24 вересня у центрі столиці України прогриміли вибухи, влаштовані диверсантами НКВС, яких спеціально залишили у місті. Вони, до речі, не завдали істотної шкоди окупантам. Проте гітлерівці приписали їх євреям, заявивши, що «винні будуть жорстоко покарані».
— У своїй книзі «Майн Кампф», виданій задовго до нападу на СРСР, Гітлер чітко вказав, що головний ворог «арійства» — євреї, — говорить Віталій Нахманович — провідний науковий співробітник Музею історії Києва.
Тому він намагався їх позбутися будь-якими способами. Адже, на його думку, євреї стояли за всім — християнством, комунізмом, капіталізмом. Така була мета.
Спочатку Гітлер обмежив євреїв у Німеччині різними законами. Коли захопили Польщу, почали зганяти в гетто. Коли окупували Францію, була ідея депортувати взагалі всіх євреїв на Мадагаскар, який був французькою колонією.
Далі почалася війна з Радянським Союзом, а це вже була війна світоглядна. Вона мала вестися, по-перше, проти «жидобільшовицького» режиму, по-друге — проти «нижчої раси» — слов’ян. Місцеве населення намагалися ставити у такі умови, щоб воно сиділо, як миші, і виконувало кожен наказ.
Тут акції знищення євреїв були показовими — для залякування населення. Спочатку нацисти сподівалися, що українці самі знищать своїх євреїв.
Вони писали приблизно так: ми прийдемо, підштовхнемо, і вони самі своїх євреїв повирізають. Це у них звалося «заохочувати акції самоочищення». Йшлося про всі окуповані території СРСР — Україну, Білорусь, країни Балтії, частину Росії.
«Оправдання» німцями розстрілів у Бабиному Яру спростували з часом самі нацисти. Зокрема, заступник начальника поліції безпеки міста Києва В. Ебелінг, який, перебуваючи після війни на лаві підсудних, заявив:
— Доля євреїв міста Києва була вирішена навесні 1941-го: перед нашим вторгненням до СРСР. Усіх їх належало негайно розстріляти. У нас усе для цього було: залишалося тільки вибрати місце. Ним став Бабин Яр.
Чому вибір пав саме на це урочище? Насамперед тому, що його територія мала довжину понад 2 км і глибину 50 м. Отже, тут могли поміститися десятки тисяч трупів.
До того ж неподалік була залізнична станція «Київ-Лук’янівка». Зважаючи на це, можна було обдурити людей, мовляв, боятися нічого — ми просто перевеземо вас у більш безпечні місця.
Як би там не було, а вранці 28 вересня кияни побачили розклеєні по всьому місту листівки з наказом усім євреям зібратися вранці 29 вересня неподалік вулиць Дегтярівська і Мельникова. Хто не прийде — буде розстріляний.
Люди повірили. Ось як про це пише у своєму документальному романі Анатолій Кузнецов, на той час 12-річний підліток-киянин — свідок цієї трагедії:
«Зі своїх помешкань вони виходили ще затемна. З дітьми, що ревуть, зі старими і хворими... Перехоплені мотузками клумаки, обдерті фанерні валізи, залатані кошики, скриньки з теслярськими інструментами. Бабусі несли, перекинувши через шию, наче гігантські намиста, плетениці цибулі — запас провізії на дорогу».
Перші постріли в урочищі пролунали цього ж дня: гітлерівці розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Тих, кого не встигли, загнали на ніч до гаражів танкоремонтного заводу, але вже вранці наступного дня і їх знищили.
Протягом 2 днів тут знайшов свою смерть 33771 київський єврей. Загалом тут було знищено під час окупації 621 члена ОУН, 100 моряків Дніпровської флотилії, 5 циганських таборів. Урятуватися пощастило лише 29 особам. Наймолодшій жертві — 3 дні, найстаршій — 103 роки.
Окрім Києва, гітлерівці нищили євреїв на всій території окупованої ними України.
Чи не першими жертвами гітлерівців стали майже 12 тисяч євреїв Кам’янця-Подільського: 26–28 серпня за наказом обергрупенфюрера СС Фрідріха Єкеля всі вони були знищені.
8-го і 19 серпня зондеркоманда СС знищила сотні представників цього народу у Білій Церкві.
Наприкінці жовтня 1941 року до Харкова вступили передові частини вермахту. А 5 грудня почався перепис населення міста, під час якого євреїв заносили до «особливих списків».
З їхньої загальної кількості понад 70% становили жінки і діти й люди похилого віку. 14 грудня за наказом військового коменданта міста генерала Путкамера всіх їх переселили в район ХТЗ, організувавши в робітничих бараках єврейське гетто.
За спогадами свідків, щодня звідти виводили групи по 250–300 осіб, яких розстрілювали у Дробицькому Яру. Найбільше євреїв нацисти знищили на Вінниччині, Івано-Франківщині, Закарпатті, Львівщині, Хмельниччині і Рівненщині.