— Нині триває обговорення серед медичної громади питання: коли маємо право діагностувати хронічну кропив’янку? А якої думки дотримуєтеся Ви, пані Лесю?
— Більшість дослідників вважає, що кропив’янку слід розглядати як хронічну, якщо її прояви (висип на шкірі у вигляді пухирців, що швидко зливаються і поширюються по всьому тілу) спостерігаються понад шість тижнів (висип щоденно або майже щоденно). До цієї більшості належу і я.
Незважаючи на те, що ХК характеризується типовими клінічними проявами, вона залишається тяжкою і дуже виснажливою проблемою як для лікаря, так і для хворого через свою поліетіологічність і різні варіанти патогенезу. Ситуація загострюється ще й тим, що дітей із ХК госпіталізують у спеціалізований стаціонар пізно — в середньому на 4–12-й тиждень від початку захворювання, що серйозно ускладнює лікування та прогноз. Нерідко попри всі намагання лікарям не вдається знайти причини цієї патології у конкретного пацієнта. У таких випадках ми маємо справу із так званим ідіопатичним варіантом захворювання.
— Тобто йдеться про «ідіотизм» самого захворювання?
— Авжеж — не можемо зрозуміти причини, тож відносимо до ідіопатії самої недуги. Звична справа для дослідників. Утім, облишмо розумування й розглянемо один із найзагрозливіших варіантів кропив’янки — ангіоневротичний набряк (набряк Квінке; ангіоедема). Типовий клінічний прояв ангіоневротичного набряку — обмежений набряк певної ділянки тіла з найчастішою локалізацією у ділянці голови (обличчя, слизова оболонка ротової порожнини, губи, язик), шиї, кистей, стоп і зовнішніх статевих органів.
Шкіра на місці набряку не змінена. Хворі скаржаться на печію, дискомфорт і больові відчуття, що можуть бути ще неприємніші, ніж свербіж.
— Які причини викликають хронічну кропив’янку?
— На жаль, досі залишилися без успіху спроби створити єдину загальновизнану класифікацію кропив’янки, хоча загалом науковці й практики визнають наявність двох її варіантів: імунного (алергічного) та неімунного (псевдоалергічного). Більш того, такий розподіл відповідає сучасному перегляду термінології в алергології.
Сучасна класифікація кропив’янки, яку запропоновано для практичного застосування в Україні, налічує близько двох десятків варіантів згаданої патології. Пересічним громадянам, думаю, всі їх наводити ні до чого.
— Тоді зупинімося докладніше на псевдоалергічному варіанті.
— На особливу увагу, як ви справедливо зауважили, заслуговує псевдоалергічний варіант кропив’янки, прояви якого не лише провокують різні етіологічні фактори, а й різні за своєю патогенетичною сутністю. Провокуючими чинниками псевдоалергічної кропив’янки найчастіше є: лікарські препарати (антибіотики, рентгеноконтрастні речовини, білкові препарати тощо); харчові продукти та фізичні фактори (натискання, вібрація, сонячне опромінення, тепло, холод тощо).
У розвитку псевдоалергічного варіанта кропив’янки важлива роль належить патології травного каналу, яку реєструють практично в усіх хворих. Найчастіше спостерігаються ураження шлунка, гепатобіліарної системи, дисбіоз кишок.
Хронічна кропив’янка може бути проявом багатьох хвороб — від інфекцій до новоутворень. Є докази автоімунної природи деяких варіантів цієї недуги.
Доведено, що у багатьох випадках нез’ясованої природи захворювання важливе значення відіграють саліцилати, які містяться у природних продуктах харчування, а також хімічні добавки: нітрити, бензоати, барвники.
— А як щодо діагностики ХК?
— Проведений нами аналіз спостереження за дітьми, хворими на ХК, дає змогу стверджувати, що всебічне обстеження таким пацієнтам проводять рідко. Це дуже кропіткий процес, досить дорого коштує, потребує неодноразового відвідування лікаря і виконання цілого комплексу досліджень. Більше того, часто ХК, не маючи вираженого впливу на загальний стан здоров’я дитини, сприймається батьками і навіть лікарями аж надто спокійно, і дитина потрапляє до спеціалізованого стаціонару пізно.
Нерідко перед тим, як звернутися до спеціалізованого стаціонару, хворий змінює не одного лікаря, проходить через нетрадиційні методи лікування. Такий тернистий шлях до діагнозу не може не впливати на ефективність терапії.
— І все ж: чи є можливості у сучасної медицини полегшити страждання хворих на ХК?
— Лікування хронічної кропив’янки залишається досить складною проблемою. Більше половини хворих з острахом очікують на повторне загострення хвороби і водночас вони бояться лікування. У такій складній ситуації першочергове завдання лікаря полягає в тому, щоб пацієнт і його родина зрозуміли серйозність проблеми і потребу тривалого обстеження та лікування. Водночас вони мають вірити, що лікар знає, як лікувати хворого на цю патологію, і обов’язково допоможе.
Терапію ХК слід проводити систематично, комплексно та індивідуально. Вона має базуватися на індивідуально підібраних програмах, що передбачають визначення причинно-значущих алергенів та інших провокаційних факторів, проведення фармакотерапії.
У разі ХК особливо ефективною, безперечно, є етіотропна терапія, спрямована на усунення контакту з факторами, які спричиняють кропив’янку. Це можуть бути алергени різного походження, лікарські засоби, харчові добавки, хімічні речовини і різноманітні фізичні чинники. Необхідно виключити фітотерапію, гомеопатію.
Нерідко причиною розвитку кропив’янки є хронічна інфекція, саме тому санація її вогнищ, дегельмінтизація хворого і членів його сім’ї є надзвичайно важливими.
ХК часто виникає на тлі змін з боку травного тракту (хронічні гастрити, дуоденіти, ентерити та коліти). Лікування гастроентерологічної патології призначають індивідуально після ретельного додаткового обстеження.
Отже, лікування має бути, насамперед, етіологічно спрямованим, якщо відомі причини хвороби.
— А що ж робити, якщо причини ХК встановити не вдалося?
— У такому разі ми рекомендуємо призначити такий комплекс лікарських засобів: антибіотик, протигрибковий та протилямбліозний засоби. Наприклад, кларитроміцин, флуконазол чи орнідазол. Пріоритетною у разі ХК є превентивна терапія, мета якої — профілактика рецидивів. Вона має бути індивідуальною і ґрунтуватися на результатах проведеного диференціально-діагностичного пошуку.
Як ліки патогенетичної дії здебільшого застосовуються антигістамінні препарати. На жаль, така терапія не завжди дає бажаний ефект, що пов’язано як з індивідуальною чутливістю до антигістамінних препаратів, так і з природою самої кропив’янки. Наявність індивідуальної чутливості диктує потребу кропіткої роботи щодо підбору антигістамінних препаратів.
Перевагу, безперечно, слід надавати антигістамінним препаратам II покоління, які характеризуються високою специфічністю, значно меншим седативним ефектом і більшою тривалістю дії (до 24 год.).

Розмовляв Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• КРОХМАЛИТИ Й ПРАСУВАТИ ПОСТІЛЬНУ БІЛИЗНУ НЕ ВАРТО
• НЕВИСПАНИЙ МОЗОК «ВИГАДУЄ» СПОГАДИ
• АСПІРИН ЗАХИСТИТЬ ВІД РАКУ
• ШВИДКІСТЬ СТАРІННЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЕТНІЧНОЇ ПРИНАЛЕЖНОСТІ
• УКРАЇНСЬКОМУ ВОЇНУ ПОВЕРНУЛИ ОБЛИЧЧЯ