— Минулого року нам виповнилося 260 років, — говорить Анатолій Петрович. — За цей час особовий склад госпіталю (такий у нього раніше був статус. — Прим. авт.) брав участь у всіх війнах, які точилися на теренах нашої держави в різні часи. Найбільшими з яких були Перша і Друга світові. Тут лікувалися і радянські воїни зі складу 40ї армії, що воювала в Афганістані. Якщо підрахувати, скільки часу госпіталю доводилося надавати медичну допомогу під час ведення бойових дій, то це становитиме більше ніж 30 років.
Ну а сьогодні ми лікуємо наших синів, братів, які захищають рідну землю від ворога, що прийшов до нас зі сходу.
— Тут, у Центрі, як ніде в іншому місці, відчувається холодний подих війни: на алеях можна зустріти молодих людей, які пересуваються на милицях, а то й в інвалідних візках...
— Коли бачу цих хлопців, серце кров’ю обливається. Звичайно, вражає їхня мужність, жага до життя, бажання якнайшвидше одужати, повернутися знову до строю. Особливо вражає надлюдська сила волі деяких наших бійців, які внаслідок мінновибухової травми втратили одну, а то й обидві нижні кінцівки — я маю на увазі той момент, коли вони починають заново вчитися ходити на протезах.
Звісно, цьому впродовж декількох місяців передує величезна кількість етапних оперативних втручань з підготовки культі, підбору необхідного протеза, тривалі зайняття з лікарями та медичним персоналом.
Із деякими з таких бійців ми підтримуємо зв’язок і до цього часу, вже навіть після демобілізації, а один із них на сьогодні працює в одній із благодійних організацій та допомагає бійцям, які перебувають на лікуванні у Центрі.
Хочу зауважити, що цей колишній військовослужбовець, втративши нижню кінцівку, сьогодні самостійно водить авто та впевнено пересувається на «обох ногах». А ще хочеться зробити все можливе та неможливе, щоб фізичні та психологічні рани, яких вони зазнали, якомога скоріше загоїлися.
— І що — вдається?
— Про це, ясна річ, краще їх запитати. Але, спілкуючись із бійцями, їхніми рідними та близькими, які їх провідують, знаю: лікуванням вони задоволені. Розумію, що хлопці, які потрапили на лікування до нашого Центру, горять бажанням якомога скоріше повернутися до повноцінного життя.
Коли ж процес лікування дещо затягується (а це залежить від багатьох об’єктивних чи суб’єктивних чинників, часто зовсім незалежних від професіоналізму лікаря), починають нервувати. Але мої колеги докладають максимум зусиль та завжди знаходять порозуміння зі своїми пацієнтами, роз’яснюючи їм про особливості перебігу поранення чи захворювання, ефективне сучасне лікування тощо.
— Скільком учасникам бойових дій на сході країни у Центрі надано допомогу?
— Антитерористична операція почалась, як відомо, 14 квітня 2014 року. Так ось, за час, що минув відтоді, ми пролікували близько 18 тисяч поранених та хворих військовослужбовців, які відстоюють територіальну цілісність нашої країни. Для порівняння можу навести дані про надання допомоги воїнам під час ведення десятилітньої війни в Афганістані — за той час у госпіталі було проліковано майже 800 військовослужбовців. Гадаю, що ці цифри говорять самі за себе.
Лікаріхірурги, травматологи, нейрохірурги Центру щорічно виконують близько 15 тисяч оперативних втручань. Зауважу, що більшість операцій були складними і надскладними: йшлося про збереження не лише здоров’я, а й життя людей. В абсолютній більшості ми вигравали двобій зі смертю.
— Шкода, що не завжди...
— Лікар, як писав Микола Пирогов, може бути професіоналом вищого ґатунку, але чарівником йому ніколи не стати. На жаль, у медичній практиці трапляються випадки, коли і професіонали з великої літери безсильні. Такі реалії життя. Проте можу зауважити, що відсоток летальності серед військовослужбовців — учасників АТО, котрі дістали важкі поранення і були доставлені до нашого Центру, є дуже низьким.
Цей факт мене радує і як його керівника, і як звичайну людину. Зазначу, що за ці кілька років наші хірурги здобули величезний досвід у лікуванні вогнепальних поранень, бойової травми, значно підвищили свій професійний рівень, виконуючи надскладні операції.
— Неоголошена проти України війна триває вже третій рік поспіль. Скажіть, будь ласка, коли навантаження на ваших колег було найбільшим?
— Влітку і восени 2014го. Адже саме тоді військове протистояння досягло апогею. Були дні, коли на лікуванні в госпіталі одночасно перебувало 1200–1400 хворих. Але після підписання Мінських домовленостей поранених у нас поменшало. Хоча бійці з району АТО у нас є постійно: ми лікуємо не лише тих, хто зазнав поранень, а й хворих із хронічними захворюваннями.
На сьогодні вже більше 100 наших фахівців відряджалися до регіональних медичних центрів, мобільних госпіталів, лікарень, які перебувають у зоні АТО для надання допомоги у лікуванні поранених та хворих військовиків. Справа у тому, що в деяких з них бракує спеціалістів, які є у нас. Нині наші фахівці працюють у лікарнях Донеччини та Луганщини в складі бригад посилення, куди доставляють бійців, що зазнали поранень або ж захворіли.
— Ми добре знаємо, в якому жалюгідному стані перебувають районні, міські лікарні: потрапивши туди, людина вимушена все необхідне для лікування купувати власним коштом. А що скажете про військову медицину?
