Торік номінальний ВВП країни становив близько 115 млрд дол. проти 183 млрд дол. у 2013-му. Навіть якщо порівняти ВВП, розрахований Держстатом у реальному вимірі у гривні, то торік він досяг 91,3% рівня 2013-го.
Навіть це незначне зростання економіки відбувається на тлі відсутності зростання промисловості. Тож ми фактично падаємо: рушійною силою зростання залишається споживання, а не інвестиції. Це — надвеликі ризики для країни, констатують експерти.
Збільшення споживання обумовлено продовженням побудови піраміди запозичень. За даними Мінфіну, торік зовнішні й внутрішні запозичення сягнули майже 10 млрд дол., тобто 8,7% ВВП. Починаючи з 2014-го держборг України збільшився на 1,6 трлн грн (майже в чотири рази).
Збільшення споживання пов’язане з трансфертами заробітчан — мільйонів кваліфікованих працівників, яких недолуга економічна політика влади виштовхнула за кордон.
За даними Світового банку, торік наші співгромадяни, які працюють за кордоном, перерахували в Україну 14 млрд дол., це — 12,2% ВВП. В іноземних країнах, які є нашими конкурентами на світовому ринку і які зуміли створити для наших людей кращі умови праці, українські заробітчани виробили продукції щонайменше на 40 млрд дол.
Іноземці це добре розуміють, тож нещодавно чеський уряд подвоїв річну квоту для українських працівників до 40 тис. За даними Мінпраці Чехії, на кінець 2018-го в цій країні було працевлаштовано 120 тис. українців, тобто понад 20% іноземців, які працюють у Чеській республіці.
Зростання ВВП у нашій державі було обумовлене й зростанням торгівлі, що базується на збільшенні споживчого імпорту, який продовжує вбивати нашу промисловість. В Україні немає промислової політики, підкреслюють експерти, триває деіндустріалізація країни.
Натомість європейські держави, у тому числі Великобританія, Німеччина, Франція, втілюють новітні індустріальні стратегії, плани розвитку промисловості до 2030–го та 2050 року, долучаються до промислової революції 4.0.
А в Україні триває процес згортання виробництва продукції з високою доданою вартістю, тож зменшується кількість робочих місць. Ці ризики треба чітко оцінювати і думати, як їм протистояти.
Сьогодні наші працьовиті люди, залишаючи рідну країну, розвивають інші економіки, збільшують ВВП і рівень життя в зарубіжних державах. Товари, які вони виробляють за кордоном, повертаються в Україну у вигляді імпорту. І це знищує нашу промисловість та економіку.
Україну залишають люди, на розвиток яких держава витрачала гроші, починаючи з дитсадка, школи, коледжу, вишу, роботодавці вчили їх на своїх підприємствах.
Україна втрачає найбільш кваліфікованих, талановитих, працьовитих громадян, втрачає майбутнє. Наші співвітчизники заслуговують на те, аби не шукати кращої долі в інших державах, а щасливо жити в рідній країні, отримувати гідну заробітну плату за свою працю.
Купуй українське
Останніми роками через застосування неринкових цін і тарифів на товари і послуги держмонополій держава сконцентрувала значні фінансові ресурси, які витрачає на закупівлю імпортної продукції і цим стимулює створення робочих місць за кордоном. Торік загальний обсяг публічних закупівель сягнув 850 млрд грн, тобто понад чверті ВВП.
За оцінками експертів, понад 70% цієї суми сплачується закордонним постачальникам, підрядникам, субпідрядникам. Це близько 600 млрд грн або понад 22 млрд дол. на рік, виведених з України через такі закупівлі.
За умови впровадження стимулів для проведення публічних закупівель у вітчизняних компаній ці кошти можуть стати надвагомим інвестиційним ресурсом для нашої економіки і довгострокового стратегічного бізнес-планування.
Стимулювання закупівель вітчизняних товарів — не українське ноу-хау. У Сполучених Штатах Америки закон «Купуй американське» був прийнятий у 1933 році. Американці зуміли захистити свій ринок, стимулюючи виробництво у своїй країні, створюючи робочі місця. Відтоді американська економіка почала зростати, держава — міцніти.
