Під прицілом телекамери Тамара Григорівна Машкіна демонструє власну методику активізації пам’яті доктору педагогічних наук, професору, декану природничого факультету Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Марині Вікторівні Гриньовій і директору Полтавської загальноосвітньої середньої школи № 13, заслуженому працівнику освіти Івану Дмитровичу Гончаренку. Шістнадцятирічному Іллі (внукові директора школи) Тамара Григорівна пропонує запам’ятати цифри до десяти, написані на дошці у довільній формі: «7», «4», «1», «9» і т. д. Хлопець повинен роздивитися їх і, повернувшись до дошки спиною, назвати їх з тим, щоб усі могли довідатися про межі пам’яті юнака. Той називає перші три цифри, потім ще одну, передостанню, і зізнається: інші не пригадує. Висновок щодо його пам’яті зроблено.
Автор методики запевняє присутніх, що за мить цей хлопець зможе оперувати значним обсягом цифр, не замислюючись. Важко у таке повірити, але згодом упевнилися. Ось жінка виводить на дошці шість рядів цифр, групуючи їх по три у кожному. Запрошує Іллю Гончаренка подивитися на колонку цифр, однак на їх вивчення часу не дає: він, як пояснює, повинен лише «сфотографувати» їх. Мовляв, повинна спрацювати образна пам’ять.
За якусь мить юнак, повернувшись спиною до дошки, впевнено, без запинок, перераховує групи усіх шести рядів. Дивовижно! Щойно цей хлопець не міг назвати й десяти цифр, написаних не по порядку, а тепер... Як могло це статися? До гіпнотичного впливу Тамара Григорівна абсолютно не вдавалася, інших засобів теж не використовувала. Пам’ять в учня стала просто феноменальною! Як?
Питання зависло в повітрі. Тамара Григорівна продовжила «екзамен», попросивши Іллю назвати всі групи цифр шести рядів, починаючи з останньої, у зворотному напрямку. При цьому хлопцю не дозволялося, як раніше, півхвилини розглядати цифри. І, уявіть собі, він зміг знову без запинок назвати всі потрійні групи цифр усіх шести рядів колонки.
Завдання знову ускладнюється. Т. Машкіна запитує: «На якому місці та в якому ряду стоїть група цифр «673»?» Той відповідає впевнено (знову ж таки — дивитися на дошку не дозволялося): «У п’ятому ряду, третьою праворуч». І це справді так.
Потім знову звучать подібні запитання. Відповіді такі ж чіткі, правильні. Деякі запитання ставить по-іншому: «Назви групу цифр, що стоїть у четвертому ряду, на п’ятому місці справа». І знову звучить правильна відповідь. Подібних запитань-відповідей було ще чимало. І всі вони — вдалі. Такий результат методики ейдетичної пам’яті, розробленої Тамарою Машкіною.
Що таке «ейдетична пам’ять»? За визначенням, це — вид зорової пам’яті, для якої характерна здатність людини чітко і правильно, детально, без утруднень, відновлювати зорові образи побаченого протягом великого проміжку. Отже, йдеться про побачене, чи не так? Але Т. Машкіна розробила не тільки методику візуальної (зорової), а й аудальної (слухової) пам’яті. Про останню мені не доводилося чути. Тоді як це називається?
— Як відомо, — пояснює Т. Машкіна, — наш мозок не задіяний на повну потужність... Резерви пам’яті вважаю безмежними. Активізувати її можна тренуванням завдяки правильній методиці.
Немов читаючи мої думки, автор методики демонструє експертам та спостерігачам, котрі ще не встигли оговтатися від подиву, власний спосіб тренування слухової пам’яті.
Для присутніх вона пише на дошці два десятки слів, яких десятикласник не повинен бачити: для нього ж зачитує їх уголос.
До речі, я намагався запам’ятати той список. Зізнаюся, не вдалося так швидко, як це вийшло у Іллі. До того ж я міг зафіксувати їх за допомогою зорового аналізатора. Між тим, вважаю: пам’ять маю непогану. Як, зрештою, кожен педагог, котрому доводилося проводити уроки.
Тамара Григорівна запевнила: Ілля неодмінно зможе тепер запам’ятати ще й довший список (як, до речі, і рядків цифр). Він упевнився, що зможе: головне — повірити у власну здатність. Той і справді відтворив уголос увесь список: чітко, по порядку, без жодної помилки. Далі жінка ускладнила завдання, запитуючи, під яким номером значиться те чи інше слово. Хлопець безпомилково відповів. Потім він мав назвати слова, що значилися під цифрами «11», «7», «18» тощо.