— Без проблем теж не обходиться, але військовослужбовець, незважаючи на звання, посаду, інші чинники, повністю забезпечується необхідними лікарськими засобами, отримує необхідне обстеження. Мені невідомі факти, коли б рідні чи близькі такого пацієнта купували ліки самостійно.
Наведу такий приклад. Минулого року на лікуванні у нас був військовослужбовець Роман Р. — 36річний боєць однієї з механізованих бригад. Він, потрапивши до рук бойовиків, зазнав страшних катувань. Потім, коли в результаті обміну полонених опинився на волі, переніс 8 оперативних втручань, після чого потрапив до нас. Шанси на те, що чоловік виживе, були досить примарними.
Але ми не махнули на нього рукою: 4 місяці робили все можливе, щоб діти не осиротіли, витративши на лікування майже мільйон гривень. На жаль, поранення та післяопераційні ускладнення виявилися надто серйозними.
Можливо, говорити про гроші, коли йдеться про життя захисника країни та ще й батька неповнолітніх дітей, і не зовсім доречно. Але я згадав про цей випадок лише для того, щоб читач зрозумів: ми завжди докладаємо максимум зусиль професійних і матеріальних задля порятунку життя пораненого чи хворого.
— Чи задоволені Ви технічною базою Центру? Її можливості дають змогу проводити дослідження на високому рівні? Адже, як відомо, правильний діагноз є запорукою успішного лікування.
— Знаєте, за десятки років у медицині не зустрічав керівника медичного закладу, задоволеного технічним та іншим його оснащенням (усміхається). Я — не виняток. Але разом із тим хочу сказати, що наша база є доволі пристойною. Наприклад, Центр оснащений діагностичною і лікувальною апаратурою, виробниками якої є провідні фірми світу. Незадовго до початку антитерористичної операції ми придбали сучасні комп’ютерний і магнітнорезонансний томографи, інші технічні засоби, які допомагають із високою ймовірністю виявляти ті чи інші захворювання людини.
А нещодавно один із благодійних фондів передав нам нове обладнання для проведення магнітотерапії. Воно є досить ефективним та застосовується при проведенні реабілітаційних заходів пораненим, лікуванні інших захворювань. Передбачається, що найближчим часом ми отримаємо ще кілька пристроїв для проведення магнітотерапії.
У клініках використовують новітні методи лікування. Так, у клініці ушкоджень застосовуються всі види сучасного металостеосинтезу кісток, проводиться сучасне ендопротезування, виконуються різні мікрохірургічні операції.
Спектр хірургічної допомоги, яку ми надаємо, надзвичайно широкий: від видалення зуба до складних реконструктивновідновлювальних втручань.
— Якою б досконалою не була техніка, вона все ж не здатна повністю замінити людину...
— Я пишаюся колективом, який очолюю. У нас працюють 30 заслужених лікарів України, 10 докторів і 65 кандидатів медичних наук, 4 професори, більш як 250 лікарів вищої категорії. Повірте, ці звання вони отримали не завдяки перебуванню на тій чи іншій посаді та не тому, що «час прийшов», а завдяки високим професійним якостям, умінню нестандартно мислити і за вкрай складних ситуацій, коли йдеться про життя хворого, приймати єдино правильні рішення.
Я навмисне не називаю імен та прізвищ кращих лікарів і медсестер: не хочу нікого образити. Скажу так: я вдячний усім, хто працює поруч зі мною, за те, що будьякої миті готові все кинути і примчатися до Центру, якщо це потрібно для врятування життя пацієнта.
— Чи довелося з початком АТО перебудовувати всю діяльність Центру?
— Ми, військові медики, завжди повинні бути готовими до різних НП. Усіх нюансів не розкриватиму, але скажу, що початок неоголошеної війни не застав нас зненацька: перші поранені, які почали надходити до Центру, відразу отримували кваліфіковану допомогу за всіма напрямками хірургічного чи терапевтичного профілю. Лише протягом перших 6 місяців антитерористичної операції наш Центр прийняв з її району близько 1800 поранених і хворих.
— З медзакладами МОЗ якось співпрацюєте?
— Так. У складних діагностичних випадках долучаємо за потреби до консультацій наших колег із провідних медичних установ держави (Національна академія медичних наук України, Інститут травматології та ортопедії та ін.). Під час надскладних оперативних втручань часто запрошуємо для консультацій провідних фахівців з інших лікувальних установ, разом із ними оперуємо.
— Центр кілька разів поспіль відвідували канадські лікарі — фахівці зі щелепно-лицевої хірургії та стоматології, які надали допомогу нашим військовикам. Розкажіть, Анатолію Петровичу, про цю благодійну акцію.
— Спільно з нашими фахівцями канадські пластичні хірурги прооперували більш як 100 пацієнтів, провели понад 180 реконструктивних втручань, а також проконсультували більше 200 осіб. За два роки нашої співпраці було проведено чотири таких місії. Зауважу, що канадці, серед яких, до речі, були й лікарі з українським корінням, працювали безкоштовно. Ця акція була проведена за безпосередньої підтримки уряду Канади.
Про високу оцінку спільної праці з нашими колегами з Канади свідчить те, що особисто Президент нашої держави Петро Порошенко за вагомий внесок у збереження здоров’я українських воїнів нагородив трьох канадських лікарів державними нагородами.
Ми щиро вдячні уряду Канади за надану нам сучасну апаратуру вартістю майже 200 тисяч доларів.
— Дозвольте, шановний Анатолію Петровичу, привітати Вас і Ваших колег зі святом — Днем медичного працівника і побажати міцного здоров’я, нових трудових звершень!
— Дякую.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