Після 2007 року роль сільського господарства в економіці почала зростати — продуктивність виробництва збільшувалася, ціни на світовому ринку також зростали. А ось динаміка промисловості та сектора послуг була або від’ємною, або нижчою порівняно зі зростанням сільського господарства. У 2014 році частка сільського господарства сягнула 11,8% від ВДВ.
Частка промисловості у валовій доданій вартості різко впала на початку 1990-х, що було зумовлено трансформаційною кризою, а в період з 1996-го по 2007 роки коливалася на рівні 30%. Після кризи 2008–2009 років внесок промисловості до ВДВ впав до 25% і вже не відновлювався до попереднього рівня. Це було значною мірою пов’язано з тривалим спадом промислового виробництва на тлі зниження експорту, констатують експерти.
Частка послуг у ВДВ зросла з 38% у 1990-му до 67% у 2009-му. Спочатку зростання сектора послуг було реакцією на перехід до ринкової економіки, коли значна кількість робочих місць у промисловості й сільському господарстві просто зникла. При цьому зростав державний апарат, позитивною була динаміка в освітній сфері, торговельній та транспортній мережі, фінансовому секторі.
Цей тренд перервався під час кризи 1998–1999 років, коли доходи населення різко знизились. У 2000-х роль сектора послуг знову зростала паралельно зі зростанням реальних доходів населення й збільшенням частки заробітної плати у ВВП. Після 2009 року частка послуг у ВВП стабілізувалася на рівні 66%.
Відкритість економіки
Зміни у структурі української промисловості відбувались у тому числі й під впливом зовнішніх чинників, зауважують експерти: з 2010 року номінальна частка видобувної промисловості перевищує 25% від загального обсягу ВДВ промисловості. Ця ситуація зумовлена порівняно низьким ступенем обробки сировини в переробній промисловості, що впливало на попит на продукцію цієї галузі відносно менше за економічної кризи 2008–2009 років.
Внесок металургії у формування доданої вартості промисловості різко впав після кризи 2008–2009 років унаслідок різкого зниження прибутковості металургійного виробництва, що було зумовлено динамікою цін на руду, енергоносії та сталь на світовому ринку та значним падінням обсягів переробки.
Коливання частки хімічної промисловості та виробництва будівельних матеріалів було подібним до динаміки питомої ваги металургії. Частка цього сектора перевищувала 10% у 2005–2008 роках, але поступово зменшилася до 7% у 2013 році. На українські добрива до 2008 року був великий попит за кордоном, а ось будівельні матеріали користувалися великим попитом в Україні та Росії.
Наша країна успадкувала від СРСР достатні для задоволення такого високого попиту виробничі потужності, а дешевий газ дозволяв отримувати досить високі прибутки. Після 2008 року попит на будівельні матеріали різко зменшився і не відновився, а ціни на газ зросли, і це зробило українські добрива менш конкурентними на світовому ринку.
Роль харчової промисловості та машинобудування залишалася порівняно сталою — частки цих галузей коливалися на рівні 14–16%. На продукцію харчової галузі був стабільний внутрішній попит, тоді як на продукцію машинобудування існував порівняно стабільний попит у країнах СНД та на внутрішньому ринку України.
Висновки для України
У цілому вітчизняна економіка є достатньо відкритою за показником відношення експорту товарів та послуг до ВВП, хоча й не належить до групи найбільш відкритих економік світу, зазначають експерти. Рівень відкритості української економіки за показником відношення зовнішньоторговельного обігу до ВВП перевищує середньосвітовий.
За таких умов економічний розвиток України суттєво залежить від стану світової економічної кон’юнктури, динаміки та масштабів змін, які відбуваються у світовому господарстві. Порівняно високий рівень інтегрованості економіки України об’єктивно зумовлює необхідність будувати національну економічну політику як свого роду відповідь на виклики глобалізації, підкреслюють експерти.
Її основною метою має стати адекватне розуміння механізму взаємодії між розвитком національної економіки та експортом як «каналом» зв’язку країни зі світовим господарством. Такий зв’язок між експортом та економічним зростанням має два основних виміри.
При прямому причинно-наслідковому зв’язку між експортом та економічним зростанням експорт розглядається як один із ключових чинників розвитку національної економіки. Цю ідею чимало країн поклали в основу стратегії економічного зростання на засадах експорту.
