Iншi розділи
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Грудень 09, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 08 Серпень 2014 03:00

Дотації виробникам молока: міжнародний досвід

Rate this item
(0 votes)

Останніми роками український АПК значно зміцнив свої позиції на вітчизняних та світових продовольчих ринках. Фахівці визнають, що значною мірою це стало можливим завдяки успіхам, досягнутим у рослинницькій галузі. Зокрема, торік Україна зібрала рекордний урожай зернових — 63 млн тонн. Очікується, що нинішній виявиться дещо скромнішим, але також буде вагомим. 

У молочному секторі теж уже не перший рік відбуваються серйозні зміни. Щоправда, йдуть повільно. Що треба зробити для того, аби вони переросли на стабільно зростаючі тенденції, чим у цьому може зарадити держава та закордонний досвід?

Про це говоримо з Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), проект «Розвиток агрофінансування в Україні».

— У своїх численних публікаціях, публічних виступах та заявах, які робите у фаховому колі, Ви і ваші колеги неодноразово пропонували спрямовувати кошти державної підтримки на полегшення доступу господарств до фінансів. Але Європа виплачує дотації на гектар. Вони становлять близько 300 EUR. Це досить потужна підтримка тамтешніх фермерів. Чи не буде наше сільське господарство через це неконкурентоспроможним?


