Правда, сюрпризу із закриттям шкіл не сталося, бо в цьому навчальному році на Полтавщині вже закрили вісім шкіл. А всього за 20 останніх років в області кількість шкіл з 990 зменшилася до 664, а кількість учнів скоротилася на 42,4%.
Цифри якщо не вражають, то, принаймні, тривожать непевною перспективою для регіону: якщо закриття шкіл і надалі триватиме такими темпами, то можна буде говорити про очевидну тенденцію до згортання усталеної роками розгалуженої системи шкільної освіти. Зокрема, в сільській місцевості, де, власне, і відбувається переважне скорочення мережі шкільних закладів.
Масове закриття шкіл в області чиновники звично пояснюють браком грошей на їхнє фінансування. Зокрема, на утримання малокомплектних шкіл, яких через катастрофічну демографічну ситуацію нині на Полтавщині — половина від усіх наявних шкільних закладів. Навіть більше. Скажімо, у Чорнухинському районі малокомплектних шкіл на сьогодні 72,7%, в Гребінківському — 72,2%, Семенівському — 72%...
За підрахунками полтавських чиновників від освіти, утримання учнів у таких школах обходиться в п’ять разів дорожче, ніж передбачено міністерськими нормативами: навчання в них одного учня оцінюється у вісім тисяч гривень на рік. Але є й інші приклади. Так, в одній із малокомплектних шкіл Полтавського району, де замість передбачених 100 учнів навчаються всього 19, вартість навчання одного школяра становить 42 тисячі гривень на рік.
«У березні цього року у Міністерстві освіти і науки України на засіданні уряду було представлено концепцію реформи шкіл із малою наповнюваністю учнів через створення так званих опорних навчальних закладів. Основна мета їх створення — забезпечення якісної освіти», — зазначила на нараді, де обговорювали ситуацію із закриттям шкіл на Полтавщині, т. в. о. директора Департаменту освіти та науки Полтавської ОДА Галина Власюк.
Г. Власюк також поінформувала, що на розвиток опорних шкіл в області виділять кошти. Зокрема, трьом із них держава дасть по 2 млн 859 тис., а четверту фінансуватимуть закордонні донори.
Громада всіляко чинила й чинить спротив намаганням чиновників ліквідувати малокомплектні школи. Одна з таких пам’ятних акцій і нині ще на слуху у громадськості регіону. Так, кілька років тому керівництво Лубенського району вирішило закрити школу у селі Біївці. Начебто нічого дивного в час суцільної «оптимізації». Утім, було одне «але»: Біївці — село, де народився славетний український поет Василь Симоненко.
У своєму рідному селі, де ніколи не проживало багато жителів, 1942 року він пішов у тамтешню малокомплектну школу, яку не закрили фашистські окупанти. І провчився у тій школі майбутній геній віршованого слова чотири роки — до 1946 року.
Саме цей факт із біографії В. Симоненка успішно використовували ті, хто рішуче виступив проти закриття школи у невеликому селі на Полтавщині. Мовляв, навіть фашисти не закривали школи під час окупації, а нинішня влада... Симоненковську школу тоді вдалося відстояти, але через кілька років її таки все одне закрили.
Сьогодні прихильники закриття малокомплектних шкіл апелюють до закордонного досвіду. Частіше за все згадується досвід невеликої Фінляндії, де скорочення шкіл у сільській місцевості тривало понад 20 років. Чисельність малокомплектних шкіл у фінів за 22 роки зменшилася з 2093 до 660.
Маленька Данія теж пішла цим непопулярним шляхом: протягом 90-х років минулого століття там закрили три десятки малокомплектних шкіл. Не обійшла стороною оптимізація шкільної освіти й Італію: з 2008 року, щоб зменшити бюджетні витрати на освіту, в цій країні скоротили майже 140 тисяч робітників освітянської галузі і закрили понад 450 малочисельних шкіл.
Слід визнати, що за роки незалежності в Україні поменшало противників «оптимізації» шкільної освіти. Справді, чи може дозволити собі країна з хронічним дефіцитом бюджету утримання шкіл у сільській місцевості, де чисельність населення катастрофічно знижається з року в рік. Як і меншає дітлахів, котрі щороку вперше сідають за шкільні парти.
На Полтавщині таких сіл дедалі більшає. Тож постає, здається, закономірне питання про закриття шкіл, де всього 3–15 учнів. Приміром, у Новосанжарському районі у селі Шовкопляси зараз усього п’ять учнів. У селі Крячківка Пирятинського району — й того менше: до місцевої школи там ходять... три школярика. Шість школярів складають учнівський колектив у селі Нестеренки Полтавського району, дев’ять — у селі Міхнівка Решетилівського району тощо. Цей список можна продовжувати.
Про­цес важ­ли­ві­ший за ре­зуль­тат?
Нині полтавські громади протестують, скоріше, не проти закриття малокомплектних шкіл. Хоча люди резонно нагадують владі, що будь-яке звуження, в даному випадку освітніх послуг, лише підкреслює неспроможність чиновників керувати так, щоб не ускладнювати, а, навпаки, покращувати життя людей. У громадах усе частіше моделюють ситуацію, яка складеться в селі після закриття школи.
Багато селян пов’язують надії на те, що поки в селі є школа, існуватиме і село. А якщо школу закриють, то незабаром «оптимізують» і село, де перед тим уже давно закрили клуб, «оптимізували» лікарню, залишивши в крайньому випадку ФАП, ліквідували колгосп, дитячий садок тощо.
І хоча до «оптимізації» всього, що муляє очі чиновникам і потребує від них практичних дій, люди вже звиклі, школи стають наче останнім бастіоном у боротьбі полтавської громади за збереження добре налагоджених і часом перевірених механізмів, які працювали на благо людей.
Приклад тому — недавня сесія Решетилівської районної ради, де найрезонанснішим стало питання про скорочення в районі мережі шкільних закладів. Зважаючи на актуальність питання, на сесію прийшли не тільки депутати райради, але й чимало жителів райцентру — представники громадськості, педагогічні працівники, батьки учнів шкіл, які за задумом чиновників мали потрапити під реформування.
Перебіг подій у сесійній залі — наочний приклад того, яким болісним усе ще залишається процес реформування шкільної освіти не лише в Решетилівському районі, але й у регіоні. Керівництво району обґрунтовувало своє прагнення «оптимізувати» 12 шкіл із 26, які нині ще є на Решетилівщині, тим, що в районі кожного року простежується очевидна тенденція до скорочення «учнівського контингенту».
До того ж зростають витрати на заробітну плату педагогічних працівників та енергоносії. Коштів, які виділяють на школи за застарілим і далеко не виправданим формульним розрахунком на одного учня, не вистачає на утримання та повноцінне функціонування районної галузі освіти. Хочеться чи ні, але таки доведеться скоротити майже половину шкіл, констатувало районне начальство.
Шляхи «оптимізації» пропонували стандартні: школи І–ІІІ ступенів реорганізувати у початкові та об’єднати з дошкільними закладами. Тобто утворити на базі дитячих садочків навчально-виховні комплекси. Але учасники сесії розкритикували такий підхід, адже будь-якої економії бюджетних грошей від цієї реорганізації практично не буде.
Аби «оптимізуватися» таким способом, як пропонували чиновники, доведеться створити належні умови в школах, де будуть у подальшому навчатися діти з реформованих закладів, та забезпечити безпечний підвіз учнів.
На це необхідні додаткові гроші, виділення яких зведе нанівець примарну економію через «оптимізацію». До того ж, говорили опоненти місцевої влади, автобусний парк районного відділу освіти застарілий, потребує поновлення. Та й на пальне і запчастини для шкільних автобусів коштів бракує. На все це потрібні значні асигнування. Але, обурювалися представники громади і частина депутатів, суми ніхто не назвав.
Учасники сесії були невдоволені й тим, що реформування шкіл потягне за собою звільнення півсотні педагогів і технічних працівників. А про їхнє подальше працевлаштування ніхто навіть не вів і мови: людей, які ще мають роботу, а отже, і засоби для існування, доведеться просто виставити на вулицю...
Під час палкої дискусії депутат райради Володимир Колесніченко вніс пропозицію: зняти питання про оптимізацію навчальних закладів як не підготовлене й не вивчене належним чином.
«Оптимізацію проводити треба, але як? Запропонований підхід до даної проблеми — однобокий. Жодна школа в районі, крім Решетилівської першого ступеня, не вкладається в норматив витрат на одного учня. Влада вже дозволила тягар дошкільної освіти покласти на плечі районного бюджету, який не в змозі утримувати навіть школи, — констатував депутат. — Тепер проблема із закриттям шкіл. Кажуть, що нехай підключається і утримує їх бізнес. Але ж бізнес платить серйозні прозорі податки, не залишається осторонь соціальних питань на селі. Давайте кожен робитиме свою роботу...»
На думку В. Колесніченка, якщо вести мову про оптимізацію шкіл, то слід говорити про реформування всієї системи районної світи.
«Відділ освіти має велику кількість методистів, у тому числі пенсіонерів, бухгалтерів, адже сьогодні у бухгалтеріях скрізь сучасні електронні засоби обчислення зарплат, працівників господарської групи тощо, — підказав шлях до економії бюджетних коштів заради збереження шкіл депутат. — Якщо скорочують півсотні вчителів, чого ж не йдеться про скорочення методкабінету?
