Тож Словаччина не могла далі тягнути з відтермінуванням позитивного рішення й дозволила транспортувати через свою територію блакитне паливо зі спотового ринку до нашої країни. Бюрократичні процедури завершилися, залишилися технічні нюанси з організації окремого обліку газу. Росія не може зупинити цей процес, адже, як тільки її газ перетинає кордон, він належить Словаччині, а не РФ.
Словаччина може купувати блакитне паливо через Австрію, Чехію в інших постачальників. Фізично це російський газ, але формально він належатиме іншій компанії. Таке паливо обійдеться нашій державі дешевше, ніж пропоноване північною сусідкою. Це одна із фаз диверсифікації поставок газу на український ринок. І досить суттєва — до 15 млрд кубів, паралельно з маршрутами через Угорщину й Польщу. Та й обсяги поставок можуть поступово збільшуватися.

М’яка спів­друж­ність
У нинішньому квітні підписано Меморандум про співдружність у сфері організації реверсного постачання газу. Перекачувати паливо зі Словаччини планується наприкінці серпня. Але нещодавно Європа скоротила постачання газу в Україну. Це пов’язано із загрозами з боку «Газпрому». Нині ми отримуємо лише 6 млн кубів газу на добу за можливості приймати у газосховища до 18 млн.
Контракти, укладені між Україною та європостачальниками, не є обов’язковими щодо обсягів і поставок. Процес залежить від вільних обсягів газу на Євроринку, котрий оператори можуть продати. А оскільки ситуація в Україні неприховано нервує європейську газову спільноту, було вирішено максимально закачати газ у сховища, в тому числі й угорські. Угорщина почала активно їх заповнювати.
Вільних обсягів газу на Євроринку набагато поменшало, й скоротилися реверсні поставки до України. «Газпром» може експортувати 250 млрд кубів газу, поставляє 100–130. Реверсне постачання залежить від наявності ресурсу у постачальника. Нагадаємо, «Газпром» від 16 червня запровадив для України режим передоплати за газ і повністю припинив постачання палива «Нафтогазу», закачує лише транзитне. Того ж дня Україна й Росія подали зустрічні позови до арбітражу при Торговій палаті Стокгольма. Київ вимагає зменшення ціни на газ, Москва хоче, аби Україна повернула газовий борг — 4,5 млрд дол.
На жаль, Євросоюз нещодавно заявив, що не буде перешкоджати будівництву російського газогону «Південний потік». Він не є пріоритетом для ЄС. Якщо країна — член Євросоюзу хоче брати участь у подібних проектах, вона має дотримуватися правил ЄС щодо екологічного та конкурентного середовища. На думку єврочиновників, «Південний потік» не сприяє диверсифікації енергоресурсів. ЄС зараз працює над створенням відкритого ліберального газового ринку. Зокрема, підтримує ідею південного коридору, яким можна було б постачати газ із Азербайджану.
Альтернативою російському газу може бути скраплений газ. Є проект спорудження морської платформи, терміналу з приймання газу, заводу для його переробки, поглиблення порту. Це недешево. Треба також вирішити низку питань з постачальниками скрапленого газу, з виділенням земельних ділянок для будівництва об’єктів проекту. І порозумітися з Туреччиною, яка має пропускати транзитне паливо через Босфор. Але не факт, що ціни будуть низькими, адже попит на скраплений газ високий, особливо в Азії.
Один із можливих варіантів заміни сусідського газу — використання біопалива. Його планують використовувати локально, у населених пунктах, де мешкає не більше, як 20 тис. людей. Для створення сировинної бази можна задіяти малопридатні для сільського господарства землі. В Україні таких 8 млн га. Експерти пропонують заміщувати природний газ синтезованим, отриманим унаслідок газифікації вугілля.
Торік китайські компанії були готові надати технології й промислові установки. Та все закінчилося розмовами, справа не зрушила з місця. Для виробництва синтезгазу можна використовувати залишки вугілля. Застосовувати таке паливо реально локально й глобально. А якщо закупити додаткове обладнання, можна зменшити викиди вуглекислого газу.
