Правда, розуміння причин цього з точки зору Ердогана та опозиції різниться. Ердоган вважає, що легітимна консолідація його влади шляхом позачергових виборів примусить західних партнерів Туреччини припинити бойкот його «авторитарної» влади та вимушено піти на інтенсифікацію інвестиційного і торговельного співробітництва.
Натомість турецька опозиція закликає не плутати причини з наслідками. Причиною економічних негараздів турецькі ліберали вважають спроби Ердогана відновити «османську імперську» модель організації державної влади.
Утім, Ердоган навряд чи оголосив би позачергові вибори, якби не був упевнений у тому, що його владі нічого не загрожує. Ліберальна турецька опозиція досі не може відійти від розгрому, якого вона зазнала за наслідками провалу спроби державного перевороту у липні 2016 року.
Відтоді більша частина опозиціонерів емігрувала з Туреччини, а ті, хто залишився, перебувають у стані політичної депресії. Цікаво, що Ердоган намагається впливати на політичну позицію турецької діаспори, принаймні в Європі. У відповідь Німеччина відмовилася від дозволів на ведення турецької виборчої кампанії на німецькій території.
Але найгучніший скандал стосується спроби залучення етнічних турків до турецької виборчої кампанії на території Косова. Натомість у самій Туреччині швидкоплинна виборча кампанія не обіцяє нічого несподіваного. Ліберальна опозиція суттєво ослаблена навіть у великих містах, де позиції Ердогана та його правлячої партії суттєво посилилися.
Крім того, Ердоган зміг обмежити саму можливість зовнішнього втручання у виборчу кампанію. Звичайно, США не видали на вимогу Ердогана одного з ісламських діячів Фетхуллаха Гюлена, якого турецькі спеціальні служби звинуватили в організації спроби державного перевороту у липні 2016 року. Але можливості втручання у виборчу кампанію прихильників Гюлена також обмежені.
Нарешті Ердогану вдалося так трансформувати турецьку армію, що вона фактично більше не є потенційною опозицією до існуючого в Туреччині політичного режиму. Після 2016 року радикально зачищено верховну і середню командні ланки турецької армії, тому зі сторони армії Ердогану більше теж нічого не загрожує.
Власне, розуміння цих факторів дає можливість дійсно максимально консолідувати владу. На думку прихильників Ердогана, це необхідно для трансформації Туреччини в складних зовнішніх умовах, пов’язаних із хаосом у Сирії та нестабільністю на Близькому Сході.

Андрій МАРТИНОВ