Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Квiтень 04, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Лютий 2014 02:00

«Це дивляться пильно з небес загиблі поети й герої...»

Rate this item
(0 votes)

Майдан переміг... Ще десять днів тому важко було навіть подумати, що це станеться ще до настання весни, а Віктор Янукович так і не добуде у президентському кріслі кількох днів до свого чотириріччя. Але так само якихось три-чотири дні тому про перемогу Майдану говорили значно впевненіше, ніж сьогодні. Життя триває: з одного боку, неможливе стає можливим; з іншого — досягнувши результату, не всі залишаються задоволеними... 

Пам’яті Небесної Сотні
Після всіх жахіть, що пережили громадяни нашої держави минулого тижня, розв’язка справді настала якось несподівано швидко. Ще минулої п’ятниці увечері Майдан неабияк ремствував з приводу того, що Віктор Янукович, після підписання «мирової», може отримати можливість сяк-так перебувати при владі ще довгих вісім місяців. А вже в суботу часи правління українського диктатора канули в Лету.


Перемога дісталася Майдану надзвичайно дорогою ціною. Тим трагічнішою і водночас величнішою вона стає. Як для нас, українців, так і в очах усього цивілізованого світу.
Про героїв Небесної Сотні ще буде складено детальний літопис. Нині ж можна лише твердити, що прощання з ними та спогади про них щодня і щохвилини залишають у душах невиліковний біль. Немає сумніву, що в подальшому житті багато з тих, хто хоч скільки-небудь часу перебував на Майдані, намагатиметься звіряти свій шлях із загиблими побратимами. Власне, уже тепер у багатьох є непоборне відчуття провини. Скажімо, автору цих рядків уже цілий тиждень у скронях нав’язливо звучать рядки з пісні Володимира Висоцького: «Все теперь одному, только кажется мне: это я не вернулся из боя...» Виявляється, за право гідно жити на рідній землі ще й досі доводиться платити людськими життями.
Перший етап нинішньої революції скінчився, однак людей усе тягне й тягне на Майдан. Упродовж тижня, що минає, на головній площі Києва і вдень, і вночі перебувають тисячі людей. Ті, які приходили сюди упродовж трьох місяців, — інакше просто не можуть. А той, хто з якихось причин навідувався на Майдан лише вряди-годи, нині ніби віддає борги перед загиблими, перед рідною землею, а, можливо, й перед прийдешніми поколіннями... Зрештою, криваві події забрали в нас людей різного соціального статусу й різного віку. Наймолодшому — Назару Войтовичу — було лише 17. А найстаршому — Якову Зайку — 72. І ще один промовистий факт: практично жодна область України не залишилася без загиблих.
Вражає величезна кількість живих квітів та церковних лампадок. Вони — не лише на головній площі столиці. Не менше знаків пошани борцям за волю й гідність на прилеглих вулицях, особливо на Інститутській, де полягло найбільше людей. До речі, нині серед киян ширяться думки щодо доцільності перейменування цієї вулиці на вулицю Героїв Небесної Сотні. Не чекаючи офіційного рішення з цього приводу, то тут, то там уже тепер можна побачити наклейки з такою назвою.
Свого часу комендант Майдану Андрій Парубій розповідав, що «сотня» — це доволі умовне поняття. Мовляв, деінде самооборонців було менше. Але частіше, навпаки, — добровольців набиралося і по 150, і по 200, і навіть по 300... Але термін «сотня» все рівно зберігався. Так і тепер. Станом на сьогодні офіційно загиблих — 82. Але за даними «Євромайдану SOS» понад 300 людей ще й досі вважаються зниклими безвісти. Яка їхня доля — достеменно не може сказати ніхто. Особливо після зізнань активіста Михайла Гаврилюка, котрий цими днями розповів, що під час подій у Маріїнському парку 18 лютого протестувальникам відрізали голови. Ці слова було підтверджено шокуючим відео.

