Попри парламентську кризу, яка впродовж усього 2019 року лихоманить Іспанію, провідні політичні партії країни залишаються на жорстких позиціях щодо каталонського сепаратизму. Готуючись до дострокових парламентських виборів, Верховний суд Іспанії 14 жовтня виніс вирок керівництву Каталонії, яке два роки тому організувало референдум щодо незалежності.
Правда, тодішній голова виконавчої влади каталонської автономії Карлес Пучдемон попри видані європейські ордери на його арешт залишається в еміграції у Брюсселі. Не так пощастило його колегам, які отримали реальні строки ув’язнення — від дев’яти до тринадцяти років.
Коментуючи вироки, виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Іспанії Педро Санчес зазначив, що «Каталонія ніколи не стане незалежною, тому що це незаконно». Суворі вироки і коментарі прем’єр-міністра Іспанії спровокували бурхливу реакцію прихильників незалежності Каталонії. Вже впродовж декади Барселона паралізована протестами проти вироків лідерам боротьби за незалежність Каталонії.
Чинний керівник уряду Каталонії Кім Торро засудив дії Мадрида та закликав до проведення повторного референдуму. Але каталонське суспільство реально поділено приблизно навпіл за ознакою ставлення до незалежності. Чимало етнічних каталонців утомилися від щоденних збитків, яких туристичній Каталонії завдають протести.
Але найгірше, що іспанські еліти менш як за два тижні до виборів не готові на будь-які переговори із сепаратистами. Останні також обурені таким радикалізмом Мадрида і готові продовжувати тиск на центральні власті. Вони також у складному становищі, адже чимало регіонів Іспанії користуються максимальною автономією від центру.
У тій же Басконії лише рік тому було припинено збройну боротьбу за незалежність в обмін на амністію тим бойовикам, різні покоління яких упродовж півстоліття зі зброєю боролися за незалежність Країни Басків. Тепер Мадрид у ставленні до Барселони демонструє абсолютну зневагу до принципів, на основі яких було припинено громадянську війну у Басконії.
Європейський Союз, членом якого Іспанія фактично є з 1986 року, наполягає на поверненні Мадрида і Барселони за стіл переговорів. Інакше «іспанська хвороба» може стати хронічною.