— Так, Іллі легше буде запам’ятовувати матеріал, викладений на уроці, а вдома ефективніше виконувати завдання, завчати вірші, теореми, правила, — запевнила Т. Машкіна, однак попередила: «Одного заняття з нею недостатньо — слід продовжувати тренування, розвивати пам’ять поступово».
Важко передати словами подив від побаченого і почутого. Директор школи І. Гончаренко пропонує написати іншу колонку цифр — результат був теж успішним.
Чим же пояснити успішність методики Тамари Машкіної, адже гіпнотичного впливу чи інших засобів, застосовуваних у школах ейдетичної пам’яті, не використовувала. У цьому переконалися спеціалісти, які уважно вивчали методику. Доктор педагогічних наук, професор М. В. Гриньова зазначила, що ознайомлена з багатьма методиками розвитку ейдетичної пам’яті, але методику Т. Машкіної вважає унікальною, надзвичайно ефективною. Заслужений працівник освіти І. Гончаренко, директор школи, в якій іноземну мову засвоюють швидкісним методом (за досвідом у Полтаву приїжджали навіть із Франції) підтвердив: метод Т. Машкіної і справді унікальний, який варто використовувати.
Почувши про цю методику, директор однієї зі шкіл умовив пані Тамару допомогти його учневі, оскільки постало питання про переведення хлопця в допоміжну школу через величезну кількість двійок за четверть. Той плакав, переживав, почав погано спати, бо не хотів розлучатися з друзями. Разом із шкільним лікарем Тамара Григорівна попрацювала з цим учнем: результат був таким самим, як і у Іллі. Той навіть успішні оцінки почав одержувати і залишився у школі. Та пані Тамара ще раз зазначила: працювати з хлопцем слід упродовж певного часу. Вона провела заняття з обома учнями одночасно, чого, звісно, недостатньо.
Потім лікар попросила Т. Машкіну попрацювати із хлопчиком-дошкільником, який не розмовляв і мав затримку у розвитку. Тамара Григорівна придумала спосіб, як саме допомогти і такій дитині. Вона виготовила картки з написами слів китайськими ієрогліфами. Яким же було здивування батьків, коли їх дитина запам’ятала всі шість карток з ієрогліфами, а потім безпомилково вказала на них пальчиком, відшукавши серед двадцяти інших, чого, до речі, не могли зробити навіть дорослі. Це було вражаюче!
Двадцять китайських слів запам’ятав і син іншого лікаря — першокласник, який до зустрічі з Тамарою Григорівною не міг цього зробити через погану пам’ять. Я не називаю прізвища лікаря, але впевнений, що при потребі він підтвердив би правдивість наведеного мною факту.
— У сучасних мегаінформаційних умовах праці мозок людини перенасичується, і їй потрібне психоемоційне розвантаження,— зазначила Тамара Машкіна.
Для цього Тамара Григорівна розробила (і вона вже опробована) програму, спрямовану на мобілізацію внутрішніх резервів та зняття психоемоційного напруження.
Такі заняття, до речі, Т. Машкіна безкорисливо проводила з людьми мужніх професій — офіцерами, спортсменами і навіть політиками. На це був відповідний дозвіл, є і письмові свідчення про благотворний вплив таких тренінгів, зокрема для мікроклімату колективу.
У Тамари Григорівни, як виявилося, є власна концепція, покликана допомагати людям. Подібно до тренажерного залу, де тренується тіло, її програма — теж своєрідний зал. «То ж чому ваш «зал» сприяє насамперед?» — запитую у неї.
— Звісно — успішності молодої людини, її швидкій соціалізації, можливості конкурувати на ринку праці — таке завдання ставила перед собою, розробляючи свої методики.
Цікаво було знати її думку щодо інших методик.
— Активно вивчаючи тему поліпшення пам’яті, довідалася: у нашій країні є чимало правильних, ефективних методик, хоча деякі не позбавлені недоліків. Розвиваючи можливості мислення, творчий потенціал, уміння працювати з великим обсягом інформації, вважаю, що слід навчати не просто сприймати інформацію, а й творити нові ідеї. Тож потрібно удосконалювати такі методики. Вони потребують державної підтримки.
Комплекс знань постійно зростає, ринок праці генерує нові ідеї, розширює програми навчання. Роль фізкультури в нашому житті велика, бо тренує тіло. Роль гуманітарних наук теж неоціненна, бо ж знайомство з літературою, мистецтвом формує навички духовні, інтелектуальні. Через щоденну лавину інформації людина перенасичується нею: мозок повинен адаптуватися до цього — ось чому нам потрібні дедалі більш ефективні тренінги не тільки для активізації пам’яті, мобілізації внутрішніх резервів організму з наступним зняттям психоемоційного напруження.
