У підсумку навіть палкі прихильники Ердогана тепер кажуть, що краще він би цього не робив. Адже повторний ляпас від виборців виявився ще гучнішим і боліснішим.
Проблеми зі Стамбулом у Ердогана виникли ще 2012 року, коли президент ініціював забудову території центрального парку Гезі. Тоді це спровокувало масові заворушення та дестабілізувало внутрішньополітичну ситуацію у Туреччині.
Після ліквідації у липні 2016 року спроби військового перевороту здавалося, що Ердоган установив абсолютний контроль за країною.
Внутрішньополітична монополія стимулювала певну переорієнтацію зовнішньополітичних пріоритетів Туреччини. Зокрема, Ердоган дистанціювався від спільної із США позиції у Сирії. Фактично він із Росією поділив там зони впливу, намагаючись придушити курдський рух уздовж турецько-сирійського кордону.
Такий прагматичний контакт із Росією сприяв укладанню контракту на купівлю російських систем протиповітряної оборони «С-400», що викликало загострення відносин із США. Але показово, що після гучної поразки у Стамбулі Ердоган зайняв більш примирливу позицію щодо США та запросив президента Дональда Трампа відвідати Туреччину.
Отже, волевиявлення мешканців Стамбула показало, що відновлено внутрішньополітичний баланс між владою та опозицією у Туреччині, та засвідчило факт продовження конкуренції між зовнішньополітичними орієнтаціями.