Собівартість синтезгазу з вугілля вдвічі менша, ніж видобуток природного газу. Але нині сертифікувати установки з газифікації в Україні не можна. Ще один рятівний варіант — водовугільне паливо, тобто виготовлення вугільних сумішей. Аби реалізувати такий проект, треба виділити додаткові земельні ділянки. Цей спосіб дозволить знизити собівартість теплоенергетики на 50%. До того ж це безвідходне виробництво.

Спір­ний ва­рі­ант
Один із способів зменшення залежності від російського газу — збільшення обсягів електрогенерації, зокрема заміна газових котлів на електричні. Розрахунки свідчать, що в газових котлах системи теплокомуненерго витрачається 8,4 млрд кубів природного газу. Охочих перейти з газу на електрику уряд стимулюватиме низькими тарифами.
А котельні, які змінять орієнтацію на інший вид палива, отримають преференції. Їхня рентабельність підвищиться на 15%. Але експерти зауважують, що технологічно газові котли перевести на вугілля майже неможливо, бо вони розраховані на природній газ. Вугільний котел вимагає системи вугільного завантаження, вилучення шлаків. Цього у газових котлах не передбачено.
Наші ТЕС використовують 1 млрд кубів газу. Фахівці кажуть, що їх можна перевести на мазут. Це реально з інженерної точки зору. Мазут можна дістати в Україні й Росії за відносно невисокими цінами. Деякі підприємства теплокомуненерго вже перейшли на мазут. Нове паливо не вплинуло на якість теплопостачання. Правда, треба було відремонтувати теплопроводи, встановити мазутні насоси.
Експерти зазначають, що для кожного регіону треба добирати свій прийнятний спосіб відходу від використання природного газу. І не обов’язково переходити на електрику. Нині немає стимулів для того, аби пересічні громадяни замінювали газові котли на електричні. Хороший імпортний котел коштує 1–1,5 тис дол., а то й більше, все залежить від економічності й енергоефективності.
У багатоквартирних будинках електромережа не розрахована на масштабне використання електрокотлів. У кожної квартири є межа електропотужності, її перевищення призводить до пожеж. На цьому вся економія й закінчиться. Деякі фахівці стверджують, що перейти на електрику Україна реально може, адже за радянських часів була розроблена стратегія зосередження на наших теренах великих електричних потужностей, передбачалося потужне побутове електропостачання.
У нас достатньо високовольтних електромереж, підстанцій. Але треба провести велику роботу з реконструкції розподільчих мереж у населених пунктах. Доцільно використовувати й альтернативні види палива. Встановлювати котли, що працюють на пілетах, вироблених із відходів деревини, яких чимало на деревообробних підприємствах. Біогаз можна виробляти з гною, що залишається на тваринницьких фермах. Є сенс використовувати замість газу біомасу, сонячну й вітрову енергію.
Варто зменшувати обсяги використання газу. Для промисловості вже поставлено завдання скоротити споживання блакитного палива на 30%. «Нафтогаз» обмежив газопостачання ТЕЦ Києва та Харкова. Чимало людей залишилися без гарячої води. А найбільш оптимальний варіант — підвищення енергоефективності, адже не секрет, що українська економіка — одна з найбільш енерговитратних. Наші підприємства споживають газу вчетверо більше, ніж європейські, втричі більше, ніж східноєвропейські. Тож маємо великий потенціал енергозбереження.

Про­вал
Не зайвою була б і модернізація вітчизняної ГТС з допомогою європейських та американських компаній та реформування «Нафтогазу». Уряд пропонував підвищити економічну ефективність нафтогазової галузі, аби вона відповідала нормам ЄС. Але ініціативу минулого тижня підтримали лише 94 депутати. Реформа передбачала, що на основі компанії-оператора «Укртрансгаз» буде створено два спільних підприємства із залученням міжнародних компаній. У «Нафтогазі» бачили позитивні перспективи від розподілу функцій із транспортування газу і його зберігання між двома різними операторами.
Основна ж вигода полягала в забезпеченні стабільних надходжень до держбюджету від ефективної експлуатації інфраструктури. Експерти кажуть, що документ провалився у Верховній Раді, бо уряд і «Нафтогаз» діяли не ринковими методами. До парламенту внесли проект закону про надзвичайний стан. Але вже до цього почали відбирати у приватних власників газ для потреб теплокомуненерго, тиснути на них. Це вплинуло на парламентарів.
