Добре відомий усім нам чи не з колиски бородатий силует Ярослава Мудрого (до речі, першого упорядника «Руської правди») зображено на блоці Пошти України 1999 року. Цей князь був високоосвіченою людиною, дбав про освіту і культуру свого народу, заснувавши при спорудженому ним Софійському соборі школу і бібліотеку. Поруч із ним на згаданому блоці — постать митрополита Києво-Печерської лаври, автора найдавнішого (1037) із знайдених донині літописів «Слово про закон і благодать» Іларіона, соратника князя в його просвітницькій діяльності.
Тут же таки, у стінах Києво-Печерського монастиря, ченцем Нестором була написана інша видатна історико-літературна пам’ятка Київської Русі — «Повість врем’яних літ». Несторові присвячено дві поштові марки СРСР (1956) із зображенням скульптури літописця, створеної М. Антокольським, а також наша марка «1000 років літописанню і книжковій справі в Україні» (1998 р.) та відповідний конверт, випущений три роки потому.
Гідним продовжувачем державотворення і просвітницької діяльності Ярослава Мудрого був князь Володимир Мономах (автор біографічного життєпису «Повчання дітям»), пам’ять якого вшановано випуском поштового блоку у 2003 році.
У 1957 році вперше надійшла в обіг радянська марка, присвячена давньоруському епосу «Слово о полку Ігоревім» (щодо справжнього авторства якого ще й досі, правда, тривають запеклі суперечки серед вітчизняних істориків та літературознавців). 800-ліття створення «Слова...» теж було відзначено випуском відповідної поштової мініатюри, визнаної, причому згодом, найкращою європейською маркою 1985 року. Про місце, де впродовж віків зберігався цей воістину безцінний рукопис (Спасо-Преображенський монастир у Ярославлі) нагадала поштова листівка СРСР 1984 року.
На превеликий жаль, безперервні княжі міжусобиці й особливо монгольське ярмо надовго призупинили розвиток попередніх культурних здобутків і надбань Київської Русі. На українських землях відродження писемності потроху розпочинається лише з ХVІ ст., тобто напряму пов’язане з ім’ям першодрукаря Івана Федорова. Щоправда, ще до того у Краківській майстерні Швайпольта Фіоля було видруковано кирилицею «Октоїх», «Часословець», а також «Тріодь пісну» і «Тріодь цвітну». Усі ці книги призначалися для потреб місцевої православної громади, але, безсумнівно, посприяли поширенню кириличного шрифту в усій Східній Європі. Крім того, вони доста були насичені елементами живої української мови. Про цю яскраву, хоч і маловідому наразі подію нагадує нам поштова марка України, спеціально приурочена до «500-річчя українського друкованого слова».
Але все ж відлік традицій вітчизняного друкарства прийнято, зазвичай, вести від «Апостола» й «Букваря». Гравер, інженер, ливарник і типограф Іван Федорович Григорук (канонізований як Федоров) народився на території сучасної Білорусі, вищу освіту здобув у Ягеллонському університеті, а десь від середини XVI ст. разом зі своїм земляком і побратимом Петром Мстиславцем осів у Москві. Попервах служив дияконом у Кремлівському храмі, та невдовзі його було переведено до щойно збудованого «Друкарського двору».
Саме тут повною мірою розкрилися їхні з Петром інженерно-мистецькі здібності: за наказом Івана Грозного і при безпосередній підтримці патріарха Макарія ними було підготовлено близько десятка літургійних книжок. Однак після спалення їхньої друкарні (чи то через банальні заздрощі, чи то через конкуренцію з традиційними «гусячими» переписувачами) вимушений був переселитися спочатку до північного Підляшшя, а у вересні 1572-го — до Львова, де якраз і уклав найперший в історії посібник зі слов’янської граматики — «Буквар». Не кажучи вже про численні часослови, «октоїхи», псалтирі... До речі, окрім друкарського ремесла, Іван Федорович прославився також і як майстерний зброяр. Зокрема, саме йому належить винахід нової багатоствольної гармати (тобто наділеної змінними стволами).
Отже, перші дві радянські марки, присвячені І. Федорову із зображенням його пам’ятника в Москві (скульптор С. Волнухін), надійшли в обіг ще в 1934 році. Після того було випущено безліч дуже схожих за сюжетом марок плюс три різних конверти (в тому числі два львівських — із зображенням будівлі Українського поліграфічного інституту), погашені відповідним україномовним штемпелем. Наприклад, у 1983 році побачила світ просто-таки відмінно оформлена марка зі стилізованим під давню гравюру портретом І. Федорова (у зв’язку з 400-літтям смерті митця). Того ж таки року видано конверт із зображенням пам’ятника І. Федорову у Львові.
Ну й, нарешті, вже за часів незалежності Пошта України відзначила 425-річчя заснування першої вітчизняної друкарні випуском конверта з фамільним гербом І. Григорука (Федорова) і пам’ятковим штемпелем (26.02.1998). Цим же штемпелем було погашено й інший конверт (під назвою «Дивосвіт») із зображенням на лицьовому боці львівського «Апостола», а на зворотньому — широким викладом історії розвитку книгодрукування в нашій державі.
