Утім, виконувати вимоги Фонду, навіть термінові, наша влада ось уже два роки не поспішає. Тож у кредитора увірвався терпець і створення незалежного Антикорупційного суду він озвучував не просто як умову співпраці, а як ультиматум.
Це не злякало нардепів, вони багато часу витратили на обговорення безлічі правок до законопроекту. Навіть змогли протягти правку, яка убезпечувала корупціонерів від відповідальності в Антикорупційному суді.
Міжнародні партнери звернули увагу на цю хитрість. Тож народним обранцям довелося виправляти ситуацію напередодні своїх тривалих канікул.
Свого часу обіцяли кредиторам розширити повноваження НАБУ, та на це немає часу й політичної волі: вже півтора року, як зависла у повітрі обіцянка надати детективам НАБУ незалежне прослуховування. Законопроект про створення фіскальної поліції припадає пилом у профільному парламентському комітеті.
Якщо ці обіцянки хоча б обговорюються і є наміри їх колись утілити в життя, то на підвищення ціни на газ для населення МВФ у передвиборчий період складно сподіватися. Нині мільйони українців можуть сплатити за блакитне паливо лише за допомогою субсидій.
Гроші МВФ мають піти на поповнення золотовалютних резервів НБУ, а в країні з’явилися проблеми з держвитратами. Політики серйозно заговорили про невиконання бюджету.
Ніби головний фінансовий документ некоректно зверстано і вже 70 млрд грн місцевих бюджетів витрачено на загальнонаціональні потреби. Якщо це правда, то у серпні-вересні можуть бути проблеми з виплатами пенсій і зарплат бюджетникам.
А поки, щоб не допустити появи дірок у бюджеті, Мінфін активно залучає позики: у кінці травня продав облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на 165 млн грн і 272 млн.
Мінфін регулярно розміщує такі облігації. Приміром, у квітні до бюджету так удалося додати майже 1 млрд грн, а всього з початку року до держскарбниці залучено понад 60 млрд грн.
Невтішні оцінки
Відомий економічний експерт, президент Гарвардського клубу Олег Устенко нагадує, що дефіцит держбюджету перевищує 2,5% ВВП. Для такої держави, як наша, це надто небезпечно, бо вона має багато боргів. Обсяг державного і гарантованого державою боргу становить 80% ВВП, причому 5% ВВП Україна щороку має віддавати за кредити.
Аби країна жила не гірше, ніж у минулому році, її економіка має зростати високими темпами — від 5%. Нині ж Україна відстає в економічному розвитку від держав, які розвиваються: у них середні темпи зростання дорівнюють 5,5%, у сусідній Румунії торік економіка додала понад 5%.
В Україні позаминулого й минулого року ВВП зріс на 2,5%, за оптимістичного сценарію цьогоріч може повагомішати на 3%. Маємо низький ВВП і на душу населення.
Наша держава відстає не тільки від своїх сусідів, а й від країн, які вважалися дуже бідними. Приміром, економіка Монголії щороку з 2010-го додає не менше 10%, В’єтнаму, Кампучії, Лаосу — не менше 6%. Туреччина, хоч і має безліч проблем, зростає від 4% на рік. Успішно розвиваються країни Латинської Америки.
Інвестори прискіпливо оцінюють економічні успіхи й ризики й оминають Україну, несуть свої гроші в інші країни, адже у нас ризики високі й не покриваються прибутками. Тож у нинішньому році, за оцінками експерта, Україна не отримає більше 2 млрд дол. прямих іноземних інвестицій.
Коли в країну надходить мало інвестицій, починає формуватися девальваційний тиск на національну валюту. Не варто забувати і про політичний цикл — у наступному році у країні відбудуться президентські і парламентські вибори.
Перед 2019-м у багатьох депутатів і політиків можуть виникнути різні грошові «забаганки». І вони не зважатимуть на додаткові борги, українських платників податків і вимагатимуть свого.
Це небезпечна, безвідповідальна політика, застерігає експерт і згадує Аргентину, яка нещодавно розмістила облігації державної позики на 100 років. Україна теж може «ощасливити» додатковими боргами своїх дітей, онуків і правнуків.
Політика влади з розміщення ОВДП — не найкращий варіант залучення коштів, вважає експерт, це призводить до зростання державного боргу. Нині держборг надто дорогий. Якби Україна вийшла на зовнішні ринки капіталу, то за позики довелося б платити 10% річних. Це — колосальна сума для бюджету.
Олег Устенко не вважає ситуацію настільки поганою, що восени може не вистачити грошей на соціальні й бюджетні виплати. У будь-якої держави є можливості у критичний момент збільшити борг.
