Так засвідчує досвід багатьох країн. Держави, які не змогли налагодити реальний облік, паспортизацію всіх перетворень, які відбуваються з майном, не стали успішними. І це незважаючи на те, що мають впродовж багатьох років приватну власність і всі умови для функціонування ринку.
Протягом активного підготовчого періоду до тектонічних реєстраційних змін звучали різні прогнози. Дехто казав, що закінчується ера БТІ, в якому майже кожен з нас побував хоч раз у житті. І часто враження від тих відвідин були не надто приємними. Мовляв, БТІ у кожному регіоні й місті створювали свої правила реєстрації прав на нерухоме майно. І вони були спрямовані не на спрощення життя людей, а на вибудову максимальних перепон.
Щоб зареєструвати квартиру, треба було обійти кілька чиновників, кожному дати хабаря, щоб отримати своє законне право на нерухоме майно. У мене ж, навпаки, враження були приємними. У Київському БТІ чергу організували за талонною системою, і це чудово діяло. Сума за надані послуги не була критичною для мого гаманця. Фахівці затягуванням своїх операцій хабарів не провокували.
Якщо треба було терміново оформити документи, пропонували офіційно, через банківський рахунок, трохи доплатити. В одному з районних БТІ Київської області теж реєстраційна процедура пройшла нормально. Нині у тому ж районі, але вже у підрозділі Держреєстру мені довелося зіткнутись із хамством, невіглаством і непрофесійністю.
Здебільшого БТІ були комунальними підприємствами і отримували суттєві прибутки, які, зокрема, йшли на вагомі зарплати їхніх працівників, запевняли чиновники. І це за рахунок оплати наданих послуг клієнтам БТІ. У середньому послуги БТІ обходились у 800 грн. Нині ж треба заплатити 199 грн держмита та 120 грн — за видачу свідоцтва чи витягу. Але якщо врахувати непрофесійність нинішніх реєстраторів, яка призводить до зайвих витрат на дорогу до райцентрів, де вони демонструють своє невігластво, і втрат дорогоцінного часу, то набігає тих же 800 грн, а то й більше.

Реформа на часі
Людей змушують платити хабарі, проходити через складні бюрократичні процедури, погоджуються у Мін’юсті. Причому чиновник завжди вважає, що є головним у спілкуванні з пересічним громадянином, забуваючи про те, що отримує зарплату від податків, які платять українці. Якщо не буде проводитись реформа, навіть у нинішній надскладній ситуації, то успіхи революції Гідності будуть знівельовані.
Перш за все, треба змінити менталітет чиновника, його взаємини з людьми. Похід до будь-якого держоргану має бути не надважкою справою, з величезними чергами, а отриманням якісних сервісних послуг, на які витрачається мінімум зусиль і часу. Те, що відмовилися від системи БТІ, ніби й добре, натякають у Мін’юсті. Новостворений реєстраційний орган мав за стандартними правилами здійснювати реєстраційні дії.
Але в Україні всі хороші ідеї, як правило, перетворюються на корупційні схеми. Таке відбулось і з реєстраційною службою. Корупція тут виникла завдяки максимальній централізації — всі реєстратори «вмонтовані» у чітку вертикаль, вибудувану попередньою владою. При спілкуванні реєстратора з клієнтом можна без проблем передати хабар.
Через складні бюрократичні процедури (навіть за наявності електронного реєстру держреєстратору доводиться заповнювати купу непотрібних паперів) виникають великі черги. Аби пришвидчити процес, люди мусять давати хабарі. До того ж у реєстраторів надто низька мотивація до роботи — при зарплаті у 1200 грн працювати чесно дуже складно.

Грузинський досвід
Після «революції троянд» схожа ситуація була у Грузії — максимально корумпована система реєстрації майна, демотивовані держслужбовці, які отримували мізерні зарплати, величезні черги за реєстраційними документами. Але цю систему грузинам вдалося зламати, і тепер вони допомагають втілювати реформи в Україні.
Раніше у Грузії реєстраційними процедурами, видачею держдокументів займалися кілька служб (земельного кадастру, реєстрації майнових прав, паспортна тощо). Кожна з них намагалася створити черги, вигадати зайві довідки, аби націлити клієнтів на хабар. Панувала масштабна корупція і бюрократизм, люди вважали за краще дати хабар, аніж поневірятись у чергах.
Влада вирішила зорієнтуватися на потреби людей, спрямувати держпослуги і держдокументи на користь економіці, громадянам, інвестиціям. Чимало послуг і служб скасували, в тому числі й БТІ, його архів передали держреєстру. Зараз не люди бігають за архівними довідками, їх знаходять реєстратори. Суттєво переглянули й перелік документів, необхідних для отримання адмінпослуг. Раніше, аби продати квартиру, треба було отримати довідку з податкової, що немає боргу перед державою.
Але до функцій реєстраційної служби не входить збирання податків, тож довідку з податкової ліквідували, як і податок на передачу майна. Тепер і реєстраційна та кадастрова процедури прозоро проводяться в одному органі — реєстраційній службі. Через спеціальний сайт клієнт може відслідкувати, коли і яке рішення ухвалене. Реєстраторам заборонено спілкуватись із заявниками, тож тим не треба давати хабарі.
Інформація з держреєстру є публічною. Це найкращий спосіб для контролю за власністю людьми і владою. Він не сприяє передачі майна шахраям, адже виписки з реєстру можна перевірити. Це допомагає бізнесу швидше отримувати інформацію і розвивати свою справу, збільшує рівень захисту прав на майно. До реєстраційного процесу у Грузії залучили й приватні компанії, яким дали авторизацію. Від 2006 р. економіка почала розвиватись, учетверо збільшилася кількість заяв до реєстрів. Крім основного сервісу, приватники надають і додаткові послуги.
Реєстраційна служба в Грузії працює за системою самофінансування. За кожну послугу треба платити, ціни визначаються законом, гроші йдуть до бюджету РС. Реєстратори мають мотивацію до праці, хабарів не беруть, отримують 700–800 дол. Система не дозволяє ідентифікувати того, хто ухвалив рішення.

Амбітні плани
В Україні планують передати реєстрацію прав власності на нерухоме майно місцевим органам влади — мерам, виконкомам. Вони — найближчі до територіальних громад, у них найбільша мотивація до створення найкращого сервісу. Якщо сервіс буде поганим, мера не переоберуть на наступний термін, а коли він підтримуватиме корупційні схеми — і до суду можна віддати.
Місцева влада має нести відповідальність за правові дії, якість і вартість послуг. Держава ж має встановлювати загальні, уніфіковані регламенти, стандарти надання адмінпослуг (строки, мінімальні ціни, щоб послуги могли отримати всі), в тому числі й реєстраційних. А також отримувати й зберігати інформацію в держреєстрах. Планується створити центри адмінпослуг, які працюють за принципом госпрозрахунку, мають надавати якісні послуги й отримувати кошти для себе.
Зароблені центрами гроші підуть на поліпшення їх матеріально-технічної бази, гідну зарплату фахівців (це зменшить розмах корупції), на розвиток місцевих громад. У Мін’юсті обіцяють максимально спростити реєстраційні процедури, перевести їх в електронну форму. Є ідея брати й обробляти документи у фронт-офісі, а приймати рішення у бек-офісі. У цих підрозділах працюватимуть різні люди. Вони не спілкуватимуться з клієнтами, документи (їх перелік буде максимально простим) надходитимуть в електронному вигляді.
Але для того, щоб реформувати реєстраційну систему, треба внести зміни до законодавства, аби наступний уряд не зміг повернутися до старої централізованої системи. Нововведення мають бути підкріплені фінансово. Адмінцентри отримуватимуть більше грошей, коли надаватимуть більше якісних платних послуг, як у Грузії. У них людина зможе отримати паспорт, зареєструвати майно, оформити шлюб тощо. Коли ці процедури відбуватимуться просто й швидко, люди готові платити за них.
Нині планується разом із грузинськими партнерами провести пілотний проект в одному з реєстраційних офісів щодо реєстрації за спрощеною процедурою, а також — навчання реєстраторів і консультантів. У реформаторському процесі важлива підтримка бізнесу й громадськості. Поки ж чиновники на місцях чинять максимальний спротив реформам, які передбачають усунення корупційних схем у системі надання адмінпослуг. В уряді обіцяють, що в системі залишаться кращі працівники, непрофесіонали мають піти.

