Тому найсвіжіші соціологічні опитування фіксують, що з відривом у майже п’ять відсотків на референдумі перемагають прихильники збереження членства Великої Британії в Євросоюзі.
Як буде насправді — стане зрозуміло вже ввечері 24 червня. Утім, не менший головний біль, аніж британський референдум, викликає у Євросоюзу ситуація з обговоренням перспектив подальшого режиму санкцій проти Росії. Сполучені Штати закликають європейських партнерів бути послідовними та не лише продовжити дію режиму санкцій, а й посилити їх.
Натомість Росія мобілізувала всіх своїх прихильників у Франції та домоглася, аби Сенат Французької Республіки одним рішенням минулого тижня примудрився засудити дії країниагресора — Росії та закликати уряд пом’якшити проти неї санкції. На жаль, 10 сенаторів із групи дружби «Україна — Франція» також проголосували за цю резолюцію.
Тепер справа за виконавчою владою, тобто урядом і президентом Франції. Французькі дипломати наголошують, що Франція виступає за територіальну цілісність і суверенітет України. Росія, яка залишається стратегічним партнером Франції, надалі може сподіватися на співпрацю, якщо поважатиме міжнародне право. Секторальні економічні санкції проти Росії можуть бути скасовані лише після виконання в повному обсязі Мінських угод.
Цікаво, що за даними травневого опитування, проведеного незалежним російським соціологічним «Левадацентром», більшість росіян переконані, що Європейський Союз продовжить санкції проти Росії. Водночас менш ніж чверть опитаних вважає, що у відповідь на санкції з боку Заходу Росія має шукати компроміс. Натомість майже дві третини опитаних переконані, що Росія має продовжити свою імперську політику.
На цьому тлі голова Європейської комісії ЖанКлод Юнкер відвідав «Петербурзький економічний форум». Російська влада представила це зібрання ділових людей як рішучий крок до виходу із ізоляції, адже на старті виборчої кампанії до виборів 18 вересня у Державну думу ресурс соціальнополітичного оптимізму поступово закінчується.
Отож наразі російська пропаганда намагається працювати на контрастах, тобто пробує вселити оптимізм у тлумачення найближчих перспектив російських відносин із Європейським Союзом, водночас стверджуючи, як «усе погано» у відносинах України з Євросоюзом, тому що дійсно настав делікатний момент, пов’язаний із дотриманням Євросоюзом власних цінностей, відмова від яких може підірвати фундамент європейської інтеграції.
Поки що до кінця червня Євросоюз продовжуватиме напівзакриті дискусії з приводу надання громадянам України давно обіцяного безвізового режиму. Україна, зі свого боку, виконала всі, без винятку, вимоги плану дій щодо набуття безвізового режиму. На жаль, у Євросоюзі дедалі гучніше лунають аргументи скептиків, які звертають увагу на стрімке зубожіння громадян України, які в разі отримання безвізового режиму навряд чи зможуть залишити забагато євро у кишенях європейців. Натомість останніх лякають українськими мігрантами.
За статистичними даними Міністерства закордонних справ України, за кордоном перебувають близько п’яти мільйонів громадян України. Причому ця цифра має чітку тенденцію до зростання. Найбільше українських трудових мігрантів серед країн — членів Євросоюзу є в Італії, Іспанії, Португалії, Чехії, Німеччині та Польщі. Ситуацію можна охарактеризувати словами приказки: є як є, і краще не буде.
Ідеться вже навіть не про моральнополітичні зобов’язання Євросоюзу перед Україною після Євромайдану. Насправді, закриттям дверей перед Україною Євросоюз ризикує спровокувати кризу європейської інтеграції не менших масштабів, аніж та, якої він, імовірніше, уникне після британського референдуму. Відмова в європейському виборі Україні може спровокувати доленосну кризу Євросоюзу, з якою він може й не впоратися.
А от чітка перспектива європейської інтеграції для України відкриє перед Євросоюзом нові масштабні перспективи. Наскільки європейські еліти розуміють цю доленосну дилему для самих себе — незабаром дізнаємось.

Андрій МАРТИНОВ