Нові виклики
Біль утрати минеться ще не скоро. Хоча навіть з цим болем Майдан зокрема і Україна в цілому змушені дуже швидко реагувати на величезну кількість викликів. Дуже непроста ситуація в окремих регіонах, передусім у Криму, де сепаратистські заяви політиків не минулися безслідно.
До речі, дуже дивно, що такі, з дозволу сказати, діячі, як кримський спікер Володимир Константинов, мер Харкова Геннадій Кернес, екс-глава Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін та інші досі не притягнуті до відповідальності за сепаратизм. І це — зовсім не дрібний камінець «в город» новим силовикам.
Доречно буде сказати, що, наприклад, у Криму, із сепаратистськими проявами найбільше нині борються не загальноукраїнські політики, а прості громадяни. Це — тамтешні євромайданівці та переважна більшість кримських татар. Скажімо, позавчора саме вони не дозволили провести сесію Верховної Ради автономії, де, ймовірно, могло постати питання про порушення територіальної цілісності нашої держави. Звісно, загроза сепаратизму, особливо на кримській землі, ще не ліквідована. Приміром, учора зранку в Сімферополі люди зі зброєю захопили приміщення Верховної Ради автономії. Ескалація конфлікту, на жаль, триває.
Негайних рішень потребує також економічна ситуація. Після чотирирічного правління «команди професіоналів» з ПР економіка, за визначенням майже всіх експертів, «лежить». Щоб виправити становище, потрібні не лише титанічна праця, а й суттєва фінансова допомога з-за кордону. Щоправда, як Міжнародний валютний фонд, так і окремі західні країни на чолі зі Сполученими Штатами, уже заявили про готовність надати Україні кредит. Умови — незмінні: якнайшвидше проведення реформування вітчизняної економіки.
Не можна стверджувати, що формування нового Кабінету Міністрів аж надто затягнулося. Тим, хто уздовж і впоперек критикує опозицію за буцімто затягування часу, варто нагадати: ще тиждень тому чи можна було уявити саме такий розвиток подій?
Та все ж таки, традиційних кулуарних домовленостей знову уникнути не вдалося. І цілком може статися, що в недалекому майбутньому в найбільш вигідному світлі виглядатиме Віталій Кличко та його партія «УДАР», котрі нині погодилися підтримати КМ, але відмовилися входити до його складу.
Те ж саме формально зробила і звільнена парламентським рішенням Юлія Тимошенко. Однак у неї, схоже, дещо інші мотиви, ніж у Віталія Кличка, котрий уже не вперше і недвозначно заявив про наміри балотуватися в президенти.
Юлія Володимирівна примчала на Майдан буквально через кілька годин після свого звільнення. Вочевидь, вона очікувала, що її поява скидатиметься на ту, що була в далекому 2005 році, на святкуванні першої річниці Помаранчевої революції. Нагадаємо, тоді Тимошенко винесли на сцену буквально на руках, що неабияк обурило Віктора Ющенка. Тодішній президент навіть не стримався: «Ну, давайте! Ще раз вигукніть: «Юля!», і я нарешті почну виступати...»
Утім, нині подібність до подій понад восьмирічної давнини була лише в тому, що Тимошенко знову заносили на сцену на руках — Юлія Володимирівна перебувала на інвалідному візку, оскільки от уже понад рік почувається, м’яко кажучи, не найкращим чином. Виступ опозиційної лідерки показав, що запал у неї той самий, що й був до ув’язнення. Однак складалося враження, що Тимошенко ніби законсервувалася у 2011-му, коли вона опинилася за ґратами. Ті ж заклики, та ж готовність усю відповідальність брати на себе, ті ж полум’яні обіцянки...
Але Майдан — уже не той. Екс-прем’єр виступала не перед захопленими романтиками. Вона виголошувала свою промову перед людьми, котрі щойно пережили величезну трагедію, котрі бачили смерть... Такі метаморфози просто не можуть не вплинути на людську свідомість.
Так, Майдан щиро радів за Юлію Володимирівну, що вона — на волі. Адже її ув’язнення було несправедливим, що зайвий раз довів суддя Родіон Кіреєв, котрий виносив Тимошенко семирічний вирок. Після зміни влади в країні цей «служитель Феміди» безслідно зник.
Але в очах більшості присутніх на Майдані людей читалося: «Шановна Юліє Володимирівно! Ви — на волі, але ваше здоров’я — підірване. Тому не треба за нас брати відповідальність. Ми от уже змогли без вашої допомоги перемогти кривавий режим. Більше того, і вас від нього врятували. Тому лікуйтеся, будьте здорові, але з великої політики вам, мабуть, час іти. Люстрація має бути значно ширшою за кабінети, котрі займали Янукович та його «регіональне» оточення».
Слід зауважити, що мудра Тимошенко відчула такі настрої. І вже наступного дня оголосила, що відмовляється від претензій на прем’єрство. Хоча це зовсім не означає, що вона не присутня у нових кабінетах кулуарно.

