Епоха перемін висунула до ЗМІ незвичні гасла — «гласність», «дискусійність», «відкритість». Важелі «партійного керівництва» пресою послабились, менше лишалося заборон. Від журналістів вимагалось опановувати навички полеміки, виявляти терпимість до різних точок зору.
Головред виступив ініціатором омолодження творчого складу редакції. Поновому компонувались цілі номери газети, випуски вихідного дня змінили обличчя. Керівник редакції сміливо делегував повноваження, підтримував ініціативу журналістів.
Тим часом соціальнополітична обстановка в суспільстві загострювалася. Танула надія на еволюційне реформування Союзу РСР. 19 серпня 1991 року — спроба контрреволюційного путчу ГКЧП. 24 серпня Верховна Рада проголошує незалежність України. Редакція готує номер з офіційними матеріалами. І тут із секретаріату парламенту надходить розпорядження про зупинення випуску центральних газет на чолі з «Радянською Україною».
Реакція наших журналістів миттєва: ухвалюється вихід газети з підпорядкування ЦК КПУ, засновництво «РУ» перебирає на себе трудовий колектив, який підтвердив довіру своєму керівництву.
На час редакторства Володимира Стадниченка випала й відповідальна місія зміни назви видання. Це зробили шляхом дискусії в колективі, залучення думки читацького загалу. Нарешті 8 жовтня 1991 року газета вийшла під назвою «Демократична Україна».
Доля не раз перевіряла ювіляра на вірність журналістському покликанню. Так було, коли В. Стадниченка призначили головою Держкіно УРСР; заступником міністра у справах преси та інформації; заступником голови Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченка. Коли обирали депутатом Верховної Ради УРСР ХІ скликання, народним депутатом України І скликання... Завжди при першій можливості Володимир Якович повертається в газетне лоно.
Власне, і перебуваючи у згаданих іпостасях, він залишався журналістом — аналітиком, креативником, публіцистом. Сповідуючи принцип «слово теж є діло», Володимир Стадниченко націлений на практичний результат. Так, уречевленням його депутатства в Придунайському краї стали новобудови — кіноцентр і лікарня. Як один із керівників Шевченківського комітету, ініціював видання Бібліотеки цієї інституції, що систематизувало публікацію творчого доробку лауреатів.
Згідно з Великим сковородинським проектом (у розробку якого Володимир Якович уклав багато зусиль) — до 300ліття мислителя — на українській землі виростають діброви й гаї на честь видатних співвітчизників.
Одразу після Чорнобильської катастрофи головним завданням для кінодокументалістів були зйомки фільмів про героїзм ліквідаторів. На все життя запам’яталися голові Держкіно В. Стадниченку польоти на вертольоті над четвертим зруйнованим блоком.
Більшість художньопубліцистичних книг ювіляра виростали на газетному ґрунті. Прийшло і визнання — Шевченківська премія, творчі відзнаки, що носять ім’я Григорія Сковороди, Івана Франка...
Журналістські мандри для Володимира Стадниченка — невичерпне джерело тем, фактів, зустрічей з людьми. Під час подорожей азійським Сходом він захопився вивченням засад гуманістичного буддизму: внутрішньому єству ювіляра особливо співзвучна роль «шукача істини в глибинах часу, в просторах світу». Отже, на підході — нові есе для періодики, книги...
З роси Вам і води, дорогий Володимире Яковичу!
ДЕМУКРАЇНА