Натомість несподівані вибори додали дезорганізації у лавах опозиції. За останні 15 років особливої єдності у таборі опозиції не було. Тому мало кого здивувало те, що опозиція знову виявилася неспроможною виставити єдиного кандидата, здатного хоча б теоретично кинути виклик чинному президентові.
Розкол, який наприкінці 1990 років відбувся у «Народному фронті Азербайджану» під впливом поразки у війні з Вірменією за Нагірний Карабах, досі не подолано. За часів боротьби за незалежність Азербайджану «Народний фронт» був фактично широкою політичною коаліцією.
На нинішніх виборах кандидатами у президенти стали лідер Соціал-демократичної партії Азербайджану Араз Алізаде, від партії «Рух національного відродження» висунувся Фарадж Гулієв, від партії «Народний фронт єдиний Азербайджан» балотувався Гудрат Гасангулієв.
Опонували їм лідери «історичних» партій Азербайджану, які вели боротьбу за його незалежність ще у 1918 році: лідер «Партії Мусават» Хафіз Гаджієв та керівник «Народного фронту» Разі Надраллаєв. Утім, названі кандидати скоріше використали виборчу кампанію для персональної реклами та популяризації своїх політичних партій.
Цілком очікувано за високої явки чинний президент Ільхам Алієв був учетверте обраний главою держави. Ільхам Алієв уперше став президентом Азербайджану у 2003 році після смерті батька Гейдара Алієва.
Нагадаємо, що колишній радянський лідер Азербайджану повернувся у національну політику після провалу лідерів «Народного фронту», які програли Вірменії війну 1988–1994 років за Нагірний Карабах, що спровокувало громадянську війну між різними кланами у самому Азербайджані.
Гейдар Алієв зміг стабілізувати ситуацію, що забезпечило можливість залучення західних інвесторів у видобуток нафти на шельфі Каспійського моря та побудову нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан. Слід зазначити, що Ільхам Алієв примножив політичний капітал свого батька.
Завдяки цьому Ільхам Алієв переобирався на посаду президента у 2008-му та 2013 роках. Цікаво, що у 2017 році він призначив на посаду віце-президента Азербайджану свою дружину Мехрібан Алієву — вона опікується питаннями соціальної політики.
Перемога Ільхама Алієва вносить елемент стабільності у напружену ситуацію на Кавказі. Нагадаємо, що недавно змінилася влада у Вірменії. Тому лунали припущення щодо можливості розморожування конфлікту у Нагірному Карабаху.
Поки що ця територія нагадує «Турецьку Республіку Північного Кіпру», «незалежність» якої визнає лише Туреччина. Так само «незалежність» Нагірного Карабаху визнає тільки Вірменія та потужна розпорошена по всьому світу вірменська діаспора.
У військовому сенсі нинішня армія Азербайджану є потужнішою за вірменську армію, але Росія на території Вірменії як країна — член Організації Договору колективної безпеки тримає потужну воєнну базу. Тому російський військово-політичний фактор урівноважує шальки терезів балансу сил між Азербайджаном і Вірменією.
Зважаючи на це, Азербайджан продовжує сподіватися на переважно дипломатичні засоби вирішення конфлікту. Тим паче що нинішні загравання Росії і Туреччини в Сирії означають, що Москва утримуватиме від гарячої фази конфлікту Єреван, а Анкара, відповідно, Баку.
Отже, у середньотерміновій перспективі переобрання на посаду президента Азербайджану Ільхама Алієва означає збереження відносної стабільності у цій країні та на Кавказі.
Андрій МАРТИНОВ