Набагато більше позитивних прогнозів і очікувань — перед жіночими змаганнями. Уся провідна українська четвірка вже відзначилася на етапах Кубка світу — коли не в особистих змаганнях, то в естафетах. Головні надії не тільки біатлоністів, усієї української олімпійської збірної — Олена Підгрушна, Валя і Віта Семеренки, Юлія Джима.
Джима, до речі, перед Олімпіадою розпочала вести блог на сайті xsport.ua. Деякі цікаві подробиці про підготовку біатлоністок вона вже повідомила.
«Олімпійська столиця зустріла нас яскравим сонечком, чудовою морозною погодою і активним рухом. Це перше, що впало в очі, бо прилетіли ми зі спокійної глушини (останній, найкоротший етап підготовки відбувався в турецькому гірському Ерзурумі. — А. Ш.), а тут одразу купа людей, активність, поспіх. Контраст відчувається. Приємний момент від організаторів — подарували кожному спортсмену-олімпійцеві по модному смартфону від спонсора», — так Юлія написала про перші враження від Сочі.
Акліматизацію українкам полегшила відсутність мовного бар’єру.
«Після трьох-чотирьох місяців у країнах, де говорять то скандинавськими мовами, то німецькою, то чеською, потрапили до країни, де все навколо зрозуміло — і написи, і розмови персоналу в аеропорту, автобусах... Особливі відчуття, майже домашні.
Смішний випадок — зайшли до автобуса-шатла разом з норвежкою Сюнневе Сулемдаль. Бачу, що вона стоїть, не сідає... бо крісла замотані в поліетиленові кульки і скотч. «Наша» людина, може, й не здивувалася б, а Сюнневе стоїть, як засватана. Я питаю у водія, що це за кульки, а він каже, що, мовляв, зима, сніг — накапає на сидіння, забрудните... Як завжди, «все для людей». Але от як їй, європейці, це пояснити? У людини культурний шок. І ще вона здивовано так питає: «Ти що, російською говориш?» Я стала сміятися», — пише Джима.
Вона, до речі, підтвердила і наявність деінде незрозумілих більшості іноземців туалетів з двома унітазами, «для дружби між народами». Але в багатьох місцях цю особливість уже ліквідували, додала українка.
У цілому ж Юлія Джима позитивно оцінює рівень готовності Сочі до Олімпіади. Особливо хвалить трасу: «Порівняно з минулим роком — поміняли кола на 2,5 км і на 3 км. Спуски зробили ширшими, з контрухилом. Пам’ятаючи торішні труднощі (тоді надто «гірськолижні» спуски на етапі Кубка світу в Сочі спричиняли багато падінь серед біатлоністів. — А. Ш.), організатори дослухалися до прохань спортсменів. Снігу багато, але «подушка», тобто основа покриття, дуже жорстка, — можливо, додавали штучного снігу, а можливо, така і є».
Уболівальників збірної України також непокоїли повідомлення про стан здоров’я лідерів команди. Джима підтверджує — проблеми були: «Про самопочуття не говоритиму, хвороби в січні нас усіх «пошарпали». А з відчуттями і настроєм — усе гаразд. Поки становище спокійне, ніби все, як перед звичайними змаганнями. Ми ж бо далеко від центру Ігор. Після тренування часом навіть не знаємо, що робити, «тиняємося» готелем один до одного в гості. Але це тільки до кінця тижня. Далі буде справжня напруга. За нею, власне, сюди і приїхали».
Олімпійський рік продиктував зміни у розкладі українських збірників. Зазвичай, біатлоністи і біатлоністки першої збірної, молодші, ніж 26 років, приїздили на чемпіонат Європи — попри другорядний статус змагання в біатлонній ієрархії, для українських чиновників саме воно є визначальним у питанні призначення стипендій. 2014 року на континентальну першість їздили справді резервісти.
І виступили непогано. Юніори Анастасія Меркушина і Артем Тищенко вже на старті змагань у чеському Новому Месті відзначилися призовими місцями в індивідуальних гонках. Згодом Тищенко став четвертим у спринті.
За старшу частину команди вагоме слово сказала Яна Бондар. Попри три промахи на стрільбі за нестабільної вітрової ситуації, вона лише 5,4 с програла переможниці — норвежці Марте Олсбю. Утім, цього вистачило тільки для третього місця — між українкою і норвежкою розташувалася іспанка Вікторія Падіаль Ернандес.
Згодом Артем Тищенко приніс четверту медаль до скарбнички збірної і другу — до власного активу. Завдяки швидкому руху на лижах він (хоч і мав чотири промахи) піднявся в гонці переслідування на друге місце — вище був тільки росіянин Олександр Поварніцин.
Реванш у росіянина Тищенко взяв у естафеті — дві українські юніорки і два юніори стали кращими в Європі, а на фініші Артем «привіз» Поварніцину 14 с. Це була п’ята і остання медаль українців у Новому Месті. У чоловічій естафеті українці фінішували п’ятими, в жіночій — шостими.