Україна може стати сильною, застосовуючи інструменти, які використовують сильні держави. Якщо спрямувати з публічних закупівель хоча б 50% коштів (11 млрд дол.) — які йдуть закордонним постачальникам — внутрішнім виробникам, вони б їх змогли освоїти.
Завдяки такому додатковому ресурсу вітчизняний бізнес створив би через систему мультиплікації 300 тис. робочих місць, у тому числі через прямі інвестиції — близько 65 тис. висококваліфікованих робочих місць. Економіка змогла б додатково приростати щонайменше на 1,5%. Це могло б зупинити трудову міграцію.
Безкредитна економіка
Але найгостріша проблема для вітчизняних виробників — відсутність дешевих, довгострокових кредитів. Держава має докорінно змінити фінансово-кредитну політику, підкреслюють експерти. Мінфін і Нацбанк мають працювати єдиною командою на розвиток України.
Нині ж вони є такою собі командою-пилососом, який висмоктує кошти з реального сектора економіки. Через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) і депозитні сертифікати НБУ під привабливі 18 і більше відсотків упродовж 2018-го було вилучено з кредитного ринку близько 240 млрд грн.
Уже у поточному році тільки ОВДП розміщено на понад 100 млрд грн. Банкам вигідніше давати кредити не підприємствам, де є ризики, а державі, яка випускає ОВДП під свої гарантії й високі проценти.
У більшості країн рівень ставки рефінансування нижче рівня інфляції, зокрема в Угорщині — 0,9%, у Румунії — 2,5%. При цьому рівень інфляції в єврозоні — 1,66%, в Угорщині — 2,9%, у Румунії — 3,3%. А в Україні при інфляції 9,8% облікова ставка НБУ донедавна сягала 18%, нині опустилась аж до 17,5%.
Така політика вбиває економіку і промисловість, зазначають підприємці. Банки мають обслуговувати промисловість, а не навпаки, бо це веде до знищення економіки.
Експерти пропонують внести зміни до статті Конституції, яка визначає функції НБУ щодо забезпечення стабільності економіки, до Закону про НБУ, Статуту НБУ з тим, аби визначити основною функцією Нацбанку досягнення економічного зростання і максимальної зайнятості шляхом надання підприємствам реального сектора економіки доступу до дешевих кредитів. Так діє, наприклад, Федеральна резервна система США.
За розрахунками експертів, за умови зменшення облікової ставки НБУ до 12% та відповідного зменшення процентів, під які розміщуються ОВДП і кошти під депозитні сертифікати НБУ, обсяги таких розміщень могли б зменшитися мінімум удвічі.
Тобто на ринку з’явився б додатковий довгостроковий кредитний ресурс у понад 120 млрд грн, який сприяв би розвитку вітчизняної економіки. Якщо спрямувати їх у реальний сектор, можна створити більше 30 тис. робочих місць й отримати додаткове зростання ВВП у понад 1%.
Експорт
Фахівці стверджують, що експорт формує 50% міжнародного іміджу країни. Раніше Україну знали у світі як виробника потужних літаків під маркою «Антонов». У Німеччині досі курсують поїзди, випущені на Луганському машинобудівному заводі, вони виявилися надійними і невибагливими.
Наша країна може виробляти для внутрішнього ринку й експортувати літаки, гвинтокрили, автобуси, трамваї, сільськогосподарську техніку. Нині ж Україна експортує сировину — в основному метал і зерно. Одна тонна такого експорту коштує 317 дол., а одна тонна імпорту — вдвічі дорожча — 776 дол.
У 1991-му наша країна мала 44% переробної промисловості, тобто більше, аніж Німеччина. Нині у структурі вітчизняного ВВП переробна промисловість сягає лише 11,2%. Аби змінити ситуацію на краще, експерти радять ефективно використовувати такий інститут, як Експортно-кредитне агентство, створювати експортні переробні зони, індустріальні парки.
Уже є кілька компаній, які готові експортувати інтелектуальні рішення, але не можуть, бо немає дешевих кредитів, а гарантії дорогі. Експортно-кредитне агентство не діє. Тож ці компанії змушені виконувати субпідрядні завдання за копійки замість того, аби генерувати рішення у великих проектах.
