Зрештою, Євросоюз постійно підтримує Палестину в різних формах: шляхом виплати допомоги чи пенсій для найбідніших, інфраструктурних інвестицій, правової допомоги.
Ось приклад. Урочисте відкриття школи і дитсадка «Аль О’кбан» неподалік від Віфлеєма. На вході гостей чекає офіційна делегація учнів, дівчатка у традиційному палестинському одязі, палестинські прапори, гостей вітають барабани.
На урочистість з’їжджаються представники місцевої влади, палестинський міністр освіти і передовсім працівники Представництва ЄС при Палестинській автономії. Це важливий день — бо відкривається найбільша школа, профінансована ЄС у так званій зоні С (перебуває під повним контролем Ізраїлю).
ЄС витратив на цей проєкт 750 тисяч: в одноповерховому будинку вчаться 253 дитини — меблі і оснащення для школи надало палестинське Міністерство освіти.
Ця схвильованість зрозуміла: школа була збудована без офіційного дозволу, що теоретично може закінчитися наказом знести цю споруду. Ізраїль повідомили про бажання збудувати школу і традиційно очікували 18 місяців на застереження, а оскільки їх не було, то визнано «згоду за замовчуванням». Так це діє у Палестині.
Мільйони доларів, інвестиції, незмінна підтримка для мирного вирішення на основі ідеї двох держав виглядає як сильна підтримка ЄС. Але насправді все складніше.
Держави-члени чи окремі політичні групи у Європейському парламенті зовсім не одностайні і не говорять одним голосом. На початку жовтня бюджетна комісія відкинула, наприклад, пропозицію християнських демократів замороження фінансування UNRWA з бюджету ЄС у зв’язку з корупційними підозрами щодо цього агентства.
З іншого боку, в Європі важко шукати одностайність по відношенню до Єрусалима. Щоправда, жодна держава ЄС не наважилася перенести туди своє посольство, але, наприклад, Угорщина відкрила представництво торгової місії, а зацікавлення перенесенням туди своїх установ висловили, зокрема, Чехія, Румунія і Литва.
Європейські країни по-різному підходили також до питання означення виробів і продуктів, які походять з єврейських поселень на Західному березі — визнаних міжнародним правом і ЄС нелегальними.
Щоправда, були європейські загальноприйняті правила, але на практиці кожний член ЄС міг вирішувати сам, чи приєднуватися до них. Лише кілька днів тому ЄС прийняв рішення про обов’язкове позначення походження товарів. Ізраїль визнав це за подвійні стандарти, бо щодо інших «спірних територій» ЄС не висуває таких вимог.
Для палестинської влади Євросоюз є важливим партнером, але видно, що, крім грошей і декларацій, радше не має волі, щоб стати головним переговірником. Натомість до Сполучених Штатів Америки під правлінням Трампа палестинці не мають найменшої довіри.
США протягом багатьох десятиліть намагалися відігравати значну роль у вирішенні конфлікту, часом навіть досягали прогресу, якщо згадати хоча б рукостискання Ясіра Арафата і прем’єра Іцхака Рабіна у 1993 році на газоні перед Білим домом.
Кінець каденції Барака Обами (і дуже активного у справі ізраїльсько-палестинського конфлікту Джона Керрі) у принципі заморозив шанси на порозуміння. Дональд Трамп, очевидно, також хотів би мати свій успіх, але палестинці не довіряють комусь, хто по клаптику «знімає зі стола» всі важливі для них питання, починаючи від Єрусалима.
«До цього часу не знаємо, що містить пропозиція Трампа, але знаємо, чого в ній нема — Єрусалима, біженців, двох держав, кордонів з 1967 року і ліквідації нелегальних поселень. Щодо цих п’яти важливих питань ми погодились з ізраїльтянами, що вони будуть предметом остаточних переговорів», — пояснює прем’єр-міністр Палестини Мохаммед Штайє.
Оголошене недавно рішення американського держсекретаря Майка Помпео, здається, підтверджує цю думку. Помпео заявив, що єврейські поселення на Західному березі не суперечать міжнародному праву, хоча міжнародна спільнота, у тому числі резолюції ООН та кілька попередніх президентів США, погоджувалася, що вони нелегальні. Дональд Трамп, як видно, має іншу думку.