При причинно-наслідковому зв’язку між зростанням експорту та динамікою і структурою національного ВВП саме ВВП визначає експорт країни. Водночас на практиці кожна країна формує національну економічну стратегію, комбінуючи елементи першого та другого підходу, зазначають експерти. Роль експорту в системі чинників економічного зростання та зв’язок між ВВП та експортом можуть переглядатися залежно від різних внутрішніх та зовнішніх економічних та політичних факторів.
Інтеграція у світове господарство є важливим чинником ефективності національної економіки. Загалом в експортно орієнтованих галузях вищий рівень продуктивності порівняно з іншими галузями. За інших рівних умов експорт є джерелом надходження іноземної валюти, що має позитивний вплив на платіжний баланс.
Сьогодні розвиток експортних потужностей у багатьох випадках неможливий без імпорту капіталу, інвестиційних товарів, сировини та комплектуючих. Тому нині розвиток експортного потенціалу визначається тим, наскільки легко українські компанії можуть імпортувати товари та послуги.
Економічні та політичні проблеми країни можуть стимулювати відтік капіталу або неповернення експортної валютної виручки, що веде до часткового нівелювання виграшу від експорту. Світові ринки за інших рівних умов мають більше значення для тих галузей вітчизняної економіки, які не можуть реалізувати ефект економії на масштабах виробництва через відносно невеликий розмір внутрішнього ринку.
Різкі та непередбачувані коливання кон’юнктури не можуть бути компенсовані виключно засобами національної економічної політики, підкреслюють експерти. Найбільш чутливими до коливань є сировинні товари або товари з низьким рівнем обробки.
Сучасні тенденції
Експерти радять будувати національну економічну політику в усіх своїх складових як свого роду відповідь на виклики глобалізації. Йдеться про адекватне розуміння можливостей та ризиків, пов’язаних із відкритістю вітчизняної економіки. У цілому успішність розвитку нині залежить від того, наскільки вдало країна використовує можливості глобалізації та мінімізує відповідні ризики.
Як свідчить світовий досвід, потенційні позитивні економічні ефекти глобалізації не реалізуються автоматично. Ключовими передумовами успіху на світових ринках є проактивна позиція бізнесу та адекватна державна політика.
Глобалізація та масштабні технологічні зміни ведуть до модифікації змісту конкурентної переваги як на мікро-, так і на макрорівні. На практиці це означає, що на світових ринках посилюється конкуренція між традиційними виробниками товарів та постачальниками послуг і новими експортерами.
Сучасна структура української економіки сформувалася під впливом зовнішніх чинників. Із часом вплив світового господарства на динаміку та структуру вітчизняної економіки тільки посилюватиметься, вважають експерти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. Причому канали та механізми такого впливу змінюватимуться. Тож уряд та бізнес повинні надзвичайно оперативно та адекватно реагувати на нові глобальні економічні та політичні виклики.
Розвиток внутрішнього ринку може призвести до певної переорієнтації українських товарів і послуг зі світових ринків на внутрішнє споживання. Водночас розвиток внутрішнього ринку як певної альтернативи міжнародним ринкам сьогодні практично неможливий без використання тих можливостей, які надає світовий ринок товарів і послуг, капіталів та робочої сили.
Експерти підкреслюють, що фактичною метою розвитку експорту в кінцевому підсумку має бути забезпечення зайнятості, доходів та підвищення ефективності національного виробництва. У цілому експорт та політика сприяння експорту покликані стати чинником та інструментом модернізації економіки нашої країни. Йдеться про те, щоб присутність українських виробників та постачальників послуг стала чинником економічного розвитку країни.
Ñó÷àñí³ òåíäåíö³¿
Динаміка, зміст та масштаби міжнародної економічної взаємодії нині визначаються глобальними тенденціями світового розвитку, які відображають глибинні трансформації практично в усіх сферах життя суспільства. Швидкість відповідних змін постійно зростає. У контексті міжнародної торгівлі в цілому та експорту особливого значення набувають такі процеси, як діджіталізація всіх сфер життя.
