Нині в Україні функціонують 1200 елеваторів, які можуть одночасно зберігати 45 млн т збіжжя (потужності портових терміналів сягають 4,2 млн т). Але 60–70% із них морально й фізично застаріли, тому не відповідають потребам ринку, не забезпечують якісної й безпечної переробки й зберігання продукції.
Більшість елеваторів були збудовані ще у радянські часи, тож орієнтовані на внутрішній ринок, невеликі обсяги зберігання збіжжя й своєрідну динаміку роботи. До речі, 67% зерна доставляється до елеваторів залізницею, 28% — автомобілями і лише 5% — річковим транспортом.
Сьогодні лише 150 вітчизняних елеваторів відповідають сучасним стандартам і потребам ринку. Тож подальше зростання виробництва агропродукції призведе до ще більшого дефіциту зберігальних потужностей.
Будівництво нових елеваторів для локальних агровиробників стане гарантією можливостей зберігання й реалізації зібраного врожаю. Нині у деяких регіонах аграрії відмовляються від вирощування зернових через неефективну логістику — відсутність сучасних технологічних елеваторів і маршрутних залізничних станцій.
Так, у Закарпатській області працює лише три елеватори й одна маршрутна залізнична станція, в Івано-Франківській — 8 елеваторів і спільна зі Львівською областю маршрутна залізнична станція.
Відтак вивезення зерна з цих регіонів коштує дорожче й забирає більше часу, аніж із місцевостей, де побудовано чимало нових технологічних елеваторів і залізничних колій. Так, в Одеській області працюють 95 елеваторів, у Полтавській — 99, Харківській — 77, Хмельницькій — 68, Вінницькій — 82, у Дніпропетрівській — 81.
Кліматичні й погодні зміни призвели до зональних змін у вирощуванні зернових. Віднедавна багаті врожаї вже можна збирати у північних і західних областях України, де завжди було мало елеваторів. Раніше на Сумщині й Чернігівщині кукурудза рідко дозрівала до повної кондиції і йшла на силос, зараз там її успішно вирощують.
Сучасні елеватори дають можливість агровиробникам зберігати зерно без утрати якості й успішно реалізувати його за найсприятливішої ринкової кон’юнктури. Й завдяки цьому отримувати суттєві доходи. Нині ж більшість вітчизняних агровиробників саме через відсутність елеваторів у найближчій окрузі продають свій урожай відразу після його збору, коли на ринку панують найнижчі ціни.
Експерти зазначають, що інвестиції, спрямовані на створення нових зберігальних потужностей, ідуть не тільки на будівництво елеватора, а й на розвиток місцевої транспортної й соціальної інфраструктури, на створення нових робочих місць.
Тож розумний розподіл маршрутних станцій і новітніх елеваторів по всій території України дасть додатковий поштовх до зростання доходів не тільки місцевих агровиробників, а й територіальних громад, призведе до активного розвитку вітчизняної економіки.
В Україні необхідно побудувати 300–400 нових технологічних елеваторів, рівномірно й справедливо географічно розподілених. Загальний обсяг інвестицій у розвиток нових зберігальних потужностей і супутньої інфраструктури оцінюється у 4,5–8 млрд дол.

У чому доцільність?
Про те, як упоратися з таким обсягом робіт, ішлося на бізнес-конференції «Чому будівництво нового елеватора вигідніше, ніж ремонт і модернізація старого», яка була організована Українською зерновою асоціацією.
Начальник експлуатаційно-технологічного відділу ТОВ «Зерно-Агротрейд» Ігор Проценко нагадав, що українська елеваторна галузь дуже молода. До 1917 року лише в Одеській і Миколаївській областях було побудовано кілька невеликих елеваторів. Без елеваторів жила й Білорусь, прибалтійські республіки, окуповані Росією Польща й Фінляндія.
 Елеватори будувалися лише у Великоросії, але споруджених там зерносховищ було набагато менше, аніж в одному американському штаті. За радянських часів зводилися великі бетонні зерносховища, які вражали своєю технологічною недосконалістю, поганою якістю, недотриманням екологічних, санітарних, протипожежних стандартів.
Силосні корпуси, збудовані у 1960-х, на початку 2000-х уже не можна було відновити, навіть за великі гроші. Сучасні елеваторні технології зайшли на український ринок недавно. І вже (а не тільки) 40% наших елеваторів збудовані за новітніми й надсучасними технологіями і стандартами. Це дуже великий прорив, наголошує Ігор Проценко.
Тож варто робити наголос не на нестачі зберігальних потужностей, а на стрімкому фізичному старінні сховищ, у яких зберігаються олійні й зернові культури. Нині власників елеваторів більше цікавить універсальне обладнання. Адже на українських нивах росте все, тож треба бути готовими до зберігання різних культур — пшениці, рапсу, сорго, олійних.
Українські фермери, які не були у США, часто заздрять тамтешнім аграріям, мовляв, у них усе набагато краще. Але за океаном разом із сучасними металевими зерносховищами використовують і старі елеватори, у яких зерно лежить на підлозі.
Чимало американських елеваторів за рівнем автоматизації поступаються сучасним українським зерносховищам. Американські ферми — це сімейний бізнес, деякі з них навіть мають у власності кілька тепловозів, СТО, якими обслуговують усю округу. Та ще й торгують хімічними добривами.
Експерт із питань будівництва та експлуатації елеваторних комплексів Сергій Щербань наголосив, що будувати нові елеватори набагато вигідніше, аніж ремонтувати й модернізувати старі. Навіть простий ремонт (заміна підшипників, транспортної стрічки) обходиться недешево.
За перекриття даху власники старих елеваторів віддають півмільйона гривень. До того ж кожного року їм доводиться міняти підлогу, на якій лежить зерно, та ще й постійно боротися з жуками, які активно погіршують якість зерна.
На нових елеваторах працює вдвічі менше людей (потужності у 100 тис. т обслуговують 6 працівників, частина з них — тимчасові), які отримують у 1,5–2 рази вищі зарплати. Правда, на аналогічних американських елеваторах можуть штатно працювати й дві людини — директор і головний лаборант.
 Старі вітчизняні елеватори витрачають більше електроенергії (12 кВт на обробку 1 т зерна), ніж нові (7 кВт). Зерно зі старих завантажується у залізничні вагони впродовж 40–80 хвилин, із сучасних — за 10–15 хв. А ось на деяких американських елеваторах залізничні зерновози завантажуються під час руху з допомогою спеціальних шлангів.
Американські водії заїжджають на спеціальні ваги, якщо не згодні з визначеною вагою, можуть оскаржити її з власником елеватора. Проби зерна автоматично передаються до лабораторії. Сканер фіксує номер авто, дані власника-фермера, і йому автоматично передаються результати аналізів якості.
Вартість апаратури, яка автоматично визначає якість зерна, сягає 17–30 тис. дол. На жаль, в українських лабораторіях часто «править бал» людський фактор, із лаборантами іноді можна «домовитися» про якісні дані. Це вносить суттєві корективи в окупність зернового бізнесу.
На сучасних елеваторах зерно соняшника вентилюється і не рухається. Адже міжзернове тертя може його зламати, зруйнувати, і втрати на тонні, яка коштує 10 тис. грн, сягатимуть 7–10 дол.

Відродження
В Україні вже почало відроджуватися машинобудування, у тому числі активно запрацювали підприємства, які виготовляють устаткування для елеваторів. І нині їхня продукція успішно продається на вітчизняному й світовому ринку.
Українські й іноземні аграрії вже добре знають нашу металообробну компанію «Варіант Агро Буд», яка займається виробництвом силосів для зберігання зерна, транспортного устаткування, зрошувальних систем, причепної техніки.
Компанія входить до виробничої корпорації з десяти підприємств, що тісно пов’язані між собою й виготовляють складні вироби з металу, які відповідають міжнародним стандартам якості. Продукція виробничої групи представлена на міжнародному ринку. Клієнтами стали замовники з понад 60 країн, серед яких бренди зі світовими іменами.
Головний офіс і виробничі потужності ТОВ «Варіант Агро Буд» розташовані у Харкові, загальна площа заводу — 16000 кв. м, у компанії працює більше 550 людей. Завод оснащено новітнім технологічним обладнанням, має власний склад готової продукції. Може за місяць виробляти 1000 т металу та 12000 т — за рік.
За останні кілька років підприємство пройшло сертифікацію за ISO 3834 «Система якості у зварювальному виробництві», E№ 1090 «СЕ маркування продукції», ISO 9001 «Система менеджменту якості». Компанії вже вдалося успішно спорудити 150 об’єктів в Україні та за її межами.
 Продукцію компанії включено до переліку української техніки й устаткування для агропромислового комплексу, вартість яких частково компенсується за рахунок коштів держбюджету.
Цікаво, що обладнання, яке виготовляє «Варіант Агро Буд», реалізується на умовах обов’язкового шефмонтажу, аби запобігти будь-яким помилкам при зберіганні й монтажі комплектуючих. При введенні в експлуатацію елеватора завдання шефмонтажу полягає у контролі коректної збірки відповідно до конструкторської документації і у дотриманні строків здачі об’єкта.
На устаткування розповсюджується гарантія від завода-виробника. Спеціалісти компанії здійснюють гарантійне і постгарантійне сервісне обслуговування устаткування. І ще компанія пропонує безплатне навчання працівників замовника, які будуть монтувати устаткування й експлуатувати його у майбутньому.
Як підкреслив директор ТОВ «Варіант Агро Буд» Олексій Грушко, успішний бізнес — це конкурентоздатний бізнес, він має розвиватися кожного дня. Очолюване ним підприємство випускає конкурентоздатну продукцію, розділяє відповідальність за бізнес своїх клієнтів і за зерно, яке зберігатиметься на елеваторі.
Сорок років тому Україна не була експортоорієнтованою країною, вирощувала в рази менше зернових, які в основному йшли на внутрішній ринок, на переробку. Нині ж наша країна вийшла на друге місце з експорту зернових до ЄС і кожного року збирає великі врожаї.
Країни, які купують наше зерно, виставляють його виробникам високі вимоги щодо якості й швидкості поставок. Старі елеватори не здатні забезпечити належного зберігання зернових, тоді як на сучасних — усе під контролем (засміченість зерна, його вологість, температурний режим і т. д). І таке якісне зберігання збіжжя дає можливість аграріям дозаробити.
Коли ж трейдер купує зерно зі старого елеватора, то не дуже впевнений у його якості, тож ризикує, і аби покрити ризик, збиває ціну. Тому сільгоспвиробники недоотримують прибутки.

Конкуренція
Серйозним конкурентом українських машинобудівників стала німецька компанія PETKUS, яка теж виготовляє обладнання для елеваторів і металеві елеваторні банки, що можуть установлюватися на узбережжі морів і річок, на внутрішніх територіях, біля підприємств, які переробляють зерно. Компанія невелика, у ній ефективно працює лише 350 людей.
Німецька продукція не з дешевих, але, за словами менеджера з роботи з ключовими клієнтами Наталії Скуратович, є люди, які цінують якість, тож географія клієнтів у PETKUS досить широка. Торік компанія побудувала у рекордний строк силос для «Епіцентру» у Вінницькій області на 120 тис. т (це солідний обсяг для внутрішнього силосу).
 Клієнт задоволений, тож намічається новий проект. Перед будівництвом зерносховищ фахівці PETKUS особливу увагу звертають на існуючу інфраструктуру, сейсмічність зон, можливе снігове навантаження, вітрові нюанси, підземні води, аби силос був побудований правильно й відповідав нормам технічної безпеки.
Зараз особливим попитом користуються металеві силоси. Вони дешевші за бетонні, їхні фундаменти швидко укладаються. PETKUS практикує встановлення спеціальних екстракторів, які ловлять пил при завантаженні зерна. Це зменшує вартість його сушіння. Зерноочищувальні машини цієї компанії вже можуть очищувати за годину 250 т збіжжя, раніше обробляли 100 т.
Аби менше використовувати фумігантів, фахівці компанії вирішили розробити нову технологію боротьби з гризунами, які пошкоджують зерно. Різні гризуни провокують різний шум під час їди. З допомогою ультразвукового сигналу можна визначити вид гризуна, частоту й параметри зараження зерна й доставляти фуміганти у конкретне місце й у необхідній концентрації.
 Вже скоро такий метод боротьби з гризунами буде продемонстрований на практиці. А нещодавно PETKUS отримав високу нагороду за свою найтехнологічнішу машину — фотосепаратор.
Наталія Скуратович нагадала, що світова наука невпинно рухається вперед, у ній робляться цікаві й потрібні людству відкриття. Нещодавно вчені розшифрували геном пшениці, над його шифром науковці з усього світу працювали впродовж останнього десятиріччя.
На початку здавалося, що цей геном дуже простий, але виявилося, що у ньому надбагато комбінацій. Це відкриття важливе для людства, адже можна суттєво підвищити врожайність зернових. Тепер відомо, який ген відповідає за сухостійкість, виносливість зерна, пристосовуваність до зміни погодних умов, за захист від шкідників.
Тож незабаром можна буде вивести такі види зернових, які найбільш пристосовані до вирощування у північних регіонах, у посушливих місцевостях. Не виключено, що й в Україні аграрії зможуть вирощувати такі культури, про які й мріяти колись не могли.

Олена КОСЕНКО