Народився Володимир Шинкарук 22 квітня 1928 року у селі Гайворон Володарського району на Київщині в трудовій сім’ї. Дитинство Володимира Шинкарука припало на роки війни, які стали періодом випробувань і гартування.
1945 року Володимир Шинкарук вступив на філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В університеті відбулось і професійне зростання молодого вченого. Тут він зустрів свою майбутню дружину, Галину Федосіївну Зазимко. Ця духовно багата жінка зробила життя Володимира Іларіоновича щасливим, осмисленим і продуктивним.
У 23 роки Володимир Іларіонович став викладачем, у 26 — кандидатом, а через десять років — доктором філософських наук.
Здобувши науковий ступінь, Володимир Іларіонович працює старшим викладачем, доцентом, професором, очолює кафедру логіки, етики та естетики, стає першим деканом відновленого філософського факультету. Зв’язків із філософським факультетом, із педагогічною діяльністю вчений не поривав усе своє життя.
В університеті Володимир Іларіонович написав свої перші наукові праці, монографії з німецької класичної філософії, що зробили його визнаним ученим як в Україні, так і за кордоном.
1968 року Володимир Іларіонович Шинкарук стає директором Інституту філософії АН УРСР. Це — найважливіший і найпродуктивніший період його діяльності. Тут повністю розквітає талант ученого як дослідника, керівника, організатора науки, педагога, вихователя наукової молоді, державного і громадського діяча.
В інституті він згуртував навколо себе творчий науковий колектив і спрямував його зусилля на дослідження найактуальніших проблем в усіх галузях філософського знання, вдосконалив науково-організаційну структуру інституту, розширив кадровий склад (особливо за рахунок молоді), розвинув кращі традиції свого попередника академіка АН УРСР Павла Васильовича Копніна, запровадив нові напрямки наукової діяльності, організував і налагодив вихід у світ друкованого органу — журналу «Філософська думка».
Загальним підсумком цих зусиль стало завершення формування Київської школи філософів, до складу якої входять не лише працівники інституту. Вона у своєму активі в певних наукових напрямках має здобутки світового рівня. Значна частина цих здобутків є власним досягненням академіка Шинкарука, керівника і наукового лідера цієї школи, перу якого належить понад 350 наукових праць.
Якщо дуже коротко та стисло сформулювати внесок академіка Шинкарука до скарбниці філософської науки, він: здійснив історико-філософське обґрунтування теорії матеріалістичної діалектики, розкрив її місце у теоретичному осмисленні та практичному освоєнні світу.
Він також розробив нові методологічні підходи до вивчення історії української філософії, що дозволило ввести в науковий обіг нові явища історії духовної культури українського народу. Зокрема, йдеться про такий духовно-культурний феномен, як філософська спадщина діячів Києво-Могилянської академії.
Володимир Шинкарук першим відкинув нав’язувані штучні схеми висвітлення світогляду великих українських мислителів і запропонував нові наукові принципи трактування їх філософської спадщини. Особисто розкрив справжній зміст і призначення філософії Григорія Савича Сковороди, її місце в історичному процесі, що має неабияке методологічне значення нині, в умовах відродження культури українського народу.
Володимир Іларіонович здійснив філософський аналіз і осмислення таких патерналістських феноменів, як віра, надія, любов, і обґрунтував їхню роль у духовному житті особи і суспільства; це відкрило нові можливості у трактуванні таких суспільних явищ, як мораль, релігія, культура.
У 1969 році Володимира Шинкарука було обрано членом-кореспондентом АН України, 1978 року — академіком АН України, а у 1981-му — членом-кореспондентом АН СРСР.
Володимир Іларіонович був лауреатом Академічної премії ім. Д. З. Мануїльського (1977) та Державної премії в галузі науки і техніки (1982).
У 1996 році йому було присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Він мав високі урядові нагороди: 5 орденів і 4 медалі.
Та характеристика постаті академіка Володимира Шинкарука була б неповною, якщо не згадати його як політичного, державного і громадського діяча. Володимир Іларіонович обирався народним депутатом Верховної Ради СРСР, депутатом Верховної Ради УРСР.
У Верховній Раді УРСР очолював спеціальну депутатську групу, яка розробила Закон України про мови, що був ухвалений і діє донині.
Він входив до складу багатьох спеціальних державних комітетів із різних питань науки і культури. З 1984 року академік Володимир Шинкарук очолював Товариство «Знання» в Україні, яке проводить велику просвітницьку роботу. Помер Володимир Шинкарук 2001 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