Інформаційно-комунікаційні технології дозволяють збирати, обробляти та передавати величезні масиви інформації. Наслідком цього стає поява нових товарів і послуг, якісні зміни в технологіях виробництва та способах постачання товарів і послуг, трансформація бізнес-моделей та способів виведення товарів на нові ринки. Разом із тим процес діджіталізації породжує нові виклики та загрози, які вимагають адекватного реагування від урядів, бізнесу та суспільства.
Технологічні новації все більше впливають на ринок праці. З одного боку, процес роботизації виробництва веде до зменшення попиту на робочу силу. З іншого боку, технологічні зміни висувають нові вимоги до кваліфікації робочої сили та менеджменту, а відтак і до системи освіти, організації наукових досліджень.
Зростає взаємозалежність між фірмами, країнами, ринками та географічними регіонами — система таких взаємозв’язків постійно розвивається та трансформується. Сьогодні динаміка та структура міжнародної торгівлі стає фактично кількісним та якісним відображенням процесу взаємозалежності та однією з форм її реалізації, але внаслідок зростання такої взаємозалежності прискорюється процес передачі економічних шоків через канали міжнародної торгівлі.
Відчувається й «ребалансування» світової економіки. Свідченням цього є зростання ролі країн, що розвиваються, та країн із ринковою економікою в процесі формування. Це, зокрема, виявляється в збільшенні питомої ваги цих країн у світовому ВВП.
Зростає й вплив цих країн на світову економічну динаміку. Цей сегмент світового господарства є дуже неоднорідним, але в межах цієї групи країн досить швидко формуються групи лідерів глобального та регіонального рівня.
Посилюється процес інтенсивного та доволі динамічного розвитку міжнародної системи регулювання світогосподарських зв’язків, елементами якої є міжнародні економічні організації, міжнародні угоди та консультації. Серед функцій такої системи — усунення бар’єрів, які гальмують розвиток міжнародної економічної взаємодії на різних рівнях, забезпечення передбачуваності та прозорості відповідних регуляторних змін, спільний пошук адекватних відповідей регуляторними засобами на сучасні виклики.
Експерти відзначають зростання значення охорони здоров’я в економіці — між економічним зростанням та здоров’ям нації існує двосторонній зв’язок. Економічний розвиток створює нові можливості для охорони здоров’я, тоді як здорові люди за інших рівних умов працюють більш ефективно. Ця тенденція, зокрема, впливає на міжнародну торгівлю фармацевтичними товарами та послугами у сфері охорони здоров’я, торгівлю екологічно чистими товарами.
Зазначені процеси так чи інакше впливають на характер та особливості міжнародної економічної взаємодії та експорт товарів. За даними Світового банку, світовий обсяг експорту товарів та послуг у 2015 році становив 23,6 трлн дол., що на 82,9% більше, ніж у 2005 році. Причому рівень відкритості національних економік також зріс: частка експорту у ВВП збільшилась із 27,4% у 2005 році до 30,3% у минулому році.
Попри зростання важливості послуг у міжнародній торгівлі частка послуг у світовому експорті фактично не змінилася, коливаючись на рівні 20–22% протягом останнього десятиріччя, тоді як 78–80% світового експорту становить експорт товарів.
За останні десять років експорт послуг зріс на 88,9%, експорт товарів — на 81,8%, тоді як темпи приросту світового промислового виробництва та номінального ВВП за цей же період становили відповідно 67,7% та 65,6%. Перевищення темпів приросту експорту товарів та послуг над темпами приросту номінального ВВП та обсягів промислового виробництва свідчить про важливість міжнародної торгівлі як чинника економічного зростання.
Водночас чутливість світового експорту до шоків є вищою, ніж для економіки в цілому. Світовий експорт товарів і послуг скоротився на 20% у 2009 році, тоді як падіння номінального ВВП становило лише 5,2%. Світовий експорт послуг виявився менш чутливим до глобальної кризи 2008–2009 років — його величина зменшилася на 10,7% у 2009 році, тоді як експорт товарів упав на 22,5%.
Після 2011 року у світі спостерігається тенденція сповільнення експорту товарів та послуг порівняно зі стрімким розвитком протягом 2000-х років на тлі сповільнення економічного зростання. Це об’єктивно ускладнює досягнення мети швидкого розвитку українського експорту, констатують експерти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
Елла НОВАК