— Виплати на гектар в ЄС є основним видом підтримки сільського господарства. Вони дійсно в середньому становлять близько 300 євро на гектар, але є різними в різних країнах. Наприклад, латиські фермери отримують 90 євро на гектар, німецькі — близько 300, голландські — 350, а грецькі — понад 500 євро. Водночас плата за оренду землі в Європі в середньому становить ті ж самі 300 EUR. Де ж тут вигода? Додайте до цього нашу перевагу у природно-кліматичних умовах.
Тому ми не маємо підстав говорити про неконкурентоспроможність українського агросектора в цілому. Щороку Україна експортує сільськогосподарської продукції на $10–12 млрд. Інше питання, що неконкурентоспроможними можуть бути окремі галузі чи види сільгоспвиробництва. Зокрема, це стосується молочного сектора.
Визначаючи заходи з підтримки саме молочного сектора, треба виходити з переліку проблем, які ми хочемо вирішити. Основними проблемами тут залишаються низька продуктивність корів, висока сезонність виробництва молока та його низька якість.
Вирішення цих проблем потребує інвестицій. А кредити в Україні дорогі. Тому ми і говоримо, що наявні кошти слід спрямувати саме на поліпшення доступу до фінансів, приміром, на здешевлення кредитів.
Важливе значення також має розвиток інфраструктури. До деяких сіл через відсутність доріг просто важко дістатися. А треба ж і пальне завозити, і молоко щодня забирати.
— Чому ви пропонуєте допомагати, насамперед, виробникам молока?
— Саме виробництво молока у більшості українських господарств є неконкурентоспроможним порівняно із західними виробниками. Серед усіх видів сільгоспвиробництва молочне потребує найбільших інвестицій і має найдовший термін окупності. Він може сягати десяти років і більше. Тому є надто мало охочих вкладати у це власні гроші, а тупцювання на місці неприпустиме, бо світ швидко розвивається.
— То наші виробники молока, на вашу думку, є неконкурентоспроможними?
— В Україні вже з’явилося чимало господарств, у яких річні надої молока сягають семи–дев’яти тисяч і навіть десяти тис. кілограмів. А це вже відповідає рівню розвинених країн. Але якщо говорити про загальний стан у секторі виробництва молока, то він залишає бажати кращого. Багато хто досі має надої нижчі, ніж чотири тис. кілограмів. Такі надої не спроможні забезпечити прибутки, а отже — і стабільний розвиток господарств.
Молочна галузь потребує суттєвих змін, але для того, аби вони стали можливими, знову ж таки, потрібні кошти. Також важливо зуміти ефективно розпорядитися ними.
— Чому весь час ми говоримо лише про конкурентоспроможність виробників молока? Хіба від його переробників нічого не залежить?
— Звичайно, залежить! Як від виробників, так і від переробників. Але з переробними підприємствами ситуація є кращою: завезені західні технології, навчені люди. Подекуди і старі технології та обладнання використовуються успішно. Але якщо наші заводи будуть закуповувати сировину за цінами, які вищі від світових, то вони досить скоро втратять і зовнішній, і внутрішній ринки. Тоді сире молоко стане взагалі нікому не потрібним — будемо завозити необхідні молокопродукти з-за кордону.
Тому виробники мусять пропонувати переробникам молоко за цінами, що не вищі від світових. Притому виробництво має бути для них прибутковим, бо собі у збиток ніхто працювати не стане. А збільшити прибутки можна, насамперед, за рахунок зростання продуктивності корів. За низької продуктивності собівартість молока завжди буде високою.
— Про західний досвід підтримки виробників молока вже йшлося. А що Ви можете сказати про російський? Чи можемо з нього щось запозичити?
— Торік Росія на підтримку виробників молока виділила щось близько 30 млрд рублів (це більш як 10 млрд гривень). А у 2015 році на ці цілі планується спрямувати вже 50 млрд, у 2020-му — 80 млрд рублів. У сусідній державі, в перерахунку на одну корову, зараз виділяють коштів набагато більше, ніж Україна давала в кращі часи.
Погляньмо, на що саме йдуть ці гроші і яким є результат. Передусім, слід зазначити, що ситуація в молочному секторі Росії відрізняється від української. Відповідно, іншими є й цілі державної підтримки. Так само, як і можливості держави.
Росія щороку виробляє понад 30 млн тонн молока. За цим показником вона у 2,7 разу випереджає Україну. Водночас ця сусідня держава має великий дефіцит молока. Рівень самозабезпечення становить лише 67%. Тому, разом з Китаєм, Росія залишається найбільшим світовим імпортером цього продукту. Оскільки основною проблемою для Росії є дефіцит молока, вона спрямовує свої основні зусилля на його подолання.
Можна виділити три основні способи дотування виробників молока в Росії. Це — субсидування інвестиційних проектів, підтримка закупівельних цін і компенсація відсотків за кредитами.
Чи ефективний комплекс цих заходів? Для того, щоб відповісти на це запитання, досить сказати, що у 2013 році виробництво молока в Росії скоротилося майже на чотири відсотки. Але відсутність зростання ще не означає, що всі наведені заходи є неефективними. Тому давайте розглянемо кожен з них окремо.
Субсидування інвестиційних проектів може дати більше нових ферм, однак чи будуть вони ефективними? Адже набагато легше зважитися на будівництво ферми, якщо 30% за це платить держава. Питання — а що буде потім? Саме тому, що російські ферми залишаються збитковими (незважаючи на високі закупівельні ціни — вищі, ніж у ЄС), країна мусить здійснювати додаткову підтримку закупівельних цін. Утім, при продуктивності корови, що менша, як чотири тис. кілограмів молока на рік, інакше й бути не може. За цих умов дотування ціни дозволяє стримувати спад виробництва, та не вирішує головної проблеми сектора — не робить його ефективним і конкурентоспроможним.
І лише третій спосіб підтримки — компенсація відсотків за кредитами — може дати ефект, бо сприяє залученню інвестицій для проведення необхідних системних змін. Питання полягає лише в тому, наскільки готовий до цього російський молочний сектор.
