Результати виборів у більшості країн — членів Євросоюзу все частіше виключають можливість формування стабільних правлячих парламентських коаліцій. Тимчасовий прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес намагається сформувати коаліцію з представниками лівого флангу і політичного центру. Але ефективна робота уряду фактично паралізована політичними розбіжностями між партіями, які сформували нестійку коаліцію.
В Австрії, де вибори відбулися 29 вересня, тільки розпочалися коаліційні переговори між лідером правих центристів Себастьяном Курцем та австрійськими зеленими. Між потенційними коаліційними партнерами зберігаються протиріччя щодо змін клімату та міграції. Австрійські експерти прогнозують, що ці коаліційні переговори можуть затягнутися мінімум до початку 2020 року.
Неможливо спрогнозувати, коли дієздатний уряд отримає Бельгія, де вибори відбулися ще в травні 2019 року. Провідні партії країни — фламандські націоналісти та валлонські соціалісти мають не спільні інтереси, а самі протиріччя.
Не менш заплутаною виглядає ситуація у Великій Британії. Наприклад, якщо Консервативна партія Великої Британії 12 грудня не зможе завоювати абсолютну більшість голосів, країна не матиме працездатної та ідеологічно однорідної коаліції.
В усіх згаданих країнах функціонують тимчасові уряди, які не мають повноцінної парламентської підтримки і здатні виконувати тільки повсякденні завдання. Фактична відсутність стратегічного мислення щодо пошуку шляхів реформ тільки ще більше ускладнює кризову ситуацію.
Утім, правлячі європейські еліти продовжують грати на демонізації ультраправих популістів замість того, щоб поступово усувати соціально-політичні причини появи і зміцнення цих політичних рухів.
Політичним партіям дедалі складніше долати ідеологічні розбіжності навіть під гаслом відповідальності, оскільки виборці схильні бачити в таких коаліціях користь для її учасників, але неефективність у вирішенні нагальних проблем. Крім того, незавидна роль «молодшого» коаліційного партнера приносить значні втрати голосів та падіння рейтингів партій, які на це погоджуються.
Цікаво виглядають рекомендації експертів щодо розв’язання вузла проблем, який усе тугіше затягується. За зразок для більшості країн Євросоюзу пропонують узяти скандинавський досвід парламентської демократії. У Норвегії правлячою партією автоматично стає та, яка набрала математичну більшість голосів на виборах.
Скандинавська традиція урядів меншості дає можливість опозиційним партіям зберігати свою політичну ідентичність та не йти на вимушені компроміси. Це залишає шанс політичним силам, які представляють ультраправий політичний спектр. У випадку їхнього зміцнення адекватним політичним силам буде пізно об’єднуватися. Тож напередодні старту різдвяних канікул правлячим європейським елітам є над чим замислитись.