Може, теж подумати про скорочення частини заступників у деяких школах, які залишаються, техпрацівників, оптимізацію частини шкільних приміщень, які стоять пусткою, але опалюються і освітлюються. Зважати варто не тільки на кількість учнів, а й на площі приміщень. Ми говоримо про підвищення якості освіти, ефективне витрачання освітянських коштів. Але ж ідеться про дітей. Перше ніж робити різкі рухи, ми повинні створити необхідні для них умови...»
Депутат розповів і про проблему зі шкільними автобусами в районі. Їх бракує, і в разі скорочення мережі шкіл потрібно буде закупати додаткові, щоб підвозити школярів із віддалених сіл, де планують закрити школи. На це в районному бюджеті необхідно відшукати додатково 1 млн 200 тис. грн. Тих 150 тис. грн, які начебто необхідні для створення належних умов в реформованих школах, не вистачить, підрахував В. Колесніченко. Цих грошей замало навіть на модернізацію системи опалення та освітлення.
«Що таке покинутий у селі двір, ми знаємо — пустка. Це чекає і шкільне подвір’я, якщо закриють школу. Вісім вчителів залишити без роботи. Не по-людськи. Зекономимо 350 тис. грн. Витратимо — не один мільйон...» — підсумував депутат.
У результаті багатогодинних дебатів на сесії вирішили таки створити дев’ять НВК на весь район, об’єднавши дев’ятирічки із садочками та реорганізувати одну зі шкіл, де на сьогодні немає 10-х та 11-х класів. Економічна ефективність такого рішення, говорили вже після сесії її учасники, дорівнює майже нулю. Реформа заради реформи...
Лік­ві­до­ву­ємо, бо бюджет не тяг­не...
Очевидно, що процес закриття шкіл в Україні триватиме й надалі. Такі невтішні реалії для країни, де бракує грошей у бюджеті майже на все. Заощаджувати доводиться навіть на дітях, про що ще два десятки років тому навіть і думати не хотіли. Щорічна статистика ліквідації шкіл в Україні невтішна і не дає підстав сподіватися на те, що процес оптимізації шкільних закладів якщо не завершиться, то бодай призупиниться.
Лілія Гриневич, у недавньому голова парламентського Комітету з питань науки і освіти, у своїх інтерв’ю вітчизняним ЗМІ розповідала, що, приміром, у 2010 році в Україні закрилися 300 шкіл, 2011-му — 426, 2012-му — 202, в 2013-му — 378 тощо.
Держава, за словами урядовця, замість необхідних на розвиток освіти 10% ВВП може щороку виділяти на цю галузь лише 6,4%. Правда, посівши посаду міністра освіти й науки України, вона трохи змінила риторику і застерегла місцеву владу від необдуманого закриття шкіл. Зокрема, головною умовою «оптимізації» малокомплектних сільських шкіл має стати наявність автобуса та кращої школи, до якої можна було б підвозити дітей.
Проте полтавські чиновники зазначають, що ці умови виконати можна не скрізь. Приміром, коштів, які підуть на розвиток трьох опорних шкіл, замало. На сьогодні не до всіх опорних шкіл проведено Інтернет, що знижує рівень навчального процесу.
Та й не всі територіально об’єднані громади мають гроші на придбання шкільних автобусів. Їх закуповують у співфінансуванні з державою за принципом 50/50. Крім достатньої кількості автобусів, варто подумати і про безпеку перевезень школярів та педагогів. Проблема тут у вкрай поганому стані місцевих доріг.
Утім, суперечки щодо доцільності закриття малокомплектних шкіл, схоже, вже не на часі. Питання вирішено на законодавчому рівні. Верховна Рада України ухвалила нові зміни щодо шкільної освіти, серед яких зменшення її фінансування, перекомплектування та скорочення шкіл. Відповідно до цих змін школи, у яких навчається менш ніж 25 учнів, більше не фінансуватимуться з держбюджету. Найперше це стосується маленьких сільських шкіл, але обходить початкові навчальні заклади.
Також відбудуться зміни у комплектації навчальних шкіл. Учні малокомплектних шкіл будуть переведені до сусідніх, а самі школи об’єднуватимуть та закриватимуть. Уже до кінця лютого 2016 року обласні адміністрації мали надати плани комплектації та об’єднання шкіл, і до 1 вересня 2016 року оптимізація навчальних закладів має бути завершена. Зазначається, що кількість закритих шкіл сягатиме 5%. Крапка...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава