— Що таке компресійний перелом хребта?
— Слід зазначити, що перелом хребта зустрічається у дітей (переважно у віці 10–15 років) усе частіше і частіше. Сам же КП — це пошкодження кісткових структур (хребців), м’яких тканин (міжхребцевих дисків, м’язів, зв’язок, спинного мозку), кровоносних судин, нервових утворень, що призводить до порушення опорної, рухової, захисної, амортизаційної, балансувальної функцій хребта.
— Що ж зумовлює переломи хребта?
— Здебільшого до перелому хребта у дитини призводить падіння з висоти (гойдалок, дерев, дахів), пірнання у водойму, падіння на спину під час стрибків або бігу, форсоване згинання хребта при перекидах або боротьбі, обрушення тяжкості на надпліччя або голову, ДТП, зрештою.
При цьому внаслідок різкого захисного скорочення м’язів-згиначів спини створюється значне навантаження на передній відділ хребта, що перевищує фізіологічну межу і яке зумовлює клиноподібну компресію. У разі падіння вниз головою страждає шийний і верхньогрудний відділи хребта, а при приземленні на спину, ноги або сідниці — нижньогрудні і поперекові хребці.
— Які саме види переломів хребта найчастіше зустрічаються у дітей і підлітків?
— За характером травми у дітей розрізняють переломи тіл хребців (компресійні, роздроблені, осколкові), ізольовані переломи дужок, поперекових, остистих і суглобових відростків хребців.
Найбільш же частим видом травми хребта у дитячому віці є компресійні клиноподібні переломи тіл хребців. Механізм травми пов’язаний із різким згинанням тулуба дитини вперед, здавленням (компресією) і сплющенням губчастої тканини тіла хребця, в результаті чого хребець набирає форму клина з вершиною, зверненою вперед.
Ступінь компресії визначається величиною прикладеної сили, швидкістю її впливу, умовами захисту на момент отримання травми, вихідним станом губчастої тканини тіла хребця. Залежно від вираженості деформації хребців компресійний перелом хребта у дітей може мати 3 ступені.
При 1-му ступені висота тіла хребця зменшується менш ніж на 1/3, при 2-му ступені — на 40%, а при 3-му ступені — визначається деформація тіла хребця на понад 50%.
Як правило, переломи хребта 1-го ступеня у дітей є стабільними, 2-го же і 3-го ступенів — нестабільними, тобто супроводжуються патологічною рухливістю хребців.
— Які симптоми свідчать про перелом хребта?
— При переломі шийного відділу хребта у дітей виникає локальний біль у ділянці перелому, вимушений нахил голови, напруга м’язів шиї, обмеження і болючість нахилу й обертальних рухів голови. У дітей із переломом грудного відділу хребта відзначається посттравматичне апное — короткочасна затримка або утруднення дихання у момент отримання травми.
Місцеві симптоми характеризуються локальною хворобливістю, що підсилюється при рухах і при пальпації хребців, обмеженням рухливості хребта різного ступеня.
Для переломів у нижньогрудному і поперековому відділах хребта у дітей типовим є напруження передньої черевної стінки, болі у животі («помилковий перитоніт»).
При огляді місця перелому визначається локальний набряк, припухлість і синець м’яких тканин, згладження фізіологічних вигинів, деформація того чи іншого відділу хребта, симптом «віжок» (напруга паравертебральних м’язів). Спроби згинання голови і тулуба, піднімання нижньої кінцівки викликають біль у ділянці травмованих хребців.
При ускладнених переломах хребта у дітей у разі стискання спинного мозку і розвитку компресійної мієлопатії може наступити тетра-, параплегія (або парез), розлад функції тазових органів (дефекації і сечовипускання).
Віддаленим наслідком перелому може стати сегментарна нестабільність хребта у дитини, що виявляється труднощами і болем при виконанні звичайних рухів, розвитком посттравматичного остеохондрозу, міжхребцевої грижі.
Внаслідок перелому грудного відділу хребта у дітей може сформуватися патологічний грудний кіфоз (горб) або кіфосколіоз, що призводить до деформації грудної клітки, порушення функції легенів і серця.
— Як проводиться діагностика цього перелому?
— Перелом хребта у дітей діагностується дитячим травматологом з урахуванням анамнезу та обставин травми, даних огляду та інструментального підтвердження. У першу чергу постраждалій дитині виконується рентгенографія хребта, де на бічних спонділограмах визначається зниження висоти тіла пошкодженого хребця різного ступеня.
Для уточнення діагнозу перелому хребта у дітей можуть використовувати додаткові методи: КТ або МРТ хребта, сцинтиграфія, електроміографія.
У диференційно-діагностичному плані важливо відрізняти перелом хребта у дітей від вроджених клиновидних хребців, юнацького апофізіта і деяких інших аномалій розвитку хребта.
Для виявлення супутніх травм постраждалій дитині можуть бути необхідні консультації дитячого невролога та нейрохірурга, торакального хірурга, загального хірурга. Можуть знадобитися рентгенографія черепа, органів грудної клітки та черевної порожнини, рентгенівська денситометрія, УЗД органів черевної порожнини та інші дослідження.
— Як же проводиться лікування перелому хребта у дітей?
— Перша допомога дітям із можливим переломом хребта на догоспітальному етапі полягає в адекватному знеболюванні, фіксації пошкодженої ділянки тіла і терміновому транспортуванні у лікарню в горизонтальному положенні на рівній жорсткій поверхні.
Лікування неускладнених переломів хребта проводиться функціональним методом. Він включає раннє і повне розвантаження переднього відділу хребта, що запобігає подальшій деформації хребців і здавленню спинного мозку. Це досягається шляхом витягування за пахвові ямки на кільцях Дельбе або за голову за допомогою петлі Гліссона.
Одночасно здійснюється реклінація тіл хребців, для чого під ділянку шийного і поперекового лордозів підкладають невеликі валики або мішечки з піском.
Основу функціонального методу лікування переломів хребта у дітей становить ЛФК (лікувальна фізкультура), яка спочатку проводиться в положенні лежачи, а потім з осьовим навантаженням на хребет.
Із перших днів після перелому хребта дітям призначають дихальні вправи, масаж кінцівок, фізіотерапевтичне лікування (електрофорез, діадинамотерапія, УВЧ, УФО, озокеритові та парафінові аплікації). Переведення дитини у вертикальне положення (вертикалізація) здійснюють у спеціальному реклінуючому корсеті.
Терміни обмеження рухового режиму, носіння корсета і занять ЛФК індивідуальні в кожному випадку і диктуються важкістю травми і даними контрольної рентгенографії. У середньому дозована ходьба дозволяється через 2 місяці, а сидіння — через 4 місяці після перелому шийного або грудного відділу хребта у дітей (при переломі поперекового відділу — через 4 і 8 місяців відповідно).
При ускладнених переломах хребта у дітей може знадобитися проведення хірургічного лікування: черезшкірна вертебропластика, кіфопластика, фіксація хребта, декомпресія нервових структур тощо. Після операції також проводиться ЛФК, масаж м’язів спини, фізіотерапевтичне лікування.