Держава має підтримувати підприємства, які працюють на традиційних для них ринках Митного союзу та ЄС, і прагнуть опанувати нові ринки, які зараз відчиняють двері.
Нині Євросоюз готовий зробити низку односторонніх кроків назустріч українським виробникам — зняти мита й торговельні бар’єри для їхньої продукції. Це добрі наміри. Але практичні дії від політичних заяв відділяють певні процедури, і невідомо, чи вдасться їх подолати. Компанія Corum Group — великий виробник шахтного устаткування, об’єднує шість підприємств, на яких трудиться 11 тисяч працівників. У ній функціонує інженерний центр, який продукує сучасні винаходи і новації. Завдяки цьому компанія прокладає шлях на міжнародні ринки.
Цьогоріч Corum Group планує вийти на китайський ринок, який чекає устаткування для розробки тонких вугільних пластів, адже в Піднебесній таких технологій немає, а в Україні є. Тож китайський ринок — дуже перспективний. Але й така потужна компанія потребує державної підтримки у патентуванні, виконанні контрактних зобов’язань, пошуку надійних партнерів, організації спільного виробництва.

Підтримка
Загалом вітчизняні експортери потребують фінансової підтримки, кредитів, інформаційно-консультативного супроводу, розвинутих механізмів лобіювання. Через відсутність цього досить складно конкурувати на зовнішніх ринках. Багато світових гравців успішно користуються механізмами СОТ, які дозволяють залучати довгострокові недорогі кредитні ресурси для покриття ризиків, гарантування поставок й убезпечення зриву контрактних зобов’язань.
Українські виробники практично залишились один на один із зовнішніми ринками й змушені самі виживати у несприятливих кон’юнктурних умовах. Світова практика свідчить, що ефективним механізмом підтримки експортного потенціалу країни, конкурентоздатності підприємств на зовнішніх ринках стають експортно-кредитні агенції. Торік в Україні був розроблений законопроект про державну підтримку експортної діяльності, залучено німецьких експертів для формування рекомендацій для уряду. Але до цього часу закон не ухвалили, агенцію не створили.
За оцінками фахівців, завдяки діяльності експортно-кредитних агенцій експорт у середньому зростає на 12%, а один додатковий долар з бюджету дає 32 дол. додаткового експорту. В Україні не було чіткого бачення консолідованого механізму підтримки вітчизняного експортера, національного виробника. Була конкуренція між державними органами й відомствами, між профільними майданчиками й бізнесовими об’єднаннями.
Це ускладнювало вихід вітчизняних компаній на зовнішні ринки. У бізнесу є чимало претензій до роботи дипломатичних представництв. Через їхній непрофесіоналізм, небажання вникати в суть проблем, виконувати завдання підтримки підприємців у чужих країнах, а інколи й через саботаж. Часто посольства надсилали бізнесу нічого не варті відписки. Тож підприємцям доводилося діяти без підтримки влади, самим шукати партнерів та клієнтів, організовувати поставки продукції, стимулювати збереження робочих місць.
Варто переглянути функції економічних радників і повернути економічні місії, оцінювати залежність експорту від залучення інвестицій. Доцільно започаткувати діяльність урядового уповноваженого, який би мав можливість організовувати діалог бізнесу і влади. В Україні ухвалено Закон «Про державно-приватне партнерство», та немає механізму його реалізації. Митний союз з наступного року вводить нові технічні регламенти, й переважну більшість української продукції не можна буде експортувати до його країн, бо чимало наших підприємств не підготувалися до нововведень. І це не політика, а чиста економіка.
Можливі ризики для вітчизняного бізнесу і за підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Добре, що спочатку була підписана її політична частина, й залишився час для консультацій влади і бізнесу, щоб оцінити позитив і негатив угоди. У виробників машин та устаткування є рік на те, аби узгодити технічні регламенти з європейськими. Через два роки вони мають бути сумісними. Узгодження документації й сертифікація підприємств займатиме більше року.
Якщо беремо зобов’язання, що на внутрішньому ринку керуватимемось європейськими технічними регламентами, частина національного законодавства буде обмежена для випуску продукції для нашого ринку. Нині Мінекономрозвитку прагне до діалогу з бізнесом, намагається сформувати різні експертні групи, почути різних гравців ринку, щоб сформувати зважену політику підтримки бізнесу. Є домовленість про створення у відомстві експертної групи з експортної діяльності, аби структуризувати пропозиції бізнесу, і уряд міг почути дієві рекомендації.
Багато українських компаній можуть працювати на ринках Митного союзу та ЄС, адже розвивають виробництво, удосконалюють свою продукцію. Головне, щоб були чіткі правила гри, без політичної та військової доцільності. Влада і бізнес мають об’єднати свої зусилля, тоді ефект буде більш швидким і значним. Зараз Україна переживає важкі часи через втрату економічних зв’язків з Росією та країнами Митного союзу. Та відкриваються нові ринки, і, можливо, у майбутньому російським компаніям буде престижно реєструвати свої підприємства в Україні, щоб виходити на європейські ринки.