Видатний діяч слов’янського культурного ренесансу князь Василь-Костянтин Острозький (1527–1608) був засновником другої за ліком вітчизняної друкарні, а також цілої низки вищоосвітніх шкіл: зокрема, у Турові, Володимирі-Волинському, Острозі. Причому остання з них добре відома нині як Національний університет «Острозька академія», про що свідчить поштовий конверт 2003 р., на якому побіч фасаду Академії в овалах бачимо портрети самого магната та його племінниці Галшки Острозької, котра виділила аж «шість тисяч грошей лічби литовської» на заснування й підтримку місцевого шпиталю, але ще молодою раптово відійшла у вічність.
Портрет К. Острозького присутній і на поштовому блоці Білорусі (2008), причому тут же таки, на полях, — інформативний звіт про його доброчинну діяльність. Постать славного полководця К. Острозького — на одній із наших марок (2005) із серії «Історія українського війська»: її було присвячено блискучому розгрому московитів під Оршею (1512). У 1969 р. конверт з портретом К. Острозького видало товариство «Волинь» у Вінніпегу (Канада). А до 425-річчя «Острозької Біблії» було випущено поштовий конверт України (2006) з оригінальною маркою і пам’ятковим штемпелем.
Протягом ХVІІ ст. силами священнослужителів книжкова справа на наших теренах набуває подальшого бурхливого поширення. Так, у 1602 році на Рогатинщині (Стратин) завдяки львівському єпископові Гедеону Балабану відкривається чергова друкарня, про що, зокрема, засвідчив конверт 2002 р., погашений і пам’ятковим штемпелем (Стратин, 16.11.2002). Та й узагалі Гедеон Балабан з особливою любов’ю опікувався розвитком галицького шкільництва, з-поміж інших суто церковних книжок видавши й славнозвісне «Учительноє Євангеліє». Після нього Стратинську друкарню успадкував архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, який, активно допомагаючи братським школам, випустив у 1616–1624 роках аж одинадцять підручників (у тому числі й біля себе в Радомишлі). Портрет просвітителя — на конверті 2003 року.
У 1611 році в Маняві (територія сучасної Івано-Франківщини) зусиллями Й. Княгиницького (1550–1621) був заснований Скит Манявський — «Твердиня духовності в Західній Україні», як свідчить напис на поштовому блоці України (2003) з портретами самого засновника та вітчизняного творця історико-мистецького іконостаса Йова Кондзелевича (1667–1740).
У 1615 році завдяки фундації Галшки Гулевичівни (1575–1643), дружини київського воєводи й ревної поборниці просвітництва, було закладено підвалини Київської братської школи для дітей шляхти і міщан. Пам’ять про неї вшановано однією з поштових марок серії «Славетні жінки України». До речі, невдовзі ректором цієї школи було призначено видатного письменника-полеміста Мелетія Смотрицького, чи не найбільше, втім, відомого як автор «Граматики словенської», надрукованої 1619 року у Єв’є поблизу Вільна.
Початкову освіту він отримав в Острозі та Віденській єзуїтській колегії. А відтак, подорожуючи разом з білорусом Соломерецьким країнами Західної Європи, прослухав низку лекцій в університетах Лейпціга, Нюрнберга та Віттенберга. Його пам’яті присвячені, зокрема, конверти 1997 та 2008 років.
Одним із вихованців Київської братської колегії був святий Дмитро Туптало-Ростовський (1651–1709), «український церковний діяч та письменник», як зазначено на конверті 2000 року, коли вийшла й відповідна поштова марка з його портретом. Служив ігуменом Києво-Печерського, Густинського, Чернігівського та Батуринського монастирів. А в 1701 році Петро І призначив його навіть Тобольським митрополитом. Мова його богословських праць та проповідей хоч формально й церковно-слов’янська, але все одно щедро, від душі, пересипана живими соковитими перлами тодішньої народної говірки.
У 1632 році відбулося історичне об’єднання двох київських шкіл (Братської з Лаврською) — зі створенням Києво-Могилянської колегії, названої так на честь свого протектора митрополита Петра Могили (1596–1647). Петро Могила хоч і вважається нащадком молдовської княжої династії, а базові знання здобував у Львові. Отже, пам’ять про цю світлоносну воістину немеркнучу особистість вшановано як на його малій батьківщині (Молдова, Румунія), так і в нас. Зокрема, до 400-річчя від дня народження Петра Могили в Україні видано конверт, супроводжуваний при погашенні (Київ, 31.12.1996) штемпелем з його фамільним гербом у візерунку. А на поштовій марці 1998 року зображена українська монета з портретом Петра Могили.
Нарешті, у 1701 році Києво-Могилянський колегіум за сприяння гетьмана Мазепи (1639–1709) отримав статус академії. Іван Мазепа по праву вважається одним із найосвіченіших державних і культурних діячів Європи, якому, що й не дивно, взагалі присвячено безліч поштових марок, конвертів та листівок (насамперед, зусиллями нашої зарубіжної діаспори). Але то вже окрема невичерпна тема для нової публікації...
Академік Любомир ПИРІГ