Є, звичайно, й інші чинники, що сприяють хорошій пам’яті. Можна ще багато розповісти про те, як важливо зберегти ясну пам’ять до глибокої старості, оскільки навіть в економічно розвинених країнах ставиться питання про загрозу амнестичної деменції.
— Нейробіологи уже виділили молекули, відповідальні за навчання і пам’ять, а розшифрування генетичного коду допомогло виділити гени, відповідальні за інтелект, — продовжує Т. Машкіна.— Водночас, також ті гени, котрі призводять до деменції (слабоумства). Тож слід усе робити для того, аби мозок не позбавлявся пам’яті. Якщо довго лежати — м’язи розслабляться — важко ходити, якщо не тренувати мозок — він теж «розлінується»
При останніх словах Тамари Григорівни я згадав про почуте від її колег: за допомогою власної методики у її батька до сторічного віку зберігалася чудова пам’ять. Від них також довідався про те, що її методом зацікавилися за кордоном, зокрема в Німеччині; про те, що її запрошували на міжнародні симпозіуми з проблем екології, моралі та виживання, де вона виступала з доповіддю, що зацікавила учених, про особисту пропозицію одного з колишніх прем’єр-міністрів працювати при групі Кабінету Міністрів; про її зустрічі з цікавими людьми, зокрема космонавтами, керівником космічних польотів у екстремальних ситуаціях з Москви Й. Б. Давидовим та іншими.
Прочитавши цю статтю, дехто може подумати, що вона написана з рекламною метою. Однак Т. Машкіна її не потребує, бо не працює в цьому напрямі. І не тому, що не бажає використовувати свої методики, а тому, що не на приватному рівні хотілося б працювати.
Довелося переключитися на інші справи. Вона продовжує працювати: як член національної Спілки журналістів України, а також як член обласної Спілки літераторів, пише статті та книги. Кілька її книжок, зокрема «У лабіринтах підсвідомості», «Що ми знаємо про себе?», збірка новел «...Мов у любистку скупана», повість-казка «Пригоди козеняти Зірки», видані невеликими тиражами. Одну з книжок безплатно видало московське видавництво. Після того написала ще сімнадцять книг на різну тематику (зокрема, новели, які, до речі, відомий письменник назвав поезією в прозі, а до дитячої повісті-казки передмову написала доктор педагогічних наук), однак мати чотирьох дітей не має матеріальної змоги їх видати.
Я дуже зацікавився останньою книгою Тамари Машкіної «Як стати довгожителем». Деякі розділи, зокрема про поліпшення пам’яті як один із чинників омолодження організму, друкувала обласна газета «Зоря Полтавщини». Саме в її редакції Т. Машкіна багато років очолювала провідний відділ — публіцистики, звідки ЦК КПУ перевів її у республіканську газету. Потім була заступником головного редактора політичного журналу, останні роки — у Верховній Раді помічником-консультантом.
Довго ж мені довелося вмовляти Тамару Григорівну на інтерв’ю, та коли, нарешті, погодилася, зрозумів: недаремно її методом зацікавилися за кордоном. Там, до речі, надзвичайно цінують тих, хто може навчити інших чомусь корисному. Однак їхати туди вона не бажає. Нещодавно довідався (знову ж таки від її колег-журналістів) про пропозицію знятися у зарубіжному короткометражному фільмі, а також взяти участь у підготовці сценаріїв мультфільмів по її дитячих книжках. Чи погодилася — не знаю.
Через свою цікавість до пам’яті (як важливої властивості людського мозку та теми омолодження і довголіття) Т. Машкіна, маючи вищу університетську освіту, закінчила ще й медичні курси, а потім самостійно працювала з відповідною літературою, здала екзамени Вищій атестаційній комісії з медицини.
Вважаю: їй потрібна всебічна підтримка, хоча нікого про це вона не просить і на долю не скаржиться.
Навчаючись у Полтавському педінституті, прочитав книгу Віктора Пекеліча «Твої можливості, людино». Разом з навчальними предметами і Біблією, потреба в ознайомленні з якою виникла при вивченні курсу наукового атеїзму, вона і стала дороговказом і путівником у майбутньому житті. Працював, зустрічався з цікавими людьми, чув і читав про гідні подиву досягнення сучасників. Серед них — і Тамари Машкіної. А от нещодавно з’ясування значення терміну «сугестія» привело і до зустрічі з нею. Отже, і з телефільмом про її феноменальні досягнення. Маєш інтерес, потребу, допитливий читачу, — і перед тобою відкриє свої можливості Інтернет.
Але шкода тільки, що така методика не використовується на практиці. Слід би залучити цю дивовижну жінку до серйозних наукових експериментів і використовувати її методику з найбільшою ефективністю.
Валерій КОРА, педагог, журналіст
