У травні канцлер Себастьян Курц був вимушений піти у відставку та призначити позачергові вибори. Результат голосування не становив великої таємниці, адже політичні симпатії австрійських громадян досить стабільно структуровані між різними партійними силами. Цього разу очікувану перемогу святкувала Австрійська народна партія на чолі із Себастьяном Курцем.
Більш запекла конкуренція розгорнулася за друге місце, яке гарантує участь у формуванні правлячої урядової коаліції. За цю позицію сперечалися Австрійська соціал-демократична партія, Австрійська партія свободи, Австрійська партія зелених. Фактично йшлося про те, якій конфігурації — правоцентристській або лівоцентристській — віддадуть перевагу австрійці.
Хоч як це парадоксально, з точки зору орієнтації на традиційні ліві політичні цінності зелені є більш лівими, аніж соціал-демократи. Правда, соціал-демократів і зелених споріднює толерантне ставлення до емігрантів та розбудови багатокультурної Австрії.
Натомість Австрійська партія свободи пропонувала виборцям обрати більш традиційні національні цінності власної австрійської ідентичності, яка спирається на понад як піввікову політику активного нейтралітету та обмеження квот на міграцію.
Загалом ці позачергові вибори показали незмінність політичних настроїв австрійських громадян. Європейські скептики, до кола яких зараховується Австрійська партія свободи, продовжують диктувати політичну моду.
Звичайно, Австрійська народна партія має нагоду обирати з двох варіантів можливих моделей коаліцій. Перший варіант є більш політично складним, оскільки передбачає домовленості із соціал-демократами та, можливо, зеленими. До 2012 року був тривалий досвід співпраці двох найбільших партій — Австрійської народної та соціал-демократів у «великих коаліціях».
Але вважається, що саме це спровокувало у виборців таку політичну алергію на такий варіант коаліцій, що помітним став успіх європейських скептиків. Коаліційні переговори із зеленими обіцяють Себастьяну Курцу ще більше проблемних моментів щодо вимог до сусідніх Словаччини та Угорщини у питаннях атомної енергетики.
Тому найбільш зручним коаліційним партнером для Австрійської народної партії може бути Австрійська партія свободи попри токсичність її ідеології і лідерів для Європейського Союзу. Відтворення коаліції з європейськими скептиками також гарантує Себастьяну Курцу збереження посади федерального канцлера.
У такому випадку відкритим буде тільки питання щодо стабільності такої «нової» «старої» коаліції, зважаючи на звичку Австрійської партії свободи надто вільно поводитися щодо сумнівних зовнішніх партнерів.
Але справжнім «цементом», який зміцнює цю гіпотетичну коаліцію, є близька позиція партнерів щодо критики процесу розбудови федеративного Європейського Союзу з усіма його атрибутами, включно з ліберальним ставленням до мігрантів. Завдяки цьому Альпійська республіка, скоріше за все, залишиться одним із найбільш незручних партнерів для європейських оптимістів.