Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Грудень 08, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 24 Жовтень 2019 21:58

Анатолій Паламаренко: Виступати на головній сцені – велика відповідальність

Rate this item
(0 votes)

У Національному палаці мистецтв «Україна» відбувся ювілейний концерт Героя України, народного артиста, лауреата Шевченківської премії Анатолія Паламаренка «Посміхнись». Про те, як відбувався цей концерт, наша розмова з Анатолієм Несторовичем.

— Чи були у Вас раніше сольні концерти у Палаці «Україна»?
 — Неодноразово виконував свої номери під час різних концертів. А сольний концерт на цій поважній сцені у мене відбувся вперше. Ініціатором його проведення став заслужений діяч мистецтв України Роман Недзельський, який донедавна був директором Палацу «Україна».

 Але в той час відбувалися вибори, були побоювання, чи зможемо зібрати повний зал. Тому перенесли на осінь. Концерт пройшов успішно. На нього завітало багато небайдужої інтелігенції. І це мене радує.
 Сьогодні з екранів телевізорів нас «годують» «Вечірнім кварталом», «Дизель-шоу», іншими подібними програмами. А український народ уже відчуває ностальгію за національною культурою. Тому вирішив згадати цьогорічних ювілярів: Івана Котляревського, якому виповнюється 250 років, Миколу Гоголя — 210, Тараса Шевченка — 205, Остапа Вишню — 130 і Олександра Довженка — 125.
 Це все наші генії. І я підібрав до виступу їхні твори. Разом зі мною на сцені було ціле сузір’я талановитих виконавців. Після концерту дзвонили багато людей, дякували. Я потрапив у ту духовну нішу, яка так потрібна нашій нації.
 — Свій виступ Ви почали з уривку твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Напевне, цей письменник посідає особливе місце у Вашій творчості.
 — Микола Васильович — це геніальне створіння, бо виростав з українського коріння, на українській землі. Вважаю, що він — наш письменник. Єдиний, кого можу читати російською мовою з українським акцентом, — це Гоголь. Сьогодні твори письменника звучать, можливо, навіть актуальніше, ніж раніше.
 Колись я зробив дві роботи — «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Тарас Бульба». З двогодинною програмою за цими творами їздив і по Росії. Побував на Камчатці, в Іркутську. Пізнав славу і неславу Росії. Для мене це було цікаво.
 Пам’ятаю, як виступав у Петропавловську-Камчатському. Мені було важко говорити російською мовою, я підбирав слова. Коли чую із зали: «Давай по-українськи». Запитую: «Можна українською?» У відповідь — оплески. І я з такою насолодою відкрив їм наші українські літературні цінності.
 — Існують чудові переклади Гоголя українською мовою, чи не пробували Ви використовувати їх у своїх програмах?
 — Я дуже закоханий у творчість Гоголя. Це не письмо, а поезія. У нього «Тарас Бульба» — це не повість, не роман, а поема. Настільки це була поетична українська душа. І я хочу, щоб люди відчули цей смак.
 Вважаю, що російська література для нас не чужа, вона прекрасна. Як може інтелігента людина не знати Достоєвського, Толстого, Пушкіна, Лєрмонтова? Але не мусимо забувати свого. Маємо виконувати заповіт великого Тараса: «Чужому научайтесь й свого не цурайтесь...»
 Я намагаюся весь час підійматися до думок, почуттів Кобзаря. Мені здається, що у своєму віці я вже якоюсь мірою підійшов до його мислення, до його наповнення, до його температури любові до матінки-України. І його ненависті до всіх проблем, які існували та існують нині у нашій державі. Вона начебто й наша, але не своя земля, як писав Тарас.
 Коли читаю його вірші, люди починають думати, починають бачити, настільки цей велетень від коріння до крони високої — народний. Тому найбільше пам’ятників у світі не Пушкіну, не Гете, не Міцкевичу, а Тарасові Шевченку. Я пишаюся цим. Уже 72 роки на сцені йду до нього, то думаю, що вже розпізнав Кобзаря з усіх боків.
 — Особливе ставлення у Вас і до творчості Олександра Довженка.
 — Олександр Петрович — великий страждник, великий страдалець. Але яка геніальна душа! Як він написав «Зачаровану Десну»! Я читав багато автобіографічних речей як зарубіжних авторів, так і наших.
 Але так, як Довженко, не писав ніхто. Це — музика. Це — епічне бачення нашої України, нашого народу. Це — просто диво. Мені здається, що у світі немає такого прочитання свого дитинства. Ніхто не зміг передати його в слові так, як Олександр Петрович.
 Крім «Зачарованої Десни», я читаю його оповідання, написані в часи війни: «Мати», «Незабутнє», «Хата». Від «Зачарованої Десни» люди сміються, а від оповідань — плачуть. Такий дивовижний світ у нашого геніального Олександра Довженка.
 — Оповідання Остапа Вишні «Ярмарок» під час концерту показали як справжню виставу.
 — У день народження Остапа Вишні 13 листопада у Національній філармонії я прочитаю його більше, але вже без музики. А цього разу з Національною заслуженою капелою бандуристів імені Георгія Майбороди вирішили зробити більш сучасне дійство, показати ярмарки, які були по всій Україні. Особливо — на Полтавщині.
 Ця тема мені особливо близька, бо у селищі Макарові, що на Київщині, де минуло моє дитинство, через дорогу від моєї хати проходив ярмарок. Я все це бачив і відчував.
