Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Травень 24, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Березень 2014 02:00

Збройна Франція

Rate this item
(0 votes)

Участь Франції у збройних інтервенціях в Африці доводить, що з усіх європейських столиць тільки Париж самостійно мислить і діє у військовій сфері. 5 грудня 2013 року Рада Безпеки ООН дозволила застосувати всі засоби для нейтралізації збройних груп, які сіяли насильство у Центрально-Африканській Республіці. 

За дві години до голосування в ООН президент Франції заявив: «Постановив діяти негайно. Це означає нині ввечері»,— і вже через 40 хвилин зі столиці ЦАР Бангі на північ країни вирушив перший патруль танків з 21-го французького полку морської піхоти.
Швидкість проведення операції, попри відстань між Парижем і Бангі (5127 км), є зрозумілою — раніше на місці вже були французькі підрозділи у Габоні, Чаді, Камеруні і в самій ЦАР. Операція «Сангаріс» — не навчання. У ній беруть участь 1,6 тисячі французьких військовиків, 5 тисяч африканських, підтримку надали також кілька держав Євросоюзу.



Сім заморських бригад
Минуле призвичаїло європейців до мислення про війну у категоріях танків і ядерної зброї. «У Європі бракує розуміння змінності форм загроз», — вважає Камілл Гранд, колишній радник французького міністра оборони, нині директор паризького Фонду стратегічних досліджень. І додає, що треба уникнути наївності у мисленні, ніби нинішні загрози розпорошені, стосуються бідних регіонів, і тому реакція не обов’язково має бути силовою. «Потребуємо політичних і економічних дій, але цього недостатньо. У Малі втручаємось, аби запобігти повній руйнації цієї країни і перетворення її у заповідник для джихадистів, як раніше Сомалі чи Афганістану, тільки ближче до Європи», — переконує Гранд.
Тому Париж постійно утримує поза кордонами країни і заморських департаментів приблизно 12 тисяч солдатів, більше, ніж половину з них, — у африканських країнах. До 2025 р. Франція повинна мати приблизно 66 тисяч солдатів, готових до закордонних операцій. Військовою мовою — це аж сім бригад. Минулий рік ілюструє необхідність таких сил: не рахуючи Афганістану (звідки французькі бойові підрозділи вже виведені), Франція проводила операцію «Пантера» проти баз джихадистів у Чаді (1,4 тисячі солдатів), операцію «Сервал» у Малі (4,5 тисячі), французький адмірал командував антипіратською операцією 15 країн ЄС у морі біля берегів Сомалі.

Французи розраховують на себе
Хоча Франція втратила імперію, проте у військових справах зберегла принцип: розраховувати передовсім на себе. Після 1945 р. була одним із засновників Північноатлантичного Союзу, хотіла, як інші, затримати американців у Європі і зупинити сталінську загрозу. Але військова інтеграція Європи була провалена.
Париж визнав, що у світі треба розраховувати, передовсім, на себе, бо у годину випробування союзник може по-різному оцінити власний інтерес. Тому Франція спиралася на власну ядерну зброю, цілковито автономну, яку створила сама. З цього випливає логіка «стратегічної автономії», яка схилила генерала Шарля де Голля вийти з військової структури НАТО (хоча не із самого Альянсу). Де Голль не хотів, щоб французька армія була підпорядкована американському командуванню.
Логіка автономії передбачає будівництво власного військово-промислового комплексу і розробку військових технологій, зокрема військової авіації і флоту. Незалежність стосується передовсім найстрашнішої зброї — атомних боєголовок, розміщених у ракетах на чотирьох стратегічних підводних човнах і літаках. Атомна зброя — як підкреслює Франція — залишається поза контролем НАТО.
Принцип автономії поширився настільки, наскільки Франція спроможна його дотримуватись, — утримання власних розвідувальних супутників і електронного прослуховування. Чому? «Щоб самому виробити собі думку на тему подій, а не покладатися лише на союзника, який може підштовхувати до помилкових політичних рішень. Згадаймо події перед інтервенцією в Іраку, коли американці переконували, що Саддам Хусейн володіє зброєю масового знищення», — зазначив П’єр Булер, професор стратегії.
Не всі види озброєння вдається виробляти. Наприклад, французькі військові вимагають купівлі американських дронів Ріпер, бо не хочуть чекати на виробництво європейської машини чи вдосконалення власних. Минулого року міністр оборони обіцяв закупівлю 12 дронів за кордоном. У цілому Франція готова — при згоді суспільства, більш критично налаштованого до Америки, ніж будь-яке інше європейське суспільство,— платити за власну незалежність.