Керівник палестинського уряду вважає, що пропозиція двосторонніх розмов з Ізраїлем є вичерпана, бо відносини несиметричні, а американська ангажованість це лише поглиблює.
Європа для палестинців дуже важлива, бо вона незмінно підтримує ідею двох держав. «Є ті, хто вважає, що Європа сприяє Палестині, але це неправда. Вона просто захищає свої принципи, права і справедливість. Тому ми запропонували, що Європа і арабські держави повинні сісти разом.
Ми завжди хотіли більшої активності Європи у мирному процесі, а не тільки очікування того, що скаже Америка. Європа може грати важливу роль, вона повинна перейняти ініціативу і підготувати план дій на період після неминучого провалу ініціативи Трампа», — вважає Штайє.
Америка не знайшла джерела фінансування економічного плану для Близького Сходу вартістю 50 мільярдів доларів, левова частка якого мала бути призначена для Палестини. Це у певному сенсі поразка політики Трампа, але також і самих палестинців, бо якби цей план матеріалізувався, то міг би істотно вплинути на поліпшення їх якості життя.
Відносини Палестини з іншими арабськими країнами нині дуже складні. Питання палестинської незалежності не турбують нині багатьох арабських лідерів. З одного боку, вони мусять вирішувати власні проблеми, які особливо проявилися після «арабської весни», намагаючись зберегти передовсім власні уряди, а з іншого — в останні роки відбулося значне зближення з Ізраїлем (Оман, Саудівська Аравія, країни Перської затоки).
Палестина може розраховувати на постійну підтримку Катару (головним чином, трансфери в Газі, де тамтешні бойовики також мають підтримку Ірану) чи Саудівської Аравії, яка інвестує в окремі проєкти, але по-своєму.
Недавно в одному з палестинських таборів поблизу Віфлеєма демонструвався проєкт красивої сучасної школи, яка буде збудована за саудівські гроші. Але у нову школу будуть ходити тільки хлопці, дівчата будуть навчатись у школі неподалік.
Палестинці втомлені десятиліттями існуючого статус-кво, але ніщо не вказує, щоб удалося його змінити. Вони намагаються шукати союзників і партнерів де тільки можливо.
Прем’єр Штайє не приховує, що певні надії покладає на Росію, яка все більше шукає собі місця на Близькому Сході. «Якщо Америка говорить про остаточний deal Трампа, то, дивлячись на Близький Схід, маємо радше остаточний deal Путіна. Росія стає серйозним гравцем у всьому регіоні. В Сирії, Єгипті, в басейні Середземного моря Росія стає все активнішою.
Російсько-ізраїльські відносини дуже добрі, тому, на мою думку, Росія має компетенцію, щоб бути частиною міжнародної конференції, подібно як Європа, країни БРІКС, арабські країни. Росія у процесі вирішення ізраїльсько-арабського конфлікту може бути дуже корисною», — говорить прем’єр.
Важливі офіційні особи з Палестини від президента Махмуда Аббаса до лідерів ХАМАСу чи «Ісламського джихаду» відвідують Москву. Володимир Путін віддавна сигналізує, що може взяти на себе ініціативу. Наприклад, він запропонував обом сторонам переговори у Росії (Ізраїль відмовився від пропозиції).
До переговорів не дійшло, але видно, що Росія все більше цікавиться Близьким Сходом, вміло граючи як з Ізраїлем, так і з Палестиною.
Перед вересневими виборами Нетаньяху полетів у Сочі, щоб сфотографуватись із президентом Росії і натякнути 1,5 мільйонам емігрантів із колишнього СРСР в Ізраїлі, з ким насправді рахується господар Кремля.
З іншого боку, Путін уміло грає також із палестинцями. «Вважаємо, що належить прийти до рішення на основі двох держав і проголосити Державу Палестину», — заявив Путін. Натомість за день до жовтневої зустрічі Путіна з Нетаньяху Москва критикувала план анексії Долини Йордану, запропонований ізраїльським прем’єром безпосередньо напередодні виборів.
Євген ПЕТРЕНКО
