У Німеччині нині перебувають 35 тисяч американських солдатів і 17 тисяч цивільних осіб (та 12 тисяч німецьких працівників обслуговують військову присутність США у ФРН).
Контекстом висловлювань американських послів у Польщі і Німеччині є недостатні німецькі асигнування на оборону, за що американська адміністрація регулярно критикує Берлін.
Німецький уряд, очевидно, не буде в стані досягти рівня 1,5% ВВП на оборону у 2024 році, до чого він зобов’язався на початку поточного року (замість установлених в НАТО 2% ВВП). Згідно з опублікованими у цьому році планами Міністерства фінансів Німеччина має призначити на оборону у 2023 році 1,24% ВВП.
Висловлювання послів здійснено з метою тиску на Німеччину, яка останнім часом стала надзвичайно критичною щодо будь-яких американських ініціатив у галузі безпеки і оборони.
У серпні ц. р. Німеччина відмовилася від участі у міжнародній операції під американською егідою в Ормузькій протоці і підтримує створення європейської місії.
Крім того, з огляду на позицію СДПН у липні цього року Німеччина відмовилася вислати сухопутний підрозділ у Сирію і продовжити авіаційну місію розвідувальних літаків у рамках міжнародної операції під егідою США проти «Ісламської Держави».
Одночасно більшість німецької політичної еліти і експертні середовища вважають Німеччину найбільш природним і ключовим партнером США в Європі, а напружені німецько-американські відносини — перехідною фазою.
У Німеччині головним аргументом проти передислокації американських військ із Німеччини у Польщу є поглиблення протиріч у НАТО і посилення двосторонніх польсько-американських відносин у рамках Альянсу.
Однак у німецькій дискусії з’являються й такі аргументи, як: дестабілізація відносин із Росією і стану безпеки на східному фланзі НАТО (часто посилаються у цьому контексті на зміст Договору НАТО — Росія) та зменшення рівня безпеки Німеччини.
На останній аргумент вказують серпневі дослідження громадської думки Інституту Emnid для газети «Більд ам Зоннтаг», згідно з якими 74% опитаних німців вважають, що без американської військової присутності почувалися б так само безпечно.
Утім, 62% опитаних визнають, що бундесвер не може самостійно захистити країну. А це вказує на суттєвий брак почуття військової загрози у значної частини німецького суспільства.
Істерична реакція частини німецьких експертів, журналістів і політиків на висловлювання послів США також пов’язана з незнанням характеру американської військової присутності у Німеччині.
З фінансових, інфраструктурних, військових і політичних причин перенесення їх американським Міністерством оборони із Німеччини в іншу країну є дуже складними заходом, що де-факто мінімізує ризик реалізації погроз адміністрації президента Трампа.
З іншого боку, американські бойові підрозділи, дислоковані у Німеччині, могли би, очевидно, без жодних проблем бути передислоковані до держав східного флангу НАТО. Німецькі експерти і політики ігнорують при цьому зміст польсько-американських узгоджень з червня ц. р., згідно з якими американська присутність має збільшитися лише на 1000 військових.
Отже, передислокація такої кількості американських солдатів із Німеччини у Польщу жодною мірою не може вплинути у ширшому контексті на німецько-американську військову співпрацю.

Євген ПЕТРЕНКО