На думку КНР, нинішні зміни у світі є найбільшими в історії людства. Економічна глобалізація, інформатизація і культурна диверсифікація привели до того, що збереження динамічного розвитку і корисної для всіх співпраці становить уже незворотний тренд.
Однак світ не є спокійним місцем, а різні дестабілізуючі чинники загрожують міжнародній безпеці: гегемонізм, егоїстична політика влади та регіональні конфлікти і війни.
На думку Пекіна, поведінка США призвела до загострення конкуренції між провідними державами планети і викликала значне збільшення витрат на озброєння та ослабила глобальну стратегічну стабільність.
Також поведінка НАТО (розширення, розміщення військ у Центральній і Східній Європі, інтенсифікація процесу спільного навчання і технічної модернізації) не сприяє — на думку Пекіна — збереженню стратегічної стабільності.
У свою чергу, Росія поступово зміцнює свої військові можливості, спрямовані на стратегічне стримування і забезпечення власних інтересів.
Євросоюз прискорює інтеграцію систем, пов’язаних із безпекою і обороною, щоб стати більш незалежним і самостійним.
Для Китаю особливою зоною інтересів є Азія і Тихий океан, які, на думку Пекіна, залишаються в цілому стабільними, а всі спори і конфлікти в регіоні розв’язуються шляхом діалогу і консультацій.
Ситуація у Південно-Китайському морі вважається стабільною завдяки існуванню скоординованого механізму боротьби з тероризмом збройних сил країн регіону. Зрівноважена, відкрита й інтеграційна архітектура безпеки в Азії продовжує розвиватись.
Однак США шляхом зміцнення власних військових союзів у цьому регіоні та розміщення значних сил впливають на регіональну безпеку. Японія виходить із власної військової ізоляції, Австралія старається відігравати все більшу роль, Південна Корея озброюється, а на лінії Пакистан — Індія відбувається все більше конфліктів. Залишається також невирішеною проблема Афганістану.
На цьому тлі Китай — як це сам зазначає — перебуває у політичній і соціальній стабільності та етнічній єдності. Але і в цьому випадку маємо певні відступи: наприклад, збереження нинішнього статусу Тайваню чи здобуття незалежності Тибету залишаються найсерйознішими безпосередніми загрозами для миру і стабільності у регіоні.
Пекін хоче досягти «мирного об’єднання» з Тайванем і одночасно чинить опір будь-яким спробам чи діям, спрямованим на подальший поділ країни та втручання у «спір» третіх сторін.
У випадку невдачі мирних вирішень розглядається також застосування інших засобів впливу включно із застосуванням військової сили. Натомість Пекін заявляє, що не загрожуватиме жодній іншій країні і не буде будувати жодних зон впливу.
Принципова теза документа — «не нападемо, доки на нас не нападуть, але з певністю будемо контратакувати, якщо зазнаємо нападу». Крім того, підкреслюється також єдність стратегічної оборони і нападу на оперативному і тактичному рівнях.
Космічний простір для Китаю є критичним фактором і тому він бере активну участь у міжнародній співпраці, розробляє відповідні технології, розвиває управління засобами космічної інформації, зміцнює розуміння космічної ситуації і збільшує здатність до безпечної експлуатації цього простору.
Кіберпростір є ключовим простором для національної безпеки, залишається глобальним викликом і становить серйозну загрозу. Китайські ЗС прискорюють формування своїх можливостей у кіберпросторі, розробляють засоби кібернетичної безпеки та кібернетичної оборони згідно з міжнародним становищем країни.
Крім того, Китай буде активним учасником спільних з іншими країнами операцій у відповідь на глобальні виклики, такі як тероризм, кібербезпека чи запобігання і усування наслідків природних катастроф.
Нині у ЗС функціонує трирівнева система співпраці із сусідами, коли Міністерство оборони, регіональні командування і прикордонні підрозділи здійснюють регулярні візити, робочі зустрічі, спільні патрулі і маневри, спрямовані на боротьбу з міжнародною злочинністю.
Щоб більшою мірою підтримувати операції далеко від кордонів країни, Китай будує відповідний ВМФ і бази в різних частинах планети.
Китайські ЗС зміцнюють централізоване і єдине командування Центральної військової комісії (ЦВК), особливо у сфері дій стратегічного значення. Генеральний штаб, Головне політичне управління, Департамент управління логістики і Головний департамент озброєння будуть реформовані у 15 органів під єдиним керівництвом Центральної військової комісії.
Таким чином, ланки командування, розвитку, управління і контролю будуть більш вправними, а обов’язки, пов’язані з прийняттям рішень, плануванням, реалізацією і оцінкою, будуть виконуватись ефективніше.
Домінуючим видом ЗС залишаться Сухопутні війська, де, як і в інших видах сил (ВМФ і ВПС), будуть запроваджуватися нові системи командування і управління.
ЗС Китаю зазнають скорочення солдатів і цивільного персоналу на 300 тисяч осіб. Нині стоїть мета мати два мільйони осіб у всій армії. Ці кроки означають відхід від кількісної і перехід до якісної моделі, більш ефективної для сучасних завдань.
Зазнають реструктуризації існуючі нині 77 академій і шкіл: їх стане 44. ЗС Китаю створили Комітет управління військовими науковими дослідженнями і реорганізували Академію військових наук та дослідницькі інститути.
Також будуть реформовані інституції, відповідальні за формування настроїв і усвідомлення солдатів у провідній ролі Комуністичної партії Китаю. Щодо програм, пов’язаних із технічною модернізацією, ЗС Китаю прагнуть ширше брати на озброєння чергові покоління систем озброєння.
Застаріле озброєння поступово виводиться зі служби і широко запроваджується високотехнологічна зброя і системи підтримки військових дій. В експлуатацію прийнято нові танки, есмінці, важкі винищувачі та балістичні ракети середнього і далекого радіуса дії.
ЗС Китаю запроваджують механізм управління, який об’єднує централізоване і децентралізоване багаторівневе управління військами, а також загальне і спеціальне постачання. Окрім цього, вдосконалено систему мобілізації з метою збільшення оборонних резервів та підтримки військовиків та їхніх родин.
Керуючись потребою модернізації своїх ЗС, Китай бере до уваги розвиток економіки і вимог у галузі оборонної політики. Саме це визначає відповідний масштаб і структуру видатків на національну оборону.
За офіційними даними, витрати КНР на оборону у відсотках від ВВП знижувалися з найвищого рівня 5,43% у 1979 році до 1,26% у 2017 році. Протягом останніх трьох десятиліть вони становили менше 2% ВВП.
Відколи Китай став другою економікою світу, його витрати на національну оборону також опинилися на тому самому місці. Влада Китаю підкреслює з огляду на абсолютні витрати, що у 2017 році вони становили лише четверту частину квот, призначених на ту саму ціль у США. Китай посідає лише 6 місце за середніми витратами на оборону за відсотком ВВП і цей показник є найнижчими серед постійних членів Ради Безпеки ООН.
Але до всіх цих даних треба поставитися критично. Варто зазначити, що у 2016 році почав діяти Фонд за мир і розвиток із бюджетом у 1 мільярд доларів щорічно. Очевидно, він буде становити елемент «м’якої сили» Китаю і ефективно доповнюватиме оборонний бюджет.

Євген ПЕТРЕНКО