«Недотехнократичний» Кабмін
Ще задовго до остаточної перемоги над Януковичем чимало експертів висловлювалося за те, щоб новий уряд був, по-перше, суто технократичним, а по-друге, — перехідним. У тому сенсі, що після проведення дострокових президентських виборів цілком можна буде задуматися над зміною чи, бодай, удосконаленням Кабміну.
Третя вимога народилася вже після самоусунення екс-президента з посади. Звучала вона настільки ж патетично, наскільки й з елементами утопії: в уряді мають працювати представники Майдану. Передусім, не до кінця зрозуміло, за яким критерієм слід обирати таких представників: за кількістю відвідин віче, за набраними годинами, проведеними на головній площі, чи за якоюсь іншою, скажімо, бойовою активністю?..
Друга дилема зводилася до того, як розділити політиків і не політиків. Зрештою, упродовж останніх трьох місяців і Дмитро Ярош та Ігор Луценко (котрі поки не прийняли пропозиції щодо співпраці з новою владою), і Єгор Соболєв та Тетяна Чорновол (котрі на таку співпрацю погодилися) уже не сприймаються тільки як громадські активісти. Їх також цілком можна вважати політиками, і в цьому немає нічого поганого, якраз навпаки.
Запит на нові обличчя, зокрема в уряді, — це цілком нормальне явище. Тільки не варто забувати, що разом зі згодою про входження до нового Кабміну кожен із таких нових облич отримав немалу долю відповідальності.
Чимало скептиків нині з якимось особливим мазохістським задоволенням пророкують новому урядові дуже швидкий крах. Дехто навіть дописався до того, що український Майдан, попри небувалу мужність та сміливість, водночас є... примітивним і недалекоглядним. Інакше він ні за яку ціну не погодився б делегувати своїх найвідданіших представників до Кабміну. А тепер виходить так, що Майдан разом з політиками несе відповідальність за те, що в цих самих політиків стовідсотково НЕ ВИЙДЕ.
Автор цих рядків аж ніяк не належить до беззастережних оптимістів. Тим паче, в нинішніх непростих економічних умовах. Однак позиція, що змальована вище, — також не витримує жодної критики. Вам це не нагадує позицію «противсіхства», котра, власне, й привела чотири роки тому до влади Віктора Януковича? Тепер же за такої логіки взагалі не варто було робити нинішню революцію. Ліпше було здатися на милість кривавому режиму.
У наступному числі ми обов’язково детально проаналізуємо кадровий потенціал нового Кабінету Міністрів. Поки що ж можна лише констатувати: тут справді зібрано чимало знакових постатей. Як з-поміж опозиційних політиків, скажімо так, зі стажем, так і нових, народжених нинішнім Майданом. Технократичним цей уряд назвати не можна. Але й на статус стовідсотково політичного він також не тягне.
Мабуть, доречно буде, принаймні до 25 травня — дня президентських виборів, — дати їм можливість показати, на що вони здатні. І хоча б не розпочинати писати жахливі сценарії для країни, котра, бачте, ніяк не може знайти свого шляху у світі. Шлях цей ми вже визначили ціною багатьох людських життів. Так, революція перемогла. Ми постійно будемо на сторожі. Принаймні, в пам’ять про загиблих побратимів.

Ярослав ГАЛАТА, фото автора 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».