Справжнього, повноцінного (заповідного) степу зосталося в Україні менше відсотка її території. І, хоч як дивно, чимала частина заповідних територій є саме в найбільш індустріалізованому районі — на Донбасі, в Донецькій і Луганській областях, зокрема ділянки Українського степового і Луганського природних заповідників.
Решта територій високої категорії заповідання — у Херсонській області (біосферний заповідник «Асканія-Нова») і Миколаївській (природний заповідник «Єланецький степ», національний природний парк «Бузький Гард»). Власне, вони зараз перебувають на межі фактичного знищення внаслідок військових дій на Сході України, які охопили і заповідні території.
Більш ніде в Європі подібного первинного ландшафту Степу не збереглося. Однак не видно активних дій щодо загрози степовим заповідникам України від європейської природоохоронної спільноти, організацій ООН — з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Всесвітнього фонду дикої природи (ВВФ) та ін.
У міру обсягу статті розкажемо про території Луганського та Українського степового природних заповідників і військові дії, які там відбувалися.
Луганський природний заповідник організовано в Луганській області згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. у складі двох відділень: перше — «Станично-Луганське» (Станично-Луганський район), або «Придінцівська заплава», і друге — «Стрільцівський степ» (Міловський район). У 1975 р. було створено третє відділення — «Провальський степ» (Свердловський район).
Згідно з Указом Президента України від 17.12.08 р. заповідник було розширено на 3281 га за рахунок земель Трьохізбенської та Гречишкинської сільрад Слов’яносербського та Новоайдарського районів. Організовано четверте відділення заповідника — «Трьохізбенський степ». На сьогодні загальна площа Луганського природного заповідника становить 5390,27 га.
Довгим видався процес становлення заповідника. У розораному українському степу по крупинці, крихта за крихтою, збирали заповідні ділянки. Що маємо тепер? Внаслідок військового конфлікту на Сході України заповідник майже розвалено. За словами колишніх його директорів Т. Сови (у телефонній розмові з Харкова) і В. Бондарєва, приміщення адміністрації у смт Станично-Луганське-2 та машинний парк проросійськими бойовиками пограбовано. Забрано комп’ютери, автомобілі («Газель», УАЗ). Були погрози життю працівників заповідника.
Усі вищезгадувані відділення заповідника розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях (краях) лівобережного степу України. У заповіднику зростають цілинні різнотравно-злакові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси.
Відділення «Станично-Луганське» («Придінцівська заплава») (498 га) знаходиться на заплаві і першій надзаплавній терасі лівого берега р. Сіверський Донець, 25 км північніше Луганська (раніше ця територія входила до зеленої зони навколо обласного центру).
Більше половини території відділення зайнято лісами (дубовими, вербовими, сосновими). Велику площу займають луки і піщані степи. Тут зростають такі ендемічні види, приурочені до пісків, як зірочки борові, козельці донські, житняк донський.
Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісної тваринки — хохулі звичайної, віднесеної до Червоної книги МСОП. Останнім часом цей вид у заповіднику не зустрічається.
Через територію відділення, зокрема через смт Станично-Луганське, проходить лінія фронту в зоні АТО. Про яке дотримання Закону України «Про природно-заповідний фонд» (абсолютна заповідність, заповідний режим тощо) тут може йтися? Територія відділення заповідника замінована.
Відділення «Стрільцівський степ» (1023,77 га) перебуває найпівнічніше, біля с. Криничного Міловського р-ну, 12 км на південь від залізничної станції Чорткове. У геоморфологічному відношенні північно-східна частина Луганської області, де розташований Стрільцівський степ, займає відроги Середньоруської височини з ерозійними формами рельєфу. Сама територія відділення — вирівняна плакорна ділянка, по периферії розчленована відносно неглибокими балками.
Серед степової рослинності, по схилах балок у травні-червні колоситься, буяє сріблястими султанами, ледь похитуючись від легкого подиху вітру, ковила. Її тут декілька видів. Співучасником цієї природної гармонії неодмінно є красень типчак. Однак домінують у Стрільцівському степу кореневищні злаки: стоколоси прибережний і безостий, пирії повзучий і середній, тонконіг вузьколистий.
Характерним для території відділення є поширення чагарникових степів із домінуванням карагани кущової. Пройти крізь зарості карагани дуже важко, бо частина прилистків перетворилася на гострі колючки. Звідси друга назва рослини — дереза.
Стрільцівський степ, слава Богу, перебуває на контрольованій українськими військами території і не зазнав військових дій.
Відділення «Провальський степ» (587,5 га) розміщене на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу. Це — південна частина Луганської області. Складається воно з двох близько розташованих ділянок: Калинівської і Грушівської.
Калинівська ділянка займає вододільне плато біля місця злиття рік Провалля і Калинової, недалеко від поселення Калинник і має доволі складну конфігурацію, зумовлену проходженням більшої частини меж по долинах малих річок. Грушівська ділянка займає погорбовану рівнину біля поселення Майське. Вона має форму трапеції, східна сторона якої проходить балкою Грушева і збігається з російсько-українським кордоном.
Рельєф території глибоко розчленований, пасмово-улоговинний, з розвиненою яружно-балковою мережею. У ярах і балках зростають байрачні діброви.
Серед степової рослинності домінує типчак. Тут зростають усі види ковили рівнинної України! Таке багатство локальної флори виявлено тільки у Гранітно-степовому Побужжі (національний природний парк «Бузький Гард») на Миколаївщині. Але тільки у Провальському степу відома ковила відмінна.
На території відділення (у прикордонній смузі з Росією) під час проведення АТО велися бойові дії. Вона піддавалась обстрілам із російської сторони. Від пожеж Провальський степ горів, майже знищена (від вибухів снарядів) Грушівська ділянка. Бойовиками так званої Луганської народної республіки (ЛНР) заміновано схили балок.
Дивно, що Київський еколого-культурний центр і його голова В. Борейко (перший еколог у м. Києві і в Україні) про це не знають. А більш імовірно, що знають. Тоді чому мовчать і не організовують відповідних антивоєнних акцій?
Відділення «Трьохізбенський степ» (3281 га) являє собою ділянку придонецького піщаного степу у комплексі з листяними гайками на піщаній арені Сіверського Донця. У фізико-географічному відношенні Трьохізбенський степ належить до ландшафтної області Старобільського степу.
На території відділення, що перебуває зараз у прифронтовій зоні, також велися бойові дії. На заповідній території розкидано багато снарядів (мін), які не розірвалися. Степ трансформовано бойовою технікою.
Подібна, якщо не гірша ситуація і в другому природному заповіднику на Донбасі — Українському степовому, що також розкиданий окремими клаптиками (як і Луганський) у різних місцях Донецької області. Заснований він 22 липня 1961 року і на сьогодні включає чотири відділення: «Хомутівський степ», «Кам’яні могили», «Крейдяна флора», «Кальміуське». Адміністрація заповідника перебуває у Хомутівському відділенні — с. Самсонове Тельманівського району.
Найбільше постраждало відділення «Кальміуське», де ціле літо йшли бої, вся територія перерита вибухами снарядів. Частина території (біля 400 га) «Крейдяної флори» замінована, кілька раз були пожежі. Хомутівський степ частково (біля 30 га) також заміновано. Усі ці три відділення — у зоні так званої Донецької народної республіки (ДНР). Відділення «Кам’яні могили», розташоване на межі Донецької і Запорізької областей, в зону АТО не потраляє.
Відділення «Хомутівський степ» (1030,4 га) розташоване у межах Приазовської берегової низовини, на лівому березі р. Грузький Єланчик. На вододілі між Климушанською та Брандтівською балками є абсолютно заповідна ділянка. Земля ніколи тут не бачила залізного плуга (традиційно віками випасали коней).
Відділення «Кам’яні могили» (389,2 га) — мініатюрна гірська країна у Приазов’ї. Розташована вона на межі Запорізької (Куйбишевський р-н) і Донецької (Володарський р-н) областей, простягаючись уздовж правого берега річки Каратиш.
Назва «Кам’яні могили» пов’язана не з антропогенними похованнями, а зі скелястими кристалічними горбами. За аналогією з древніми курганами й одержали Кам’яні могили (ще років 200 тому) свою назву.
У «Кам’яних могилах» вражає надзвичайне різноманіття місцезростань рослин, зумовлене, звісно, складною топографією поверхні. Репрезентує заповідну територію петрофітний (від гр. петрос — камінь) варіант різнотравно-типчаково-ковилових степів. Поверхня скель укрита накипними лишайниками. Захоплення і подив викликають у невеликих впадинах галявинки косариків, а весною — золотисті віночки авринії скельної, що вінчають верхівки «могил».
Деревій голий, крім «Кам’яних могил», більше ніде в Україні не зустрічається. Тут, на гранітних скелях та в їх розколинах, він знайшов останній прихисток.
Відділення «Крейдяна флора» (1134 га) створене 14 липня 1988 р. розпорядженням Ради Міністрів УРСР. Це — єдина значна за розміром заповідна ділянка крейдяної (кретофільної) флори на території України.
Заповідне відділення розташоване на північному сході Донецької області, на схилах правого високого берега р. Сіверський Донець, поблизу с. Крива Лука, між с. Закітне (Краснолиманський р-н) і с. Піскунівка (Слов’янський р-н). Територія сильно розчленована яружно-балковою сіткою. Перепади висот досягають 50 м.
Значне місце у цьому відділенні посідають ліси (344 га), половина яких припадає на червонокнижну сосну крейдяну, а друга — на байрачні діброви. Український степовий природний заповідник — єдиний заповідник в Україні, де ці типи лісів охороняються.
«Кальміуське» відділення (579,6 га) перебуває у Тельманівському районі Донецької області. Геологічна будова подібна до «Кам’яних могил», оскільки пов’язана з породами Українського кристалічного щита, що виходять на поверхню не тільки по річковій долині, але й на вододілах. Рослинність — лучно-степова та справжньостепова з великою групою петрофітно-степових видів. Тільки у цьому регіоні гніздиться журавель степовий.
На закінчення хочеться процитувати слова відомого у світі політика Джавахарлала Неру, який із часу утворення незалежної Індії (1947 р.) до смерті (1964 р.) беззмінно займав пост прем’єр-міністра і міністра закордонних справ цієї держави. Д. Неру говорив: «Війна є запереченням істини і гуманності. Справа не тільки у вбивстві людей, оскільки людина повинна так чи інакше померти, а у свідомому і затятому поширенні ненависті і брехні, які мало-помалу прищеплюються людям».
Володимир ГЕТЬМАН