор став уже домінуючим. Згідно з останніми офіційними даними, які навів Віталій Саблук, до країн ЄС постачається 39,1% усієї експортованої української аграрної продукції, а у країни СНД — лише 16,1%.
Політичні негаразди далися взнаки і на внутрішньому ринку. На цьому наголосив керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко. За його словами, в Херсонській області сільгоспвиробники дуже занепокоєні. У попередні роки значну частку своєї продукції у курортний сезон вони постачали до Криму. «Тепер вони вбачають одразу дві проблеми. Перша — невідомо, чи виникатимуть труднощі із завезенням цієї продукції до півострова, а друга — чи не буде зірваний курортний сезон на ньому».
За даними Миколи Гриценка, значна частка херсонської аграрної продукції збувалася завдяки придорожній торгівлі. Особливим попитом вона користувалася саме серед тих, хто їхав на відпочинок до Криму або повертався звідти додому.
У підвішеному стані перебувають і кримські аграрії. Невдовзі почнеться збирання ранніх зернових, ріпаку. Відтак, наголосив генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа, нез’ясованим залишається питання, куди і на яких підставах кримські сільгоспвиробники вивозитимуть свою продукцію.
Володимир Лапа проілюстрував цю проблему на прикладі ріпаку. За його словами, Крим не має потужностей для переробки цієї сільськогосподарської культури. «Ми не розуміємо, хто видаватиме сертифікат щодо походження ріпаку. Чи це буде російський сертифікат, чи український. Друге питання: якщо сертифікат матиме російське походження, то чи визнаватиметься він міжнародними спеціалістами».
При цьому Володимир Лапа наголосив, що це питання не другорядне. Адже як Україна, так і міжнародне співтовариство не визнає анексії Криму, відповідно, не визнаватиме й російських документів, що підтверджують якість та безпечність кримської сільськогосподарської продукції.
Вагому допомогу в такий непростий час українським сільгоспвиробникам надає Євросоюз. В односторонньому порядку він відкрив для них свій ринок. Більше того, зробив для наших аграріїв суттєві поступки. За певними групами товарів зовсім знімаються квоти, а за іншими вони суттєво змінюються. Такі сприятливі правила набувають чинності 1 травня і діятимуть протягом 6 місяців, поки Україна не підпише економічної частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
За інформацією Віталія Саблука, обсяги експорту вітчизняної сільгосппродукції до ЄС можуть зрости на 46%. Це може становити 717 млн доларів у рамках так званих безмитних квот і до 1,5 млрд доларів — у рамках тих квот, які суттєво змінюються.
Для того щоб закріпитися на цьому ринку і в майбутньому, українські аграрії повинні гарантувати якість і безпечність своєї продукції. Це ті правила, які є основоположними та стабільними в Європі і до яких ми мусимо пристосовуватися.
«Європа не скасує вимог щодо безпечності і якості продукції. Найбільша проблема — забезпечити якість нашої продукції та документальне підтвердження її безпечності», — зауважив Микола Гриценко і додав: «Не можуть наші фермери повезти свою продукцію до Європи в ящиках, де раніше пакували банани. Потрібна упаковка, передпродажна підготовка. Отже, нам є над чим працювати».
Віталій Саблук, оцінюючи перспективи перебування на європейському ринку, разом із тим зазначає: «Додаткові прибутки, додаткове зростання обсягів експортних поставок треба шукати в Азії. Європа нам важлива для того, щоб довести всьому світу, що ми перебуваємо в когорті якісних виробників».
Він також пояснив, що лишень за рахунок Китаю та Індії нині у світі спостерігається основний приріст споживання сільськогосподарської продукції. Скажімо, щодо продовольчого зерна впродовж 30 років він щороку становив 1%. Отже, за цей період він зріс майже на 30%. За цей же час у згаданих країнах значно зросло споживання м’яса та м’ясопродуктів.
Україна доволі успішно освоює азійські ринки. Щоправда, переважно вона присутня там із рослинницькою продукцією. Так, торік Україна отримала дозвіл на експорт зернової групи до Китаю. Зараз, за інформацією Володимира Лапи, розглядається питання щодо поставок у цю країну вітчизняної м’ясної продукції.
Іван Томич наголосив, що за експортними поставками не треба забувати і про внутрішній ринок, його можливості дуже значні. Зокрема, це стосується м’яса і м’ясопродуктів. За нормами щороку ми маємо їх споживати з розрахунку на душу населення 83 кг. 2013-го цей показник зупинився на 54 кг.
Подібне спостерігається й у молочній сфері.
Але для того, щоб освоїти внутрішній ринок, упевнений Іван Томич, треба розробити чітку аграрну політику, яка б передбачала можливості не тільки великих компаній, а й малих та середніх сільгоспвиробників. Ідеться про фермерські та одноосібні селянські господарства. Останні володіють суттєвими можливостями. За даними Івана Томича, вони виробляють 80% молока, 90% овочів, 98% картоплі. Загалом на них припадає 60% валової сільгосппродукції.
Проте малі та середні сільгоспвиробники є неорганізованими. Отож не мають виходів як на зовнішні, так часто й на внутрішні ринки.
Такої ж думки і Микола Гриценко. Він підкреслив, що організована торгівля, зокрема супермаркети, не поспішає приймати продукцію, вирощену фермерськими та одноосібними селянськими господарствами. «Бо є проблема із сертифікацією, яка гарантує її якість та безпечність».
Утім, за словами Миколи Гриценка, найбільшою проблемою залишається наш Податковий кодекс, «який ставить непрохідний бар’єр для дрібних виробників. Якщо фізичні особи хочуть вийти на організовані ринки, вони мають збільшити вартість своєї продукції на вартість ПДВ. І поки держава не вирішить цієї проблеми, переконаний Микола Гриценко, не буде можливостей сформувати потоки продукції, яка виробляється малими та середніми сільгоспвиробниками, в організоване русло.
Прийнято вважати, що товарне виробництво сільгосппродукції втрачає сенс, якщо нема можливості її реалізувати. Нині ж ми стикаємося із ситуацією, за якої на порядок денний виходить інше питання — чи матимемо ми можливість виростити цю продукцію? До цього аспекту привернув увагу Володимир Лапа. І пояснив: аграріям завжди бракувало обігових коштів. Зараз вони особливо гостро відчувають їх нестачу. Річ у тому, що дизпаливо, насіння, агрохімія останнім часом здорожчали на 20–30%, а доступитися до банківських кредитів в умовах зростаючої інфляції практично неможливо.
«Тому брак фінансів, відсутність кредитування банківською системою, корупція, заблокована система реєстрації земель сільськогосподарського призначення призводять до того, що люди відмовляються від обробітку землі», — сказав Володимир Лапа. Приміром, у Чернігівській області вже «загуляло» 18 тис. гектарів.
Тому, на переконання Володимира Лапи, «зараз треба думати не тільки про те, де продати нашу сільськогосподарську продукцію, а й про те, як її виробити».
Михайло ВЕРНИГОРА, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань
