— Виплати на гектар в ЄС є основним видом підтримки сільського господарства. Вони дійсно в середньому становлять близько 300 євро на гектар, але є різними в різних країнах. Наприклад, латиські фермери отримують 90 євро на гектар, німецькі — близько 300, голландські — 350, а грецькі — понад 500 євро. Водночас плата за оренду землі в Європі в середньому становить ті ж самі 300 EUR. Де ж тут вигода? Додайте до цього нашу перевагу у природно-кліматичних умовах.
Тому ми не маємо підстав говорити про неконкурентоспроможність українського агросектора в цілому. Щороку Україна експортує сільськогосподарської продукції на $10–12 млрд. Інше питання, що неконкурентоспроможними можуть бути окремі галузі чи види сільгоспвиробництва. Зокрема, це стосується молочного сектора.
Визначаючи заходи з підтримки саме молочного сектора, треба виходити з переліку проблем, які ми хочемо вирішити. Основними проблемами тут залишаються низька продуктивність корів, висока сезонність виробництва молока та його низька якість.
Вирішення цих проблем потребує інвестицій. А кредити в Україні дорогі. Тому ми і говоримо, що наявні кошти слід спрямувати саме на поліпшення доступу до фінансів, приміром, на здешевлення кредитів.
Важливе значення також має розвиток інфраструктури. До деяких сіл через відсутність доріг просто важко дістатися. А треба ж і пальне завозити, і молоко щодня забирати.
— Чому ви пропонуєте допомагати, насамперед, виробникам молока?
— Саме виробництво молока у більшості українських господарств є неконкурентоспроможним порівняно із західними виробниками. Серед усіх видів сільгоспвиробництва молочне потребує найбільших інвестицій і має найдовший термін окупності. Він може сягати десяти років і більше. Тому є надто мало охочих вкладати у це власні гроші, а тупцювання на місці неприпустиме, бо світ швидко розвивається.
— То наші виробники молока, на вашу думку, є неконкурентоспроможними?
— В Україні вже з’явилося чимало господарств, у яких річні надої молока сягають семи–дев’яти тисяч і навіть десяти тис. кілограмів. А це вже відповідає рівню розвинених країн. Але якщо говорити про загальний стан у секторі виробництва молока, то він залишає бажати кращого. Багато хто досі має надої нижчі, ніж чотири тис. кілограмів. Такі надої не спроможні забезпечити прибутки, а отже — і стабільний розвиток господарств.
Молочна галузь потребує суттєвих змін, але для того, аби вони стали можливими, знову ж таки, потрібні кошти. Також важливо зуміти ефективно розпорядитися ними.
— Чому весь час ми говоримо лише про конкурентоспроможність виробників молока? Хіба від його переробників нічого не залежить?
— Звичайно, залежить! Як від виробників, так і від переробників. Але з переробними підприємствами ситуація є кращою: завезені західні технології, навчені люди. Подекуди і старі технології та обладнання використовуються успішно. Але якщо наші заводи будуть закуповувати сировину за цінами, які вищі від світових, то вони досить скоро втратять і зовнішній, і внутрішній ринки. Тоді сире молоко стане взагалі нікому не потрібним — будемо завозити необхідні молокопродукти з-за кордону.
Тому виробники мусять пропонувати переробникам молоко за цінами, що не вищі від світових. Притому виробництво має бути для них прибутковим, бо собі у збиток ніхто працювати не стане. А збільшити прибутки можна, насамперед, за рахунок зростання продуктивності корів. За низької продуктивності собівартість молока завжди буде високою.
— Про західний досвід підтримки виробників молока вже йшлося. А що Ви можете сказати про російський? Чи можемо з нього щось запозичити?
— Торік Росія на підтримку виробників молока виділила щось близько 30 млрд рублів (це більш як 10 млрд гривень). А у 2015 році на ці цілі планується спрямувати вже 50 млрд, у 2020-му — 80 млрд рублів. У сусідній державі, в перерахунку на одну корову, зараз виділяють коштів набагато більше, ніж Україна давала в кращі часи.
Погляньмо, на що саме йдуть ці гроші і яким є результат. Передусім, слід зазначити, що ситуація в молочному секторі Росії відрізняється від української. Відповідно, іншими є й цілі державної підтримки. Так само, як і можливості держави.
Росія щороку виробляє понад 30 млн тонн молока. За цим показником вона у 2,7 разу випереджає Україну. Водночас ця сусідня держава має великий дефіцит молока. Рівень самозабезпечення становить лише 67%. Тому, разом з Китаєм, Росія залишається найбільшим світовим імпортером цього продукту. Оскільки основною проблемою для Росії є дефіцит молока, вона спрямовує свої основні зусилля на його подолання.
Можна виділити три основні способи дотування виробників молока в Росії. Це — субсидування інвестиційних проектів, підтримка закупівельних цін і компенсація відсотків за кредитами.
Чи ефективний комплекс цих заходів? Для того, щоб відповісти на це запитання, досить сказати, що у 2013 році виробництво молока в Росії скоротилося майже на чотири відсотки. Але відсутність зростання ще не означає, що всі наведені заходи є неефективними. Тому давайте розглянемо кожен з них окремо.
Субсидування інвестиційних проектів може дати більше нових ферм, однак чи будуть вони ефективними? Адже набагато легше зважитися на будівництво ферми, якщо 30% за це платить держава. Питання — а що буде потім? Саме тому, що російські ферми залишаються збитковими (незважаючи на високі закупівельні ціни — вищі, ніж у ЄС), країна мусить здійснювати додаткову підтримку закупівельних цін. Утім, при продуктивності корови, що менша, як чотири тис. кілограмів молока на рік, інакше й бути не може. За цих умов дотування ціни дозволяє стримувати спад виробництва, та не вирішує головної проблеми сектора — не робить його ефективним і конкурентоспроможним.
І лише третій спосіб підтримки — компенсація відсотків за кредитами — може дати ефект, бо сприяє залученню інвестицій для проведення необхідних системних змін. Питання полягає лише в тому, наскільки готовий до цього російський молочний сектор.
Україна ж, на відміну від Росії, є нетто експортером молока. Дефіциту молока в нас немає. Але йдеться про підвищення ефективності виробництва, збільшення його рентабельності. Для вирішення всіх цих питань потрібні інвестиції. А кредити у нас значно дорожчі, ніж у Росії (там вони не перевищують 10% для виробників молока). Висновок такий: з наведених видів підтримки виробників молока в Росії лише компенсація відсотків за кредитами для виробників молока могла би бути ефективною в Україні.
— Білоруські методи підтримки виробників молока не надто відрізняються від російських, проте вони дають значно відчутніший ефект. Білоруської молочної продукції дедалі більшає на полицях наших магазинів.
— Поки що. Бо, як відомо, Україна буквально цими днями запровадила ввізне мито у 55%. Але білоруські методи підтримки все ж відрізняються від російських, бо в Білорусі держава набагато жорсткіше контролює всю економіку, в тому числі й ціни на молоко та молокопродукцію, умови кредитування тощо. Справді, Білорусь є відносно успішною в молочному секторі. Ця невелика країна виробляє майже сім млн тонн молока (Україна — 11,5 млн тонн) і, принаймні, ще рік тому мала найвищі в СНД надої. Зараз маємо приблизно однакові.
У перерахунку й на корову, і на кілограм молока в Білорусі виділяють значно більше коштів, ніж навіть у Росії. До всього додайте і такий факт: там ще за радянських часів мали найвищу культуру виробництва молока в колишньому СРСР.
Усе це до певного часу давало ефект. Проте зараз ситуація змінилася. За минулий рік виробництво молока в Білорусі не зросло. Воно залишилося на рівні 6,8 млн тонн. У білоруській пресі з’являється дедалі більше критичних матеріалів щодо ситуації у сфері виробництва молока. Продуктивність корів у десяти районах навіть знизилася. Схоже, що білоруські реформи в молочному секторі починають пробуксовувати.
Підтримка ціни молока в Білорусі, схоже, теж уже не дає ефекту — господарства просто сидять на ній, як на голці. Та головним є навіть не це. Якби здешевлена за рахунок державної підтримки молочна продукція призначалася лише для внутрішнього споживача, то витрачені кошти залишалися б, принаймні, всередині країни, хоч і викривляли б ринок. Але Білорусь експортує майже половину (!) власної молочної продукції. Здебільшого вивозить її до Росії. Це означає, що білоруська держава дотує іноземних споживачів. Цікаво, як довго вона зможе це робити?
— Тоді, може, варто звернутися до ізраїльського досвіду? Він заслуговує на особливу увагу, адже ця країна має найвищі у світі надої молока. Вони дорівнюють 12 тис. кілограмів.
— Ізраїльський досвід розвитку молочного сектора справді є надзвичайно цікавим. Він показує, яких надоїв можна досягти за рахунок відповідного рівня управління фермою, причому фактично в умовах пустелі. Водночас їхня модель державної підтримки є принципово іншою.
В Ізраїлі через складні природно-кліматичні умови собівартість молока є вельми високою. Вона значною мірою зменшується за рахунок доведених до досконалості технологій виробництва, що дозволяє отримати надвисокі надої, але все одно залишається суттєво вищою, ніж в інших країнах. Тому держава встановила високі закупівельні ціни на молоко. А оскільки за цих умов переробники не змогли б конкурувати з імпортом, то держава змушена була фактично закрити кордони для ввезення молокопродукції.
Тому молочний сектор Ізраїлю не бере участі в міжнародному розподілі праці. Імпорт закритий, а своя молокопродукція дорога. Іншими словами, проблеми молочного сектора державою було перекладено на плечі кінцевого споживача. Зате це дає змогу господарствам продовжувати виробляти молоко, люди залишаються в селі, а землі, що використовуються молочними фермами, не пустіють.
— Тепер, коли ми знаємо, де і як складаються справи в молочному секторі, які б рекомендації Ви дали для України?
— Будь-яка державна підтримка (так само, як і державне регулювання) вносить викривлення у ринкові процеси, а економіка цього не пробачає. Тому перш ніж запроваджувати механізми державної підтримки, слід добре зважити всі «за» і «проти».
Підтримка з метою компенсації збитків з економічної точки зору сенсу не має. Те, що нині завдає збитків, завтра може їх збільшити. Підтримувати слід лише життєздатні паростки, які в майбутньому можуть принести рясний урожай. Тоді кожна країна братиме участь у міжнародному розподілі праці і вироблятиме саме те, в чому вона є найбільш конкурентоспроможною.
З цього правила можуть бути винятки. Наприклад, слід брати до уваги продовольчу безпеку держави. Можуть бути різні форс-мажори. Але загальне правило таке: підтримуємо лише те, що завтра зможе обійтися без підтримки і дати прибуток. Це означає, що підтримку слід спрямовувати на розвиток.
Про теперішні можливості українського бюджету говорити зайве. Єдине, про що є сенс говорити, то це про те, як ефективніше використати наявні кошти. Визначаючи форми і методи державної підтримки сільського господарства (і виробників молока зокрема), слід виходити з наявних проблем у секторі. Саме від цього залежить вибір методів їх вирішення, бо різні методи дають різні результати.
Тож найбільш доцільно одразу після стабілізації ситуації в молочному секторі України скасувати всі чинні види державної підтримки, а всі наявні кошти спрямувати на поліпшення доступу молочних господарств до фінансів.
При цьому правила отримання підтримки мають бути простими і зрозумілими, а можливості її надання — прозорими й однаковими для всіх, хто має на неї право. Зазначені правила необхідно закріпити чинним законодавством. У жодному разі вони не мусять встановлюватися підзаконними актами і переглядатися щороку або й частіше. Ці правила мають залишатися незмінними протягом тривалого часу. До речі, так само, як і правила оподаткування.
Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб«Українська перспектива»
