У пам’яті поета глибоко вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини, перетворюваної на одвірок і платву, варцабу і крокви — предмети теплі й гарні.
Батько — Василь Миколайович — був чоловіком освіченим (як на свій час), вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська Першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили на розстріл, а він утік, звільнивши із собою і в’язнів Бригідок.
З установленням у Галичині пілсудчини осів на дідизні, не втративши при тому інтересу до політики. Брав участь у сільських сходах, виступав у ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків.
У 1939 році в перших лавах активістів зустрічав Червону армію, став першим головою новоутвореного колгоспу. Працював усе життя і помер при роботі: «Якось, коли вже йому було за сімдесят, попросив у друзів своїх цигарку. Затягся й відкинув її геть. «Вже несмачна», — сказав і помер, стоячи, зіпершись плечима на стіну, так, ніби й смерть прийняв як роботу, а не відпочинок».
Мати — Параска Юріївна Бойчук — була жінкою неписьменною, але при тому багато знала з «Кобзаря» та Франкових творів, до читання вголос яких щонеділі навертала дітей.
Мала чудову пам’ять і смак до поезії. Померла 1955 року від тяжкої праці.
Початкову освіту Дмитро здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в Яблунівській середній школі.
З осені 1945 pоку по літо 1946-го був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності до УПА. У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.
Потім завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971–1978 pоків Дмитро Павличко редагував журнал «Всесвіт».
Його перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилась у 1953-му. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958) — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962).
У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994).
Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрано в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).
Дмитро Павличко — один з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990—1999 роках — народний депутат України.
А в 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея».
З 21 жовтня 2005 року — знову обраний народним депутатом України (фракція Української народної партії).
На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 року, Дмитра Васильовича Павличка було обрано головою Української всесвітньої координаційної ради.
Слід зазначити, що Дмитро Павличко — один із найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, ідиш та багатьох слов’янських мов. Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах.
Завдяки йому український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Паволом Гвездославом, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури.
Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Райнера Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П’єра Ронсара, Жозе-Марія де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.
Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава, Янки Купали.
Розширене видання антології, до якого, крім перекладів, увійшли й оригінальні сонети Павличка, з’явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».
Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році.
У першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора, присвячені українській літературі. Тут також опубліковано матеріали про окремі літературні постаті, явища чи події, здебільшого за хронологічним принципом.
У другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора про світову літературу. Часто ці праці були написані паралельно до перекладацьких проектів Павличка й слугують коментарем та доповненням до його перекладацького доробку.
А ще Павличко — дипломат. З жовтня 1995-го до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словацькій Республіці. Павличко був також Послом України у Республіці Польща в період із весни 1999 року по лютий 2002-го.
Завдяки його клопотанню у центрі Варшави за півкілометра від знаменитих Варшавських Лазенок у березні 2002 року було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку.
Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1989–1990), голова Української всесвітньої координаційної ради у 2006–2011 роках.
Дмитро Васильович відзначений численними нагородами. Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1977) була присуджена йому за книгу поезій «Любов і ненависть».
Звання «Герой України» із врученням ордена Держави Дмитро Павличко отримав за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність. А ще ж є численні ордени та відзнаки.
Величезні досягнення Дмитра Васильовича у багатьох царинах — мистецьких та політичних — не викликають жодного сумніву, а ось постаті цього велета духу, справжнього гуманіста і щирого українця якнайкраще відповідають його давні поетичні рядки: «Айстри — мої солдати, голуби — моя авіація!»