За умови щорічного зростання ВВП на 10% до 2025 року та на 5% із 2025-го до 2030 року — експорт товарів може досягти 110 млрд дол. до 2030 року. Для цього економічну політику мають формувати не тимчасові політичні фігури, а ті, хто створює робочі місця, платить податки, бачить довгострокову економічну перспективу, за ким стоять виробничі колективи.
Досить чекати як манни небесної кредитів МВФ, не дуже вигідних товарних кредитів, заточених на імпортну техніку, наймати іноземні компанії для виконання робіт на українських теренах, наголошують підприємці. У нашу країну мають приходити інвестиції, нові технології.
Держава повинна підтримувати розвиток вітчизняного виробництва. Наші родючі чорноземи мають обробляти українські трактори, збирати врожай — вітчизняні комбайни, надзвичайні ситуації — «гасити» українські вертольоти, вулицями міст — їздити наші трамваї, тролейбуси, автобуси.
Українську землю має боронити високотехнологічна українська техніка, виробляти електроенергію — наші турбіни. Всю цю техніку здатні виготовляти вітчизняні підприємства.
Нацбанківські цілі
У Нацбанку нагадують, що у 2015-му парламент ухвалив нову редакцію Закону «Про Національний банк України», в якому врахований кращий світовий досвід. Документ визначає основні цілі НБУ, серед них — досягнення фінансової стабільності й сприяння економічному зростанню.
Нині НБУ вибудовує свою політику таким чином, аби досягти інфляції у 5%, як пропонує МВФ. Тож, приймаючи рішення щодо визначення облікової ставки, регулятор оцінює, як воно позначиться на економічній динаміці. Зараз економічну динаміку більше стримують структурні обмеження, аніж облікова ставка.
При зменшенні інфляції зменшуватиметься облікова ставка Нацбанку. Розрахунки фахівців НБУ свідчать, що зменшення облікової ставки у 2019-му додасть до інфляції щонайменше 1%. Нацбанк опікується інфляційним таргетуванням, таку політику запроваджують усі провідні країни.
Впродовж останніх п’яти років банківська система накопичила значні обсяги коштів, які використовує для купівлі ОВДП і сертифікатів НБУ. Банки не кредитують підприємств, бо бояться ризиків. Нині у банківському кредитному портфелі більше 1 трлн грн, але 500 млрд кредитів не обслуговуються. Фінустанови роками не можуть отримати видані гроші.
Нацбанк «за» прискорення структурних реформ — судової, податкової, правоохоронної, які допоможуть відновити кредитування економіки й сприятимуть поверненню банківських позик.
Зменшення інфляції до 5%, запевняють експерти НБУ, створить передумови для довгострокових кредитів. При цьому інвестори зможуть детально підготувати інвестиційні проекти, не боятимуться знецінення грошових вкладень.
При зменшенні інфляції буде зменшена облікова ставка НБУ, більш доступними стануть кредити, для банків можуть бути встановлені менші норми резервування, швидшими темпами зростатиме економіка.
У розвинутих країнах інфляція низька, майже нульова чи трохи більша за 1–2%. Центробанки цих країн прагнуть розігнати інфляцію для розігріву економіки, гроші з банківської системи йдуть в економіку, а не на валютний ринок, як в Україні, і не обвалюють його.
Підприємці зауважують, що нашим виробникам надто складно конкурувати на світовому ринку, отримуючи банківські кредити під високі річні. Приміром, азотну станцію, яка використовується для видобування вітчизняного газу, можна виготовити за 270 днів. При цьому турецькі конкуренти можуть отримати кредити під 3%, наші підприємства — під 23%.
За такої ситуації вітчизняні компанії не матимуть високої рентабельності, аби конкурувати з турецькими виробниками.
На початку 2000-х Туреччина успішно провела структурні реформи, запустила експортно-кредитне агентство, здешевила кредитування економіки, почала вводити податкові стимули для підтримки експорту й розвитку підприємництва. Тож Україні є у кого повчитись, аби стати розвинутою країною, а не залишатися такою, що все ще розвивається.
Олена КОСЕНКО