На коротку перспективу можна позичити й дорогі гроші: Венесуела під час весняної кризи 2017-го взяла позику під 20%. А ще можна розкрутити інфляцію, яка допоможе бюджету, але згодом вдарить по населенню.
У цьому році наша країна має віддати 6 млрд дол. боргів, наступного року — ще більше, до того ж маємо торговельний дефіцит. Аби погасити зовнішні борги, необхідно 15 млрд дол. У золотовалютних резервах НБУ — 18,2 млрд дол., з яких власних резервів Центробанку — 6,5 млрд дол.
Експерт вважає, що є загроза фінансовій стабільності й падінню курсу нацвалюти. Влада намагається вирішити проблеми країни компанійщиною, їй же варто турбуватися про розвиток фінансового ринку і реального сектора економіки, про поліпшення інвестиційного клімату, залучення інвесторів.
Стара-нова тема
Тема співпраці України з МВФ нині є однією з найактуальніших. Країна вже більше року чекає чергового траншу від кредитора, і коли його отримає, невідомо.
Чимало політиків і експертів запевняють, що від співпраці з МВФ варто відмовитися. Такі думки суперечать позиції Мінфіну та НБУ, які запевняють, що без грошей кредитора вітчизняну економіку й валюту чекає колапс.
Багато аналітиків переконані, що програма МВФ у тому вигляді, в якому вона спочатку вимальовувалася, зазнала фіаско. На момент підписання документа у 2014-му ніхто не міг передбачити таких проблем в економіці, фінансовому й банківському секторі, стрімкої девальвації гривні.
Чотири роки тому озвучувалися прогнози про зростання українського ВВП і передбачалося, що транші МВФ стануть сигналом для інших кредиторів та інвесторів. Тоді йшлося про можливість України отримати пакет фінансової допомоги на 40 млрд дол., з яких 17,5 млрд мав дати МВФ, решту — інші інвестори.
На жаль, цей план не спрацював. Економіка країни почала падати, внутрішніх і зовнішніх інвесторів Україна не дуже цікавила. Поки економічний курс лишається невизначеним — ніхто в країні не знає, яку економіку хочемо побудувати.
Немає суттєвих зрушень в антикорупційній та судовій реформі, тому нинішня програма з МВФ нам не потрібна, запевняють деякі економісти. У нас не люблять згадувати про те, що левова частина коштів, які нам виділяє Фонд, не може бути використана на підтримку гривні.
Із 18,2 млрд дол., які лежать у резервах НБУ, регулятор може використати на згладжування курсових коливань менше 1 млрд. Гроші МВФ просто лежать на депозиті у Нацбанку, а Україна платить за них проценти. І все тому, що від початку користуватися цими коштами ніхто не планував, бо ніхто не міг передбачити нинішньої складної економічної ситуації.
Тому нинішню програму треба призупинити і відновити роботу з кредитором на нових умовах. Провал кредитної програми розуміють і у МВФ. Саме тому Україна вже більше року чекає виділення нового траншу.
До речі, коли Грузія свого часу відмовилася від співпраці з МВФ, кредитор потім повертався туди з новими програмами — більш об’єктивними.
Варіанти
Гривня може знецінюватися з грошима МВФ і без них. Якщо НБУ може витратити на підтримку нацвалюти менше 1 млрд дол., він ніяк не зможе перешкодити її девальвації. Послаблення курсу гривні може бути наслідком політичної кризи, а також великого обсягу гривні в економіці.
Не варто повністю відмовлятися від кредитів МВФ, кажуть аналітики, але влада має почати переговори з Фондом про нову програму. Один із варіантів — розморозити валютні резерви, аби Україна могла скористатися ними для стабілізації нацвалюти та інших цілей.
Інший сценарій — повернути МВФ уже отримані транші, які зараз заморожені, й починати домовлятися про нову програму — під інвестиційні проекти, стабілізацію валютного ринку, банківського сектора. Головне, щоб була можливість цільового використання цих коштів.
Уряд має відстоювати інтереси України, а не кредитора. МВФ не буде зацікавлений у непідписанні нової програми співпраці. Але ніхто не може заборонити Україні припинити співпрацю достроково в односторонньому порядку, повернувши Фонду раніше надані транші.
Те, що МВФ примусив нас тримати ці кошти на депозиті, добре й погано. Погано, бо не можемо скористатися ними для стабілізації ситуації на валютному ринку, для стимулювання економіки.
Добре тому, що в уряду є можливість одним махом повернути кредит, припинити співпрацю на невигідних умовах і почати з чистого аркуша. Звичайно, не можна спочатку повернути гроші, а потім вести з кредитором переговори. Треба вже зараз готувати основу для нової програми.
Через специфіку своєї діяльності Фонд накопичив масу негативу по всьому світу, саме тому провал програми в Україні для нього небажаний із точки зору збереження репутації. Не лише наша країна залежить від МВФ, а й МВФ від неї, тож у нас є всі шанси домовитися з Фондом.
У нас є зрозумілі й очевидні аргументи, їх треба відстоювати. Якщо почати переговори зараз, є шанс за три-чотири місяці вийти на підписання нової програми. Оптимальними умовами співпраці з кредитором є компромісні.
Водночас не можна забувати, що Фонд — комерційна структура, яка має бути впевнена у тому, що поверне свої кошти. Україна ж хоче, щоб надані гроші були реальними і їх можна використовувати на розвиток.
Не рушій, а засіб реформ
Є чимало прикладів, коли МВФ давав країнам кредити на розвиток. Так, після Другої світової війни Японія отримала позику на 40 років під 0,1%. Нашу країну ж вирішили тримати «на короткому повідку», і це неприємно.
Звичайно, Україна має виконувати взяті зобов’язання. Інвестори не довіряють нам через відсутність реформ, дієвих заходів боротьби з корупцією. І це бачать усі, в тому числі МВФ.
Якби ми запропонували кредитору реалістичну програму розвитку держави, розмова була б іншою. Має йтися про залучення позик на оновлення й підтримку банківської системи, стимулювання інфраструктурних проектів. Та економічний блок уряду не запропонував таких програм.
МВФ не може бути рушієм реформ, він — засіб для їх проведення. І цей засіб треба використовувати.
Експерти зазначають, що досвід співпраці МВФ із різними країнами є неоднозначним. Багатьом державам допомога Фонду дозволила ефективно подолати кризу й досягти макроекономічної стабілізації.
Натомість у деяких країнах у результаті такої співпраці скоротилося виробництво в усіх сферах, зросло безробіття. Експерти й досі сперечаються щодо ефективності заходів, які базуються на монетаристських підходах і пропонуються Фондом для різних країн.
МВФ учиться на своїх помилках. Після провалу у Греції для всіх наступних позичальників Фонд виставляв чітку вимогу першочергової реструктуризації своїх боргів. Саме той факт, що грекам було дозволено відкласти «стрижку» на два роки (до 2012-го), експерти МВФ уважають своєю чи не найголовнішою помилкою.
За цей час інвестори зменшили свою присутність на ринку боргових паперів Греції, перекинувши їх на держструктури. У співпраці з Україною Фонд наполягав на якнайшвидшій реструктуризації.
Він навіть переписав діючі правила, аби гарантувати свою підтримку після можливого дефолту за російською позикою. Це експерти вважають одним із його найпозитивніших досягнень в Україні.
Улюблена вимога МВФ — «затягування пасків», що не раз призводило до бунтів і протестів. За останні роки, напевне, лише Латвія мовчки перенесла майже двократне зниження зарплат і пенсій задля майбутнього. Робітники не протестували, а просто емігрували.
Правда, зараз Латвія й МВФ (як її кредитор) занепокоєні тим, як повернути працівників у країну. Але ж вимоги зі скорочення держвитрат у 2008 році були навіть перевиконані.
Щодо цього МВФ також зробив висновки, причому ще після Аргентини з її бунтом «порожніх каструль». Тепер Фонд при написанні рекомендацій звертає увагу на те, наскільки у державі-реціпієнті розвинута соціальна мережа з надання допомоги найбіднішим.
Зокрема, по Україні було прийняте рішення про збільшення субсидій із держбюджету при підвищенні цін на енергоносії.
Та є й інші висновки, які тепер нам відгукнулись. Як, приміром, відмова від політики зниження податків для стимулювання виробництва. Колись саме ці преференції для нових інвесторів були у пріоритетах МВФ. Та досвід виявився невдалим: всі захотіли пільг, а держбюджети виявилися недофінансованими.
Це стосується і відмови від жорсткої прив’язки нацвалюти до курсу долара, як і несприйняття політики вільного пересування капіталів. Це зазвичай закінчувалося швидким утіканням із країни інвесторів, поки курс був зафіксований, а виведення грошей ніхто не забороняв.
В Україні перехід до вільного курсоутворення призвів до серйозної девальвації. А заборона на вивезення капіталу хоч і пригальмувала девальвацію, та різко знизила інвестиційну привабливість.
Олена КОСЕНКО
