Деякий час експерти це пояснювали впливом політичної складової. Але навіть якби Україна вступила до Митного союзу, це не означало, що вона б зберегла обсяги свого експорту до його країн і зокрема до РФ. Наша держава суттєво зменшила поставки до Росії трансформаторної техніки, бо в РФ скоротилися соціальні програми і програми економічного розвитку через те, що ослабла економічна діяльність, обміліли бюджетні надходження. І сусідка почала менше замовляти наших трансформаторів.
Значно зменшились і поставки українських транспортних засобів до Росії, адже та ввела утилізаційний збір на автомобілі. Україна дала свою відповідь. І ці фактори негативно позначилися на експорті вітчизняних машинобудівних заводів. Поставки наших вантажних вагонів упали на третину, тому що Росія почала розвивати власне виробництво і наситила свій ринок.
У нашій країні виробництвом вагонів займається чимало підприємств — «Азовмаш», «Крюківський вагонобудівний», «Стахановський машинобудівний», «Дніпровагонмаш». Тож вони втратили російські замовлення. Росія ж узяла жорсткий курс на оновлення рухомого складу своєї залізниці. Уряд заборонив продовжувати термін експлуатації зношених транспортних засобів, підрихтовуючи їх.
В Україні ситуація була протилежною — старі вагони, тепловози, електровози, які були випущені у 1972–1978 роках, термін експлуатації яких уже давно закінчився, ремонтували і випускали на колії. Плюс до того на умовах оренди Росія зливала нашій залізниці свої зношені фонди. Активно розвивали росіяни і власне трубне виробництво під тиском потужної асоціації трубників. У результаті Харцизький трубний завод залишився без сусідських замовлень.
Не цікавили Росію і великі поставки хімічної продукції, зокрема полістиролу від «Карпатнафтохіміка», хоча ця компанія має російський капітал. Торік загальний експорт нашої продукції до Росії зменшився ще на 10,6%, і особливо машинобудівної. Експерти нагадують, що в структурі експорту до Росії більше товарів вищих економічних укладів, з більшою доданою вартістю, ніж до країн ЄС.

Втрати
Експерти очікують, що експорт чорних металів до РФ зменшиться наполовину, а то й ще суттєвіше. Позаторік сусідці їх продали на 2 млрд 420 млн дол. Росія потурбувалася про розвиток власного металургійного виробництва. До того ж має можливості альтернативних поставок. Але повністю відмовитися від нашого металу Росія не зможе, бо є бізнес-зв’язки, співпраця в рамках економічної кооперації. Тому певна кількість нашого металу буде на російському ринку.
Найбільше постраждають від скорочення такого експорту підприємства, розташовані в Донецькій області. Це — дуже серйозні виклики, адже люди втратять робочі місця, не отримуватимуть зарплати. І це мусить враховувати українська влада. У 2012-му українські виробники продали в Росії труб на 1 млрд 21 млн дол. Якщо наша країна підпише Угоду про асоціацію з Євросоюзом, вітчизняні труби не пускатимуть до Росії, і поставки зменшаться на 67%.
Москва підтримує власне трубне виробництво, може замовити цю продукцію в інших країнах. Проте до нуля наші поставки не впадуть, запевняють експерти, позитивну роль зіграють партнерські економічні відносини. Та у великій скруті опиняться підприємства Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей.
Позаторік частка нашої машинобудівної продукції у загальному експорті до Росії сягала 32%, до країн СНД — 17,6%, до держав Євросоюзу — майже 14%. У 2003-му поставки до РФ були 35%. Досить суттєвими вони були і до країн Східної Європи, поки ті не влилися до ЄС і не перейшли на євростандарти. Тож говорити про те, що нашої продукції ніде не чекають, крім російського ринку, не варто.
У структурі українського експорту до Росії значні позиції належали вантажним вагонам (22,9%), турбореакторам — 10%. Трансформаторам і насосам — 30%, вони були вкрай необхідні російським машинобудівникам, повної відмови від поставок не може бути, адже є бізнес-прагматизм, і деяку українську продукцію поки замінити нічим. Треба серйозно вивчити ситуацію в Росії, виробничі зв’язки, зрозуміти, для якої продукції Росія не зможе закрити свій ринок.
Приміром, реактори, котли, деяке машинне устаткування поки в РФ не випускають. Тому для «Турбоатома», «Мотор Січі» замовлень може й не поменшати. Сусіди можуть ухвалити політичне рішення, однак російська економіка понесе значні збитки. А от експорт українського електрообладнання може зменшитися на 30% за рахунок російського виробництва. Наполовину впадуть поставки залізничного рухомого складу. Тож замовлення втратять сім підприємств Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей.
Також наполовину зменшаться замовлення для вітчизняних авіапідприємств та ракетобудівників, зокрема для «Антонова», «Південмашу». Адже Росія активно розвиває партнерські зв’язки із західноєвропейськими виробниками і матиме великі можливості для заміщення української продукції. Правда, якщо західні партнери не поставлять хрест на такій співпраці.
Експерти порахували, що цьогоріч сумарні втрати українських експортерів чорних металів досягнуть 210 млн дол., виробників залізничного рухомого складу — 923 млн. дол., трубників — 684 млн дол., машинобудівників — 4–4,5 млрд дол. Це мінус 32,5% до рівня минулого року, і вдарить він по підприємствах, які знаходяться у Східній Україні — у дуже проблемних областях.

Допомога
Євросоюз має допомогти Україні згладити ці втрати, адже його ринок імпортує продукції на 5 трлн 739 млрд дол. Експерти кажуть, що Україна може зберегти і навіть наростити поставки металопрокату до країн ЄС. Очікується, що європейська економіка більше споживатиме металу. До країн ЄС Україна поставляє 6 млн 240 тис. т металу, в Росію — близько 4 млн т. У державах Євросоюзу більше купують напівфабрикати. За лояльного ставлення Європи металопоставки з нашої країни можна збільшити на 0,5–1 млн т.
До того ж реально наростити експорт до Європи хімічної продукції, зокрема мінеральних добрив, оскільки з європейських ринків посунули російську хімію після проведення розслідування, що стосувалося субсидування цього виробництва. Тож звільнений ринок може заповнити наша хімічна продукція. Не варто забувати про машинобудування. При нормальній експортній політиці, розумній співпраці із західними компаніями, допомозі у сертифікації та стандартизації української продукції, технічній підтримці з боку ЄС можна буде пробитися на європейський ринок.
Слід пам’ятати, що машинобудівний ринок у Європі дуже великий — 1 трлн 800 млрд дол. (ринок загального імпорту Митного союзу — 470 млрд дол.). Тому він може проковтнути і не помітити нашої продукції на 1–5 млрд дол. Але Захід чекає конкурентоспроможної продукції. І така в нашій державі є. Приміром, у Білій Церкві діє підприємство, яке виготовляє гальмівні системи для рухомого залізничного складу, причому з українських матеріалів.
Воно витратило рік на те, щоб сертифікувати свою продукцію і виробництво, і тепер постачає свої системи на західний ринок — на нашому їх не побачиш. Таких прогресивних підприємств на українських теренах уже чимало, зокрема і у Закарпатті. Варто знати й про те, що нині західні компанії переміщують своє виробництво з Китаю до В’єтнаму та інших країн, бо у Піднебесній за десять років зарплата зросла у десять разів.

Проекти
Чому б таке виробництво не розмістити в Україні? Вона знаходиться недалеко від Західної Європи, близька за культурою, релігією. Уряду варто подумати над запровадженням програми заміни залізничного транспорту, який уже відслужив своє. Впродовж трьох-п’яти років треба замінити 100 тис. вагонів. Тому українські виробники вагонів, комплектуючих до них, металурги будуть завантажені замовленнями. В Україні створюватиметься додана вартість, збільшаться обсяги виробництва промислової продукції, ВВП, кількість робочих місць, запрацюють підприємства Східної України.
Не варто відкидати і інфраструктурні проекти, будівництво доріг, модернізацію ЖКГ, залучити до їх фінансування Європейський банк реконструкції та розвитку. Він може збільшити ліміти фінансування, якщо проекти будуть економічно ефективними. Співпраця з ЄБРР — це не тільки додаткові фінансові можливості, а й контроль за витрачанням коштів, прозора робота, ліквідація корупції, допомога європейських фахівців.
Модернізації потребують і енергорозподільчі мережі, електроенергетика. Але для цього потрібні колосальні інвестиції, за різними оцінками — 70 млрд дол. Таких грошей у Митного союзу немає, їх можна знайти лише у західних країнах і спрямувати на підтримку внутрішнього виробництва.
Можливості європейського ринку великі, проте їх треба правильно використати. Приміром, як Туреччина, обсяги експорту продукції машинобудування з тієї країни у 2001 році сягали 4,4 млрд дол., а у 2012-му (в період рецесії у Європі) — 21,6 млрд дол.
На початку квітня Євросоюз вирішив надати Україні автономні торговельні преференції. Перелік товарів, яких вони стосуватимуться, досить широкий, зокрема всіх товарів сільськогосподарської групи, хімічної продукції. З’явилися преференції для медикаментів, дорогоцінних металів, сталеливарної продукції, товарів із деревини. Вся інформація, яка допоможе українським компаніям вийти на європейський ринок, розміщена на сайті Мінекономрозвитку, роз’яснення можна отримати у Торгово-промисловій палаті України.
Преференції діятимуть до 1 листопада 2014 року. Бізнесменам не слід боятися вступати у конкретні відносини з європейськими партнерами. Адже в планах уряду — чітка орієнтація на підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Після цього набирає чинності двосторонній пільговий митний режим з боку ЄС та України, де для нас передбачено тарифні квоти. Це не обмеження доступу нашої продукції на ринки Євросоюзу.
Квоти — це додаткові можливості виходу на євроринки. На обсяги, що передбачені європейськими квотами, встановлюється нульове мито. Квоти не роздаватимуть в Україні — ні Мінагрополітики, ні Мінекономіки, ні Міндоходів. Це питання українського бізнесу і його партнерів у ЄС. У більшості випадків експорт здійснюватиметься у такому режимі — перший прийшов, перший отримав.
Якщо українська компанія має контракт і на замовлення європейського партнера постачає продукцію, то в межах тарифних квот отримує нульове мито. Понадквотові обсяги обкладають митом. Квоти діятимуть і під час преференційного періоду. Передбачається, що в багатьох випадках квоти навіть збільшуватимуть.
Експерти кажуть, що прогнозованих 0,5 млрд доларів додаткових обсягів торгівлі, які планується отримати від преференцій, дуже мало. Треба рівнятися на суттєвіші орієнтири. У 2010 році Україна уклала Угоду про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ (Швейцарія, Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), яка почала діяти з середини 2012 року. Торік побачили перші позитивні результати, український бізнес зміг адаптуватись у тих країнах, і обсяги нашого експорту зросли на 60%. У той час як торішня торгівля з іншими країнами впала.
Повністю компенсувати втрачені обсяги експорту на ринках країн СНД та Росії за рахунок торгівлі з країнами ЄС досить складно, кажуть експерти. Але це — один із компенсаторів наших втрат. Необхідно виходити на інші ринки, можливо, у партнерстві з європейськими компаніями. Спільно використовувати переваги українського бізнесу, синергію кооперації з ЄС, модернізувати нашу економіку.
Зараз уряд намагається втримати інвесторів. Однак їх важко переконувати, коли вони бачать, що на кордонах з Україною стоять російські війська. ЄС знімає торговельні бар’єри для України. Підприємства мають використати цей шанс. Підприємці ж нагадують, що Україна вступила до СОТ на найгірших для себе умовах. Тож просять хоча б 20–30 позицій угоди переглянути. Якщо це зробити, можна більш м’яко увійти у прогресивне європейське співтовариство.
Бізнесмени закликають парламентарів ухвалити закони, які б захищали вітчизняних виробників. Особливо тих, хто забезпечує весь цикл виробництва в країні, створює нові робочі місця. Адже бізнесу, який займається складанням виробів з імпортних комплектуючих, легше вирішити свої проблеми, ніж підприємствам, які мають локалізацію 70–80%.
Інтеграція України у світовий економічний простір — незворотний процес. Від світового ринку зараз уже не заховатися, тож не обійтись без негайної модернізації. Треба вкладати гроші в інноваційне виробництво, в постійний пошук нових ринків, бо на світовому ринку ніхто нікому нічого не зобов’язаний.

Олена КОСЕНКО