 Виступав із цим оповіданням і в Японії. Японцям треба було тільки пояснити, що таке ярмарок, то вони слухали і сприймали як українці. Так само в Італії, Канаді, США. Ось що значить музика слова великого Остапа Вишні. Це — єдина річ із мого репертуару, яку розуміють без перекладачів.
 — Також у цьому році відзначаємо 250 років від дня народження Івана Котляревського.
 — Їздив у Полтаву. Там ювілей відсвяткували дуже широко і яскраво. А в Києві не зробили нічого. А коли було 200 років, то відзначали не тільки в Києві, а й навіть у Москві. Я виступав у Большому театрі. Як нас тоді приймали! І там познайомився з Іваном Козловським, він потиснув мені руку, подарував автограф.
 А коли я нещодавно запитав філологів із Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова, в якому викладаю, кому виповнюється 250 років, вони відповіли, що поняття не мають. Ось в якій духовній ямі ми нині перебуваємо.
 — У ювілейному концерті взяла участь Національна капела бандуристів. Із цим колективом Вас поєднує багато років творчої дружби.
 — Це рідні мої товариші, творчі колеги. Я щасливий, що доля мені усміхнулася і я познайомився з Миколою Гвоздем. А тепер приятелюю з братами Курачами. Один із них керує Чоловічою хоровою капелою ім. Левка Ревуцького, другий — Капелою бандуристів. Це — одержимі люди. У них українство в генах. Юрій Володимирович Курач віднайшов стільки перлин, про які ми навіть не знали.
Багато разів виступав із Капелою на різдвяні свята. Особливо запам’ятався наш концерт у Київському національному академічному театрі оперети. Було багато молоді. Того вечора молоді люди вперше доторкнулися до скарбів національної культури, відкрили для себе це добро.
Весь репертуар цього колективу побудований  на любові до України. Багато їздив із ними на гастролі по всій нашій країні. Нас добре всюди приймали. Вже традиційно 9 березня наступного року разом із Капелою проведемо в Національній філармонії України концерт, присвячений Тарасу Шевченку.
 Моя молодість проходила з великими людьми. Близько 30 років мав честь виступати разом із Дмитром Гнатюком. Також доля звела мене з Юрієм Гуляєвим, Євгенією Мірошниченко, Миколою Кондратюком, з якими виходив на одну сцену.
 Тепер я вже старший, а молоді дивляться на мене так, як я тоді дивився на великих. Мене прийшли привітати народні артисти України Сергій Магера і Анатолій Матвійчук, квартет «Гетьман», макарівська група «Козацькі джерела», яка всюди, де виступає, має колосальний успіх.
Гарно глядачі прийняли Олексія, який грав кума. Він був смішний і всюдисущий. Другий кум — Володимир Стретович. Люди знають пана Володимира як політика, а тепер відкрили в ньому і прекрасного артиста.
 Він доклав багато праці, аби організувати цей концерт. Також публіка дуже тепло прийняла дев’ятирічного виконавця з Івано-Франківська та самодіяльного виконавця Михайла Герасимчука.
 Привітав мене і Вадим Крищенко. У ньому глибоко сидить поетична натура, патріотичний дух. Про що б не писав Вадим Дмитрович, усе проукраїнське, виболіле. Він написав для мене і нові речі. Зараз виконую його вірш «Про українське братство». Вистрілив Павло Глазовий своїм віршем «Україна — вічна». Це піднесло дух слухачів.
 У кінці привітали козаки. Я став Героєм козацтва і мене обрали генерал-хорунжим козацького війська. До речі, рік тому я їздив в Умань, де відзначали 250-річчя Коліївщини, і читав там поему Тараса Шевченка «Гайдамаки».
 Я дуже хвилювався. Це — велика відповідальність — виступати на головній сцені країни. На концерт приїхали гості з багатьох міст. Думаю, що концерт пройшов достойно.
 — Чим запам’ятався ювілейний рік?
 — Разом із Національною капелою бандуристів їздив на Тернопільщину з програмою «У сім’ї вольній, новій». Виступав із новими програми у Києві та області. Але, безперечно, головна подія — концерт у Національному палаці мистецтв «Україна».
 — Чи не траплялося такого, щоб Ви під час концерту забували текст?
 — Іноді, коли в залі сидить Вадим Крищенко, можу забути якесь слово. Тоді дивлюся на Вадима Дмитровича, і він мені підказує. А якщо сам на сам із публікою, то вільний і не забуваю (сміється).
 Дуже гарно пам’ятаю тексти, навіть із дитинства. А імена забуваю моментально. Буває соромно, коли запитую у студента (викладаю у 4 вишах), «Як Вас звати, звідки Ви?», а він відповідає: «Та я вже Вам казав».
 — Що можете сказати щодо творчих планів?
 — 24 листопада разом із симфонічним оркестром та хором покажемо у Національній філармонії України «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Диригуватиме народний артист України Іван Гамкало. Це — наш четвертий спільний проект. До цього були «Сон» Тараса Шевченка, «Думи мої. Невольнича поезія Шевченка» і «Трубіж трубить» за Борисом Олійником.
 Продовжую популяризувати сучасну українську поезію. Мені дуже подобається співак і поет Анатолій Матвійчук. Остання на сьогодні збірка його поетичних творів присвячена трагедії на Сході України. Я не можу її спокійно читати.
 У Матвійчука дуже широка палітра. Він може бути і гумористичним. А тут наше горе. Є плани зробити концерт за цими творами.

 Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО,
 фото надано Національною
філармонією України

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».