Перешкоди
Президент «Української аграрної конфедерації» Леонід Козаченко нагадав, що десять років тому Китай розробив масштабну стратегічну програму нарощування експорту. У ній було багато плюсів і мінусів, але за десять років ця країна стала другою економікою у світі. А рівень життя її мешканців за цей час зріс у тридцять разів завдяки експортній діяльності держави.
Нині найбільшою проблемою для вітчизняних суб’єктів господарювання стала реальна втрата ринків країн Митного союзу. Рішення влади вийти з СНД є непродуманим, оскільки значна частина вітчизняної продукції постачається саме на ці ринки, і в торгівлі виникнуть значні проблеми. Варто створити при Кабміні робочу групу, яка б оперативно реагувала на складні ситуації у співпраці з країнами СНД.
Зовнішньополітичний курс України визначено — ним стала європейська інтеграція. Про це говорили майже десять років. Але замість того, аби підготуватись до адаптації європейських технічних регламентів, сертифікації продукції (на це було виділено мільярди допомоги), роботу виконано лише на 30%. З рештою завдань треба впоратися за два роки, значно прискорити темпи. Часу нема, гроші вкрали. Відповідальність лягає не на політиків, а на бізнес.
Леонід Козаченко згадує, як у розпал кризи 2008 року посол США в Україні зібрав представників майже ста компаній, які експортували продукцію на наші терени, і пообіцяв цілодобову підтримку в разі виникнення будь-яких проблем, щоб американська компанія не втратила жодного цента у чужій країні. Випадків подібного спілкування й підтримки українськими посольствами наших компаній за кордоном навряд чи можна пригадати. Навпаки, у Бразилії, країнах Євросоюзу та Близького Сходу наші посольства не допомагали вітчизняному бізнесу, а тиснули на нього.
Часто можновладці не узгоджували своїх дій, діяли всупереч один одному, займалися політиканством. Свого часу Президент Віктор Ющенко на авіасалоні в Еміратах обіцяв показати новий потужний літак. А прем’єр заборонив новому літаку летіти в Дубай. Потенційні покупці так і не побачили авіаційної новинки. Така неузгодженість дій спрацювала не на користь нашій державі та її експортному потенціалу. Як і заборона експорту зерна.
Її чиновники аргументували загрозою внутрішньому ринку, хоча в країні було зафіксовано перевиробництво зерна. Щоб мати стабільний ринок, треба було мати у закромах 4 млн т перехідних запасів зерна. Їх було 12 млн т плюс очікування нового врожаю. Але уряд вирішив заборонити експорт збіжжя, бо почали трохи зростати ціни на хліб, молоко, м’ясо. А через три місяці на країну чекали чергові вибори.
У результаті ціни на зерно обвалились, експортери рахували колосальні збитки. Вони витратили чимало зусиль і грошей, аби вийти на ринки Близького Сходу й Північної Африки (їх завоювати дуже складно), підписали контракти. А виконати їх не змогли через популістські рішення влади. Чимало кораблів не змогли вийти за межі України, за півтора місяці простою заплатили шалені кошти. Технічних можливостей розвантажити зерно у порту не було, довелося викидати у море сотні тисяч тонн зерна.

