Нинішня публікація — це збірник можливих сценаріїв, які завершуються запитаннями і пошуком відповідей, що вже нині і в наступні роки треба робити, щоб уникнути, обмежити та бути підготовленим до можливих ситуацій у військовій сфері або безпосередньо з нею пов’язаних.
Сам опис ситуацій — це продукт уяви їхніх авторів, що виникли на основі наявних знань, або певні висновки і припущення, які допускають виникнення у найближчі кілька років такого сценарію десь у конкретному місці у світі.
Новий підхід до питань майбутньої війни і відповідна дискусія можуть виробити певні пропозиції щодо дій, які НАТО може здійснювати в наступні десятиліття.
Однією з цілей авторів є також спрямування науково-дослідницьких процесів у певному напрямку, що виник із запропонованих тем чи дискусій. Використання багатої уяви має допомогти інноваційному і трансформаційному мисленню.
Група талановитих авторів-футуристів ознайомилась із працями, які описували майбутнє і розроблялися Союзним командуванням трансформації, у тому числі з аналізами і рамками завдань для майбутніх операцій Альянсу і дослідженнями технологічних трендів.
На цій основі вони створили можливі майбутні сценарії. В них вони аналізують, як нинішній розвиток технологій може впливати на майбутні військові операції. В цих сценаріях на перший план вийшли високотехнологічні системи нового покоління: роботи, штучний інтелект чи навіть генетичне формування нового типу солдата-лідера з нетиповими рисами і характеристиками.
Це все має на меті змінити спосіб мислення про майбутнє та інспірувати дискусію на тему необхідності проведення довготермінової військової трансформації в рамках усього НАТО.
Варто ознайомитись у спрощеному вигляді із запропонованими у доповіді вибраними сценаріями подій. Їхній повний опис і пов’язані з ними питання можна знайти у Vision of Warfare 2036.
Напад на супутникові системи позиціонування і передачі даних є одним із цих сценаріїв, які здаються дуже реальними навіть нині. Багато експертів стверджують, що успіх у черговій війні може у першу чергу гарантувати знищення всіх військових об’єктів, розташованих у космічному просторі. Просторі, який ще більшою мірою стає потенціальною ареною протистояння.
Якщо зникне сигнал GPS, більшість високотехнологічної військової техніки втратить орієнтацію, а відсутність супутникового зв’язку і передачі даних викличе хаос у прийнятті рішень.
Тому виникають запитання, як НАТО може захиститися від критичного враження систем космічного базування і якими є межі справжньої автономії у роботів, а також чи нинішні концепції їх обслуговування враховують ці обмеження?
Черговий зі сценаріїв є також дуже реалістичним і описує гіпотетичний російський кібернетичний напад, який приводить до блокади литовських телекомунікаційних та інтернет-мереж, що паралізує всю систему керівництва цієї держави.
НАТО відповідає власним ударом у кіберпросторі, поєднаним з авіаційними нападами і діями сил спеціального призначення. Щодо вищевикладеного постають запитання: які тактичні спроможності належить мати, щоб ефективно захищати критичні мережі НАТО, і коли потрібно з випередженням ініціювати кібернапади і ліквідувати загрози, що виникають?
Однією з найцікавіших є демонстрація можливостей штучного інтелекту у захисті цивільних або військових від атак ззовні та у викритті потенційної загрози на основі інформації про поведінку людини.
Чи нині ми маємо відповідні інструменти, щоб контролювати і руйнувати набір у терористичні, злочинні і озброєні групи і компенсувати недоліки дистанційно керованих систем боротьби, які залежать від можливостей зв’язку?
Чи у майбутньому можуть з’явитися солдати нового типу, у яких під впливом змін у генах можна контролювати гормональні структури, перетворивши людей на «бойові машини». Наскільки глибоко такі країни, як Росія чи Китай, у стані використати генетичне моделювання, щоб отримати перевагу у військовій галузі?
А може, майбутнє буде належати роботам із певним рівнем інтелекту, але керованих з центру бойового управління, яким керує безпосередньо людина. Сценарій висуває питання про велику роль бойових машин і штучного інтелекту на майбутньому полі битви і чи люди будуть мати взагалі якесь значення?
Однак загроза може надійти не тільки через військовий вплив або у кіберпросторі. Адже є країни, які реалізують свої політичні цілі через втручання у природне середовище чи застосовуючи вишукані форми тероризму. Тому важливим є пізнання власних можливостей у галузі раннього викриття і протидії цим атакам.
Що станеться, якщо розбудовані нейронні мережі стали би настільки великими і розвинутими, що люди за їх допомогою здатні були би руйнувати віртуальні системи безпеки, викрадаючи майно чи цінні дані? Чи повинні існувати глобальні обмеження для цивільних творців штучного інтелекту?
Чи існує ефективний спосіб моніторингу великих груп людей без порушення європейських і світових стандартів приватності і громадянських прав?
Можливо, що за аналогією спостереження за повітряним простором за допомогою машин типу AWACS у недалекому майбутньому подібні машини будуть спостерігати за віртуальним простором. Завдання — перегляд Мережі з метою виявлення різного типу загроз.
Чи неетичні способи використання дезінформації є відповідними до протидії дезінформації і чи сама «правда» є достатньо потужною зброєю, яка може завершити або скоротити збройний конфлікт?
І нарешті, нанотехнології, які все ширше входять у наше життя, але можуть стати і приводом для застережень. З’являється запитання: чи застосування нанотехнологічних роботів загрожує нашому життю і нормальному функціонуванню?
Сценарії — це тільки приклади, їх можна розширити і доповнити або запропонувати власні. Дискусія формує специфічний простір, пересування по якому може полегшити пізнання майбутнього чи розв’язання різних проблем, навіть поточних, але які вимагають часу, дослідження і пізнання того, що, можливо, ще не існує.
Союзне командування трансформації заохочує до активної участі і висловлювання власних думок і висновків. Можливо, замість того щоб присвячувати себе повністю теперішнім проблемам різних армій, варто подумати про майбутнє, яке може дати відповіді на невирішені проблеми в наших пошуках.

Євген ПЕТРЕНКО