Відкритість
Особливо ж чиновники гальмують запровадження відкритого доступу до реєстру прав на нерухоме майно та земельного кадастру. Громадські активісти разом з фахівцями Мін’юсту, реєстраційної служби, нардепами розробили законопроект, який має спростити цю процедуру. Документ гарантує захист прав власності звичайних громадян та підприємців. Зазіхати на чуже майно значно важче, коли всі знають, кому воно належить. Цей документ також забезпечує прозорість відносин власності — відомі всі попередні власники нерухомого майна та його стан (чи не заставлене, у кредиті або під іншим обтяженням).
І ще дає можливість шукати інформацію за об’єктом (адреса, координати земельної ділянки) нерухомого майна, а не за суб’єктом (ПІБ власника). Іншими словами, не можна буде ввести ПІБ громадянина й отримати перелік всієї нерухомості, яка йому належить. Проте, ввівши адресу нерухомості або вказавши її на мапі, можна буде отримати інформацію, кому саме вона належить, про її попередніх власників та історію їх зміни.
Законопроект унеможливлює шантаж та торгівлю персональними даними з реєстру або кадастру, адже кожний пошук чиновником фіксується в базі індивідуальним електронним підписом. Зникає корупція навколо доступу до реєстрів, тому що вся інформація доступна в Інтернеті. Надає захищений доступ до відомостей, бо треба зареєструватися, вказати ПІБ та податковий номер, надати паспортні дані, заплатити за доступ до реєстру.
Документ також сприяє зростанню обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій у сферу нерухомості, бо ускладнює шахрайські схеми із заволодіння майном юридичних та фізосіб. Найбезпечніші, за версією Асоціації іноземних інвесторів у нерухомість, міста для інвестування у нерухомість — Лондон, Нью-Йорк, Сан-Франциско, Хьюстон та Лос-Анджелес — мають відкриті реєстри прав власності та кадастри.
У жодній із країн Європейського Союзу наразі немає обмежень для будь-кого в отриманні інформації про належність певній особі певного нерухомого майна. У багатьох країнах відповідна інформація та документи права власності є повністю відкритими та загальнодоступними, у тому числі через мережу Інтернет.
Окрім країн — членів ЄС, відкриті реєстри власності також мають Китай (у Гонконзі) — посідає 15-те місце зі 177 країн світу у щорічному рейтингу сприйняття корупції Transparency International, Сейшельські острови (47), Грузія (55) Гана (63), Південна Африка (72), Замбія (83), Молдова (102), Уганда (140), Нігерія, що торік поділила 144-те місце з Україною.
Відкритість реєстрів викриває корупціонерів у владі, адже дозволяє порівняти задеклароване держслужбовцями нерухоме майно, яким вони користуються. Це війна з державним рейдерством, що унеможливлює створення корупційного ринку оренди та викупу майна, котре перебуває в державній та комунальній власності.
Дані з реєстру або кадастру про нерухомість народних депутатів, урядовців — усіх державних чиновників — уже відкрито: у деклараціях, оприлюднення яких передбачено антикорупційним законодавством, у тому числі щойно ухваленим законом. Чиновник не зможе приховати своє незаконне майно. А журналісту легше виявити випадки незаконного збагачення чиновника та його родичів, що вже роблять активісти.
Будь-яка закритість публічної інформації — це добриво для корупції. Але кому насправді вдавалося ефективно ховати шило в мішку? Януковичу з Межигір’ям? Азарову з австрійськими віллами? Армія журналістів та активістів — напоготові. Відкритість майнового реєстру полегшить життя всім. Україна негайно потребує своїх законів, що проливають світло на інформацію та дезінфікують суспільство від нечисті. У Штатах такі закони ухвалили ще у 70-х роках.
Відкриті реєстри прав власності — це дієвий механізм її захисту. У разі початку рейдерської атаки на ваш бізнес чи спроби його забрати, ви завжди зможете довести суспільству, що це ваше майно. І це чудовий спосіб зупинити корупцію. За час правління Януковича сталося понад 7000 випадків рейдерства.

Олена КОСЕНКО