Солідний партнер
Автономія допускає співпрацю: притиснуті бюджетними проблемами Франція і Велика Британія обіцяли співробітничати в найсучасніших галузях, з атомною зброєю і авіаносцями в тому числі. Створено французько-німецьку бригаду. Франція підкреслює, що має достатньо військ для взаємодії із силами швидкого реагування НАТО.
До речі, французький корпус брав участь у маневрах Steadfast Jazz у листопаді 2013 р. у Польщі. Французи вислали понад тисячу солдатів, тоді як присутність німців і американців була символічною.
Журнал «Шпігель» у січні описав французькі військові операції у світі і нарікав, що британці переживають період утоми, а Німеччина — найбільша країна ЄС, — попри економічну потужність, вдає певну версію нейтральної Швейцарії. Добре, але, з іншого боку, чи африканські інтервенції є, передовсім, вираженням французької неоколоніальної політики, захистом її інтересів у країнах, де вона була і є присутньою багато десятиліть?
Французька дипломатія відкидає таку аргументацію. «Діємо не для заспокоєння гордості, власної приємності і вишколу війська, а тільки через справжню загрозу», — заявляє французьке МЗС. Аргумент солідний. Світова громадська думка донині закидає великим державам пасивність щодо геноциду в Руанді в 1994 р.
Нині всі європейські армії переживають бюджетні проблеми і відбувається об’єднання і спільне використання військового потенціалу. Показовий приклад — це Європейське командування транспортної авіації (EATC) зі штабом у голландському Ейндховені, яке розпоряджається транспортною авіацією Німеччини, Франції, Бельгії і Голландії.
Міністри Євросоюзу обіцяли співпрацювати також у галузі машин для дозаправки у повітрі, дронів, супутникової телекомунікації. Кожний заощаджує як може, а плани щодо стратегічних рішень залишаються розмитими. Нині ніхто не хоче повторити помилок 70-х років, коли Європа вирішила озброїтися трьома окремими винищувачами — Рафаль, Еурофайтер і Гріппен. Але жоден з них не зміг зайняти відповідну нішу на ринку.
Принагідно варто проаналізувати французьку доктрину продажу зброї. При закупівлі у договорах завжди знаходяться якісь «гачки», написані дуже дрібним шрифтом: діє процедура, згідно з якою уряд країни-виробника має право застерігати призначення і застосування зброї. Сучасне озброєння містить різноманітні «чорні скрині» чи коди, до яких покупець не має доступу. Остаточно не може скористатися зброєю так, як хоче, і стає швидше орендарем, ніж власником.
Небезпідставно у західноєвропейських медіа ще зберігся термін — la Grande Nation, який випливає із захоплення французькою революцією. Незважаючи на Березину і Ватерлоо, а також нищівний розгром у 1940 р., його використовували не тільки де Голль, а й сучасні президенти з Франсуа Міттераном і Ніколя Саркозі в тому числі.
Військова сила не вичерпує політичних амбіцій Парижа, проте велика військова традиція старанно підтримується. Парад 14 липня розпочинають слухачі Політехнічної школи — елітного військового навчального закладу, а військо марширує від Тріумфальної арки — наполеонівського символу держави. «Франція має і збереже найбільшу армію у Європі», — переконує суспільство і світ міністр оборони Жан-Ів Ле Дріан.

Підготував Євген ПЕТРЕНКО 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».