Негативи
Негативно впливає на експортну діяльність і корупція. За підрахунками Федерації роботодавців, торік бізнес сплатив чиновникам 214 млрд грн хабарів. При цьому бюджет країни становить 348 млрд грн. В Україні ланцюг від ферми до покупця сільськогосподарської продукції вдвічі дорожчий, ніж у Європі, втричі — ніж у Сполучених Штатах, адже у ньому більше 60% — корупційна складова. У таких умовах український експортер втрачає свою конкурентоспроможність.
Непроста ситуація і з відшкодуванням експортерам ПДВ. Державні компанії зазвичай не приносять бюджету прибутків, але саме з нього їм компенсуються збитки та відшкодовують податок на додану вартість. Приватним компаніям, які не мають збитків, ПДВ відшкодовували за схемою 40% відкату за відсутності у чиновників совісті й страху. Чиновники не радили експортерам звертатися до судів. Хоча суди іноді ставали на бік підприємців.
Але небагато випадків, коли за рішенням суду держава повертала ПДВ тим, хто не був у статусі державного підприємства. Є приклади, коли після виграних судів блокували рахунки казначейства, щоб виплатити ПДВ. Але підприємці отримували погрози і здавалися. Леонід Козаченко не певний, що швидко вдасться подолати проблеми, які не дають нормально працювати експортерам.
І вважає, що треба запроваджувати інструменти управління ризиками при експорті. За кордоном багато страхових інститутів, які страхують ризики експортерів. Без таких інструментів, особливо машинобудівникам, які не отримують 100% передоплати і мусять брати середньо, а то й довгострокові кредити, надто складно розвивати експортну діяльність. Не практикується в Україні й хеджування цінових та валютних ризиків.
Про це мають знати президент, прем’єр, рядові чиновники. Попереду багато роботи, немає часу для розкачування. Якщо не впоратися за шість місяців з тим, чого не зробили за десять років, на економіку чекають серйозні проблеми.

Допомога
Як підкреслив президент Торгово-промислової палати України Геннадій Чижиков, ТПП була, є і буде важливим учасником процесу підтримки експортно-імпортної діяльності в Україні. Вона має 106 відділень по всій країні, де працює дві тисячі фахівців, які допомагають бізнесу успішно розвиватись. Із них 800 експертів займаються тільки зовнішньоекономічною діяльністю.
Нині головне — скоординувати зусилля державних органів влади і влади на місцях, підприємців, бізнес-асоціацій, учасників зовнішньоекономічної діяльності, аби дати відповідь на виклики сьогодення. Адже ситуації, яка була раніше у торгівлі, й методів, які працювали там, вже не буде. Пріоритети змінилися, відносини залишилися, бізнес хоче торгувати й успішно розвиватись.
Важливо створити рівні умови для всіх підприємств, незалежно від їх розміру та історії. Треба рухатися експортним шляхом з економічним патріотизмом, захищати кожне українське підприємство на всіх ринках, де воно збирається продавати свою продукцію.
Необхідно підготуватися до підписання економічної частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка зніме торговельні бар’єри. Але не всі підприємства готові працювати на європейських ринках, тож треба зберегти традиційні ринки країн СНД та Росії. Не можна залишати їх. П’ятнадцять років тому, коли Польща та Словаччина активно рухалися до Євросоюзу, вони втратили ринки України та Росії. Коли вирішили повернутись, довелося дорого заплатити за це.
Завдання ТПП — активно просувати українські підприємства на ринки третіх країн. Це вимагає підвищення якості їхньої продукції у найкоротші терміни, а також згуртованої роботи уряду, бізнесу, його асоціацій, аби відстоювати інтереси українських виробників. Потрібна велика воля, бажання працювати, щоб українська марка стала популярною у світі. Для цього у нашої країни зараз є великий шанс.
ТПП проти тих недобросовісних підприємців, які свої ризики пояснюють нинішніми форс-мажорними обставинами, не треба лякати партнерів й драматизувати ситуацію. Торгово-промислова палата України проінформувала ТПП світу і Європи, що бізнес у нас стабільний і зацікавлений активно розвивати зовнішньоекономічну діяльність. Нехай політики займаються визначенням економічного курсу країни. А бізнес має вказати їм на актуальні проблеми й рекомендувати, як вирішити їх.

Олена КОСЕНКО