Україна ж, на відміну від Росії, є нетто експортером молока. Дефіциту молока в нас немає. Але йдеться про підвищення ефективності виробництва, збільшення його рентабельності. Для вирішення всіх цих питань потрібні інвестиції. А кредити у нас значно дорожчі, ніж у Росії (там вони не перевищують 10% для виробників молока). Висновок такий: з наведених видів підтримки виробників молока в Росії лише компенсація відсотків за кредитами для виробників молока могла би бути ефективною в Україні.
— Білоруські методи підтримки виробників молока не надто відрізняються від російських, проте вони дають значно відчутніший ефект. Білоруської молочної продукції дедалі більшає на полицях наших магазинів.
— Поки що. Бо, як відомо, Україна буквально цими днями запровадила ввізне мито у 55%. Але білоруські методи підтримки все ж відрізняються від російських, бо в Білорусі держава набагато жорсткіше контролює всю економіку, в тому числі й ціни на молоко та молокопродукцію, умови кредитування тощо. Справді, Білорусь є відносно успішною в молочному секторі. Ця невелика країна виробляє майже сім млн тонн молока (Україна — 11,5 млн тонн) і, принаймні, ще рік тому мала найвищі в СНД надої. Зараз маємо приблизно однакові.
У перерахунку й на корову, і на кілограм молока в Білорусі виділяють значно більше коштів, ніж навіть у Росії. До всього додайте і такий факт: там ще за радянських часів мали найвищу культуру виробництва молока в колишньому СРСР.
Усе це до певного часу давало ефект. Проте зараз ситуація змінилася. За минулий рік виробництво молока в Білорусі не зросло. Воно залишилося на рівні 6,8 млн тонн. У білоруській пресі з’являється дедалі більше критичних матеріалів щодо ситуації у сфері виробництва молока. Продуктивність корів у десяти районах навіть знизилася. Схоже, що білоруські реформи в молочному секторі починають пробуксовувати.
Підтримка ціни молока в Білорусі, схоже, теж уже не дає ефекту — господарства просто сидять на ній, як на голці. Та головним є навіть не це. Якби здешевлена за рахунок державної підтримки молочна продукція призначалася лише для внутрішнього споживача, то витрачені кошти залишалися б, принаймні, всередині країни, хоч і викривляли б ринок. Але Білорусь експортує майже половину (!) власної молочної продукції. Здебільшого вивозить її до Росії. Це означає, що білоруська держава дотує іноземних споживачів. Цікаво, як довго вона зможе це робити?
— Тоді, може, варто звернутися до ізраїльського досвіду? Він заслуговує на особливу увагу, адже ця країна має найвищі у світі надої молока. Вони дорівнюють 12 тис. кілограмів.
— Ізраїльський досвід розвитку молочного сектора справді є надзвичайно цікавим. Він показує, яких надоїв можна досягти за рахунок відповідного рівня управління фермою, причому фактично в умовах пустелі. Водночас їхня модель державної підтримки є принципово іншою.
В Ізраїлі через складні природно-кліматичні умови собівартість молока є вельми високою. Вона значною мірою зменшується за рахунок доведених до досконалості технологій виробництва, що дозволяє отримати надвисокі надої, але все одно залишається суттєво вищою, ніж в інших країнах. Тому держава встановила високі закупівельні ціни на молоко. А оскільки за цих умов переробники не змогли б конкурувати з імпортом, то держава змушена була фактично закрити кордони для ввезення молокопродукції.
Тому молочний сектор Ізраїлю не бере участі в міжнародному розподілі праці. Імпорт закритий, а своя молокопродукція дорога. Іншими словами, проблеми молочного сектора державою було перекладено на плечі кінцевого споживача. Зате це дає змогу господарствам продовжувати виробляти молоко, люди залишаються в селі, а землі, що використовуються молочними фермами, не пустіють.
— Тепер, коли ми знаємо, де і як складаються справи в молочному секторі, які б рекомендації Ви дали для України?
— Будь-яка державна підтримка (так само, як і державне регулювання) вносить викривлення у ринкові процеси, а економіка цього не пробачає. Тому перш ніж запроваджувати механізми державної підтримки, слід добре зважити всі «за» і «проти».
Підтримка з метою компенсації збитків з економічної точки зору сенсу не має. Те, що нині завдає збитків, завтра може їх збільшити. Підтримувати слід лише життєздатні паростки, які в майбутньому можуть принести рясний урожай. Тоді кожна країна братиме участь у міжнародному розподілі праці і вироблятиме саме те, в чому вона є найбільш конкурентоспроможною.
З цього правила можуть бути винятки. Наприклад, слід брати до уваги продовольчу безпеку держави. Можуть бути різні форс-мажори. Але загальне правило таке: підтримуємо лише те, що завтра зможе обійтися без підтримки і дати прибуток. Це означає, що підтримку слід спрямовувати на розвиток.
Про теперішні можливості українського бюджету говорити зайве. Єдине, про що є сенс говорити, то це про те, як ефективніше використати наявні кошти. Визначаючи форми і методи державної підтримки сільського господарства (і виробників молока зокрема), слід виходити з наявних проблем у секторі. Саме від цього залежить вибір методів їх вирішення, бо різні методи дають різні результати.
Тож найбільш доцільно одразу після стабілізації ситуації в молочному секторі України скасувати всі чинні види державної підтримки, а всі наявні кошти спрямувати на поліпшення доступу молочних господарств до фінансів.
При цьому правила отримання підтримки мають бути простими і зрозумілими, а можливості її надання — прозорими й однаковими для всіх, хто має на неї право. Зазначені правила необхідно закріпити чинним законодавством. У жодному разі вони не мусять встановлюватися підзаконними актами і переглядатися щороку або й частіше. Ці правила мають залишатися незмінними протягом тривалого часу. До речі, так само, як і правила оподаткування.

Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб«Українська перспектива» 

 

 

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».