Після майже 17 років існування ОДКБ перетворився із суто формальної організації на реальну багаторівневу структуру. Одночасно підкреслимо, що він забезпечує інтереси РФ на території колишнього СРСР (переважно на центральноазіатському, кавказькому і західному напрямках).
Як і в НАТО, основою існування ОДКБ є стаття 4 Договору, яка говорить, що у випадку агресії на одну з держав-членів це буде означати агресію проти інших членів ОДКБ та зобов’язує їх надати допомогу (на прохання) у боротьбі з агресією.
Створення ОДКБ безумовно пов’язане з бажанням Росії зберегти свою зону впливу на пострадянському просторі. Вважається, що організація має бути противагою для НАТО.
Крім військових завдань, ОДКБ займається іншими проблемами: тероризмом, торгівлею наркотиками, нелегальною міграцією та екологічною безпекою. Останні питання прямо виникають із прийнятої у 2016 році на саміті в Єревані Стратегії колективної безпеки ОДКБ до 2025 року.
Місцем перебування керівних органів ОДКБ є Москва. Керівним органом ОДКБ Є Рада колективної безпеки (РКБ), у склад якої входять глави держав-членів. Сам статут організації, як і більшість нормативних документів, сконструйовано так, що найважливіші рішення приймає саме цей орган.
Між засіданнями РКБ працює Постійна рада (у складі повноважних представників держав-членів), яка реалізує рішення, прийняті органами ОДКБ.
На основі рішення РКБ від 2015 року обрання генерального секретаря відбувається у ротаційному порядку на трирічну каденцію з кандидатів, поданих державою — членом ОДКБ. Держава визначається відповідно з російським алфавітом, а отже, з Вірменії починаючи.
Такий спосіб обрання має забезпечити інтенсифікацію співпраці, посилити довіру і відповідальність окремих членів за процес подальшої інтеграції і розвитку ОДКБ.
Однак наступні події показали, що і в цьому випадку складно досягти поставленої цілі, бо, наприклад, з 2015 року обрання генсека переносили двічі через відсутність консенсусу або самих президентів: спочатку Казахстану, а потім Білорусі.
Інтереси окремих держав не завжди збігаються, що найкраще показує проблема Нагірного Карабаху. Зокрема, нова влада Вірменії змусила до відставки генсека, який порушив вірменські закони.
Розвиток ОДКБ залежить передовсім від активності Росії і її намірів щодо функціонування, стабільності самої організаційної структури, а також бажання співпраці решти держав-членів.
Програма і самі цілі організації, як правило, виходять із продуманих і достатньо реалістичних оцінок поточної і майбутньої ситуації в регіонах зацікавлення ОДКБ, а виконання поставлених завдань відбувається ефективно і послідовно.
Чинниками, які гальмують подальший розвиток і одночасно можливості, є (як майже всюди) питання, пов’язані з фінансуванням нових заходів, а також чисто політичної природи. Не всім подобається домінування Москви, а розбіжність політико-економічних інтересів є доволі відчутною.
Щодо самого бюджету, то він дуже малий порівняно з іншими світовими організаціями подібного характеру. У 2014 році він становив 191 мільйон рублів, а у 2016-му — 250 мільйонів. На 50% його покриває РФ, а інші держави — по 10%.
Для членів союзу безумовним позитивним привілеєм є можливість безоплатного або на дуже вигідних умовах отримання російського озброєння. Наприклад, завдяки цьому Вірменія у 2016 році придбала ракетну систему «Іскандер», а Білорусь — комплекси             С-300.
У 2010 році підписано порозуміння про певну інтеграцію оборонної промисловості окремих держав — членів ОДКБ. Воно стосується обсягів виробництва, спеціалізації і самої організації цього процесу. Також функціонує міжнародна комісія з питань економічно-військової співпраці, але сам процес інтеграції оборонної промисловості не відбувається в принципі.
Іншою користю для всіх держав є можливість підготовки кадрів у вищих військових навчальних закладах окремих членів чи проходження спеціальних курсів удосконалення.
У галузі військової інтеграції ключове значення має Рада міністрів оборони (РМО), Комітет секретарів рад безпеки, Об’єднаний штаб (ОШ) і секретаріат.
РМО — це виконавчий і консультативний орган з питань військової і військово-технічної співпраці. При РМО функціонує військовий комітет, у склад якого входять начальники генеральних штабів держав-членів. Її завданням є забезпечення процесу підготовки і прийняття рішень в обсязі коаліційної військової співпраці та застосування наявних сил і засобів. Штабом керує начальник і його структура перебуває у Москві.
Секретаріат — це виконавчий центр пакту, який організовує і координує дії окремих органів ОДКБ. Це завдяки йому відбувається відповідна співпраця політиків, чиновників і військових.
У свою чергу, ОШ відповідає за організаційне і інформативно-аналітичне забезпечення діяльності РМО, підготовку інформації, пов’язаної з військовою політикою, а також організацією взаємодії з органами військового управління держав — членів ОДКБ.
В ОДКБ існують Колективні сили оперативного реагування (КСОР), а окрім того, Колективні миротворчі сили (КМС), Колективні сили швидкого реагування (КСШР) і Центр кризового реагування.
Держави ОДКБ досі організували і надалі розвивають спеціальні формування військово-поліцейського характеру чисельністю понад 30 тисяч осіб.
Згідно зі статтею 5 Договору ядерні сили РФ забезпечують функцію стримування для всіх членів ОДКБ, що де-факто означає атомну гарантію Москви для них. За це росіяни тримають свої бази у кожній країні ОДКБ.
Підготовка кадрів відбувається на підставі контрактів між зацікавленими державами. Навчання здійснюється на основі єдиної програми держави-господаря, але враховує зацікавлення, озброєння чи військову структуру держави, яка посилає своїх військовиків.
Мовою навчання є російська і найбільш популярними є російські навчальні заклади (наприклад, Академія Генштабу ЗС РФ у Москві), але саме навчання відбувається також у Білорусі і в Казахстані.
У липні 2018 року структури ОДКБ пережили глибоку кризу, яку викликали дії нової влади Вірменії: 2 листопада 2018 року було відкликано вірменського генерального секретаря (звинуваченого у Вірменії в порушенні Конституції). Натомість з огляду на відсутність відповідних процедур у союзі сталася криза. Вірменія запропонувала іншого кандидата, на що не було згоди держав-членів.
Це була політична та іміджева криза ОДКБ, дії Москви привели до приходу на вакантну посаду тимчасового секретаря, який би виконував свої обов’язки до травня 2020 року, або запропоновано обрання нового на саміті, організованому ще у цьому році.
Подальше існування союзу, його розвиток і роль на міжнародній арені залежатиме передовсім від політики його найбільшого члена, тобто РФ.
ОДКБ дозволяє Росії впливати на членів організації і їхню закордонну та економічну політику. Москва прагне відігравати одну з домінуючих ролей у світі, а її нинішня позиція впливає на динаміку розвитку самого союзу і відносини з окремими союзниками.
Нині ангажованість Москви в Сирії, на Сході України чи холодна війна з НАТО робить подальше зміцнення співпраці відкладеним на невизначений час. Окрім того, не всі союзники погоджуються з політикою росіян, а імперські інстинкти Москви щонайменше не підтримують.

Євген ПЕТРЕНКО