Аби привести діяльність «Нафтогазу» до норм ЄС, необхідно його реформувати, позбавити функцій монополіста. Створити на його основі три компанії, які займатимуться закупівлею газу, його продажем, видобуванням, транспортуванням. Але для цього, згідно з другим та третім Енергопакетом, треба ухвалити низку законів. Аби це сталося, «Нафтогаз» і уряд мають працювати із зонами впливу у нафтогазовому секторі. Треба домовлятися з основними гравцями ринку, домагатися, аби вони працювали на Україну, а не тільки на свою кишеню.
Поки ж чимало нардепів вважають, що українську газотранспортну систему, яка, за оцінками експертів, коштує 27 млрд дол., не варто передавати в оренду чи концесію. Якщо 49% її акцій віддати закордонним компаніям, то Україна втратить 13 млрд дол. А потім шляхом збільшення статутного фонду спільного підприємства можна буде повністю приватизувати ГТС.

Не­тра­ди­цій­ний газ
Багато дискусій нині точиться щодо доцільності видобутку сланцевого газу на українських теренах. Громадські активісти намагалися дослідити, що являє собою нетрадиційний газ і чи безпечно його виймати із землі. З чиновницьких кабінетів їм надходили лише формальні відписки, ознайомитися з проектами угод про розподіл продукції було неможливо. Лише коли ці документи надійшли на погодження до обласних рад, доброчесні депутати змогли їх неофіційно оприлюднити.
Коли активісти разом з експертами проаналізували проекти угод, то виявили, що вони не містять істотних умов, передбачених законодавством про розподіл прибутків. До того ж угоди не пройшли всіх належних експертиз в Україні, які мають проходити такі документи. Зокрема, й правової експертизи, навіть із формальної точки зору не було дотримано юридичних процедур.
При видобутку сланцевого газу використовують великі обсяги води, а також хімічні реактиви. Їх склад не оприлюднюється, тож ні громадські активісти, ні пересічні громадяни й фахівці, які з реактивами працюватимуть, не можуть про нього дізнатися. Невідомо, як використовуватимуться відходи, що будуть утворюватися в результаті видобутку сланцевого газу. Немає гарантії, що не буде забруднена вода навколо розробок. Активісти зробили висновок, що угоди з видобувними компаніями «Шел» та «Шеврон» були підписані поспіхом і не враховували всіх правових моментів.
Небайдужі громадяни домагалися від органів державної влади офіційного оприлюднення тексту угод про розподіл прибутків від видобутку сланцевого газу та інших документів, пов’язаних із ними. Зверталися з позовами про оскарження конфіденційності угод, спираючись на Закон «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до ст. 13 Конституції, надра є власністю українського народу, а від імені народу ними розпоряджаються органи державної влади.
Отже, народ-власник має право знати, в яких обсягах видобуватиметься сланцевий газ, які умови користування цією власністю. Але ця інформація й донині приховується від людей. У Законі «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що інформація про умови розпоряджання державним майном не може значитися в обмеженому доступі. Але сторони, які підписали угоди, внесли в їхній текст положення про те, що ці угоди й документи, пов’язані з ними, в тому числі й екологічна інформація, мають статус конфіденційної інформації.
У державних органах активістів запевняли, що ініціатива щодо конфіденційності інформації належить інвесторам, а ті кивали на держоргани. Громадські активісти звернулися до суду і наприкінці минулого року програли його, не змогли ознайомитися з важливими для людей документами. Зараз справа лежить в апеляційному суді.
Сподіватися на дешевий сланцевий газ не варто, кажуть експерти. В Америці, яка досягла великих успіхів у цій сфері, сприятливі умови для видобутку цього газу, породи ним дуже насичені. В Україні такого не спостерігається. Але в США лише кожна восьма свердловина видає комерційний газ. Традиційний газ можна активно качати впродовж двадцяти років, сланцевий — лише два роки. Потім ефективність видобутку падає на 10%, родовища виснажуються, треба бурити нові. Чимало американських компаній через таке активне буріння розорилося.
Олена КОСЕНКО