Зрештою, логіка виборчої кампанії обумовлювалася політичними подіями останніх 15 років від часу введення американських військ на територію Іраку. Швидка перемога над Саддамом Хусейном дестабілізувала ситуацію в країні.
Розпуск іракської армії створив передумови для поширення радикальних ісламістських настроїв. Варто пам’ятати, що кістяк кадрового складу армії «Ісламської держави» становили колишні фахові офіцери саддамівського війська.
Майже два роки боїв за контрольований ними Мосул засвідчили, як важко виправляти подібні помилки. Утім, до травня 2018 року з перебоями працювала «широка» іракська коаліція, яка частково балансувала етнічні і конфесійні суперечності.
Влада була поділена між іракськими курдами, сунітською релігійною меншістю і шиїтською більшістю. Але на парламентських виборах перемогу святкувала коаліція іракських шиїтів.
Так буває за демократії, коли зазвичай більшість перемагає, але подальша доля влади залежить від ступеня політичної культури тих, хто на владу претендує, та опозиції. Саме з цим в іракському суспільстві традиційно великі проблеми.
Спроба сунітської меншості домогтися перерахунку бюлетенів супроводжувалася вуличними заворушеннями у Багдаді та масовим насильством. У свою чергу, Сполучені Штати Америки визнали абсолютно неприпустимим концентрацію влади в руках іракських шиїтів. Адже внаслідок цього може посилитися вплив шиїтського Ірану на сусідній Ірак. Це неприйнятно, оскільки Ірак залишається для США «тилом» у сирійському конфлікті.
Спроби залагодити конфлікт щодо розподілу влади у Багдаді після виборів поки що успіху не мають. Навпаки, протиріччя між різними етнічними групами і релігійними конфесіями фактично розколюють іракську державність.
Користуючись ситуацією, іракські курди продовжують процес розбудови власної курдської державності. Потреби реагування на це мотивували турецького президента Реджепа Ердогана сконцентрувати у своїх руках максимум повноважень.
Зважаючи на низку факторів, США не готові системно підтримати демонтаж територіальної цілісності Іраку, бо в такому випадку на Близькому Сході, крім шиїтського Ірану, виникне ще шиїтський Ірак та самостійний Курдистан.
Поза межами такого гіпотетичного сценарію розвитку подій Сполучені Штати Америки стимулюють іракських політиків до пошуку компромісів, тому що розпад Іраку може призвести до надмірної хаотизації ситуації в регіоні. Крім того, в такому випадку неминуча дестабілізація може спровокувати стрибок цін на нафту та інші енергетичні ресурси.
Це суперечить політиці адміністрації Трампа, яка намагається зберегти середньостатистичні низькі ціни на енергетичні ресурси, що потрібно для зростання американської економіки, без якого Республіканська партія США навряд чи може розраховувати на перемогу на проміжних виборах до обох палат Конгресу у листопаді 2018 року.
Такими є парадокси глобальної політики, коли дефіцит політичної культури демократії в Іраку впливає на перспективи зберегти владу над Конгресом та забезпечити переобрання Дональда Трампа на другий президентський термін.