Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Квiтень 2018 17:13

Творчістю наповнене життя

Rate this item
(0 votes)

Від самого дитинства вона була обдарованою дитиною, відчувала, що хоче стати художником, але ніколи не знала, що стане скульптором.
Дізнавшись про існування Ворошиловградського художнього училища, Юлія потрапила на скульптурний факультет і захопилася своєю майбутньою професією, про яку до цього не мала жодного уявлення.

Майбутня скульптор Юлія Скоблікова народилася 17 квітня 1928 року в селі Олександрівка на Луганщині.

Роки навчання минали. Блискуче захистившись у 1949 році, Юлія наперекір усім труднощам приїхала вступати до художнього інституту в незнайоме, а згодом таке рідне місто Київ, яке вже нікуди її не відпустило.
В інституті Юлія потрапила до майстерні відомого майстра Михайла Лисенка. Швидко летіли роки навчання, нові друзі, одруження (до 1951 року вона мала прізвище Сиченко), народження доньки та захист на відмінно дипломної роботи «Материнство», яку одразу відібрали для участі на всесоюзній виставці у Москві.
Художниця зобразила жінку, яка годує дитину. Вона сидить, тримаючи її на руках, дивлячись удалечінь, ніби зазираючи у майбутнє свого немовляти.
Одразу по закінченні інституту Юлія Скоблікова вступила до Спілки художників і розпочала самостійний творчий шлях, виконуючи замовлення та працюючи над творчими роботами. На багатьох виставках, в яких брала участь, Юлія Скоблікова виставляла переважно портрети, такі як: ткаля Л. Коваленко, З. Лиходуй, Віра, Зоя Космодем’янська та багато інших.
Не можна не згадати композицію «Лікнеп», у якій Юлія Кирилівна дійсно правдиво розкрила образ людей різних поколінь, які прийшли навчатися грамоті. Художниця зобразила молоду жінку з дитиною на руках, старого чоловіка та бабусю у хустині, які уважно слухають. Їхні обличчя виразні, детально пророблені, сповнені зацікавленості. Для цієї роботи Юлія виконала чотири портрети, два з них — напівфігури її батька та матері, яких вона увічнила у цьому творі.
Починаючи з 1970 років Юлія Скоблікова почала відвідувати так звані творчі групи у Прибалтиці. Саме там вона вперше доторкнулася до медальєрного мистецтва та відкрила для себе можливості нового матеріалу, з яким до цього ніколи не працювала — кераміку. Ці роботи посіли не останнє місце у її різноманітній творчості.
Значущою є, наприклад, медаль, присвячена Катерині Білокур, праця над якою тривала більше 10 років. У ній скульптор намагалася передати тонке відчуття мистецтва та світогляд художниці, який вимальовувався в її уявленні. Вона вдало розкрила дивовижний світ художниці.
Оригінально вирішена й медаль, присвячена литовському художникові Альгісу Вітенасу. Майстриня зобразила з одного боку медалі портрет Альгімантаса у профіль, з іншого — постать митця, який сидить за роботою.
Неперевершеною за задумом постає перед нами медаль «Загинули рятуючи», ідея створення якої прийшла до Скоблікової під час творчої поїздки у Дзінтарі. Ця пам’ятна медаль, присвячена загиблим медикам під час війни, побудована на чітких лініях та складається з облич у масках з медичними хрестами.
Майстриня ніколи не зупинялася на півдорозі, а крок за кроком, удосконалюючись, наближалася до завершення своїх ідей. Бувало і навпаки, як кажуть — «створив на єдиному подиху».
До таких робіт можна віднести низку портретів — «Елісо», «Чеський художник» (яка, на жаль, зникла за незрозумілих обставин) або роботи з кераміки «Мелодія», «Пісковий годинник» чи розписані глазурями декоративні тарелі.
Цікавими є станкові роботи: «Зварниця», «Дари природи», прекрасна постать Лесі Українки, що зберігається в Національному музеї літератури України, та інші. Оригінальною роботою є портрет «Наречена», в якому скульптор змогла передати піднесений душевний стан дівчини.
Для її створення Юлія обрала керамічну глину блідо-рожевого кольору, що нагадує пісковик — м’який за своїми властивостями матеріал, який чудово передає тонкий ліричний образ молодої нареченої з ледь помітною усмішкою, що підкреслює відчуття щастя та умиротворення.
Тарасу Шевченку, якого Скоблікова любила з дитинства, було присвячено дві невеликі роботи — напівфігура поета та станкова композиція: Тарас Шевченко сидить із двома дітьми, які із зацікавленням дивляться на нього. Ця робота була замовлена до 150-річчя від дня народження Тараса Григоровича і як вдалий твір неодноразово тиражувалась.
Однією з улюблених тем скульптора, що проходить крізь усе її життя, є дитяча тема. Численні портрети дітей: «Сашко» (племінник), «Оленька» (донька), композиція «Сонечко», де двоє дітлахів спостерігають за маленькою яскравою комахою, різні варіації на тему материнства або «Червона шапочка», що на Галявині казок у Ялті, чи «Дівчинка під душем». Художниця завжди любила дітей, вони для неї уособлювали радість життя та його продовження.
У творчому доробку Юлії Скоблікової є низка меморіальних дошок: Л. Булаховському, О. Бродському, Л. Пісаржевському та іншим. Серед них оригінальністю композиції вирізняється пам’ятна дошка Алімпію, що встановлена на Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
Майстерно скомпонована площина, де у квадратний формат вписане коло. Воно, у свою чергу, виступає наче чарівне вікно, крізь яке можна зазирнути в минуле та побачити видатного іконописця на тлі колон однієї зі споруд стародавнього Києва.
Усе своє життя Юлія Кирилівна прекрасно співала, писала вірші і мала ще одну заповітну мрію — стати акторкою, яка здійснилася наприкінці 1980-х років, коли вона потрапила до Театру «Біла вітальня» при Будинку вчених. Там вона змогла розкритися зовсім по-іншому. У театрі вона грала 10 років, була задіяна в різних спектаклях — як драматичних, так і гумористичних. Її любили, поважали, на неї, як кажуть, «приходили».
Творчість від самого дитинства наповнювала життя Юлії Скоблікової, була нестримним джерелом енергії, яка переростала у великий потік, що з роками перетворився на повноводну річку. Скульптурні твори, гра в театрі, поезія — усе це було тим незгасимим вогнем, який до останньої миті яскраво палав та залишився вічним.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».