Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Березень 2014 02:00

Останнє кохання малоросійського Монте Крісто

Rate this item
(0 votes)

Брак приміщення не шкодить творчому процесу, якщо колектив дійсно талановитий. Свідчення цьому — нова вистава Театру української традиції «Дзеркало» — «Полусмак останнього кохання», постановку якої за власною п’єсою здійснив директор та художній керівник театру Володимир Петранюк. 

Усі вистави «Дзеркала» — чи то «Вій» за Гоголем, чи «Сто тисяч» за Іваном Карпенком-Карим, чи «У Києві на Подолі...» за Миколою Янчуком, чи «Запаморочливе весілля» за Михайлом Зощенком — спрямовані на відродження духовної спадщини українського народу та втілення етнічних і фольклорних образів у музично-драматичних виставах. І, як зізнався В. Петранюк, у кожному створеному ним спектаклі він грає одну й ту ж роль — нашого сучасника у цьому буремному і прекрасному світі.


Митець довгий час вивчав матеріали, пов’язані з життям і творчістю Тараса Шевченка. Поступово визрів задум написати власну п’єсу. Але це мав бути твір, який би показав Кобзаря як звичайну живу людину, простого смертного і водночас — великого генія.
«Чим нам дорогий Шевченко? Він був відсунутий від українців могильною плитою шкільної хрестоматії. То як протоптати стежку від Пророка української волі до молодого покоління? Ми вирішили, що допоможе це зробити пісня кохання», — розповів пан Володимир.
Діоген, який жив у власному світі, Робінзон Крузо, який перебував на безлюдному острові, повному людей. Саме таким вважали Шевченка багато хто серед його сучасників. А ще дехто його називав малоросійським Монте Крісто, адже він багато чим нагадував знаменитий персонаж Дюма своєю загадковістю та таємничістю. Проте це, насамперед, була людина, яка хотіла кохати і бути коханою.
Чому для п’єси обрана саме любовна історія Тараса Шевченка та Ликери Полусмак, адже були Варвара Репніна, Ганна Закревська, інші відомі жінки ХІХ століття? Як жартує режисер-постановник, такий проект був би значно дорожчим, а якщо серйозно, то вважає любов Тараса до Ликери найбільшим коханням його життя. Можна погоджуватися чи ні з таким сміливим твердженням, але напевне мало хто заперечуватиме, що це кохання було найтрагічнішим, адже одна з причин передчасної смерті Шевченка — розірвання стосунків з Ликерою.
У виставі лише дві дійові особи — Тарас (Володимир Петранюк) та Ликера (Ліана Книгницька-Марковська), що півтори години ведуть то романтично-ліричний, то емоційно-експресивний діалог. Спочатку їхня гра може здатися дещо штучною і надуманою, але чим далі, тим більше починаєш перейматися тим, що відбувається на сцені. А вже невдовзі відчуваєш, наче опинився у ХІХ ст. У цьому велика заслуга і сценографа Валентини Кузмічової. Створені нею начебто прості декорації — столик, стілець, прозора фіранка, інструменти для малювання — допомагають зануритися в атмосферу того часу.
Виставу можна умовно поділити на кілька частин. Спочатку події розгортаються в липні 1860 року. Цей період можна охарактеризувати словами: «Жоден володар світу не одягається так красиво, як лілія. А ти ще прекрасніша за лілію», якими Тарас звертається до своєї коханої. Здавалося б, усе йде добре, і ніщо не може завадити почуттям, навіть злоба і підступність знайомих, що приховується за вдаваною прихильністю.
Проте вже через два місяці мажорні тони стосунків змінюються на більш похмурі. А до вересня вже краще підходять слова: «Сніг пішов, любов наша замерзає». Отож кінець кохання неминучий. І актори намагаються не засудити Ликеру, а зрозуміти причини її вчинків, адже через величезне провалля між поетом та служницею їхні почуття були приречені на невдачу від самого початку.
І знову ми зустрічаємося з Ликерою через багато літ після смерті Кобзаря. Принагідно зазначимо, що вона прожила ще 56 років, останні з яких провела у Каневі, щодня годинами просиджуючи на могилі Шевченка, начебто так спокутуючи свою провину перед ним.
«Я переживаю роль Шевченка, як свою долю, яка вкладається у візерунок та силует нашого Пророка, який є дзеркалом нас усіх і нашої української нації загалом. Тому всі його історії є співзвучними. Ці історії викликають у моєму серці відгук, який я шукав усе життя. Ми зараз шукаємо живого Шевченка, адже бронзовим чи кам’яним його зробили вже давно. Зараз, завдяки майданівській революції, почалося пробудження людей, повернення живого, геніального Шевченка! Шевченка ми починаємо відкривати для себе і світу лише зараз, у ХХІ сторіччі», — розповів в одному з інтерв’ю Володимир Петранюк. І ця, майже детективна історія останнього Кобзаревого кохання, живе тому підтвердження.

Едуард ОВЧАРЕНКО 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».