Митець за життя закликав любити Україну, а молодим художникам не полишати у творах образ України, бо вона така різна і така прекрасна».
Василь Забашта пішов із життя три роки тому на 97-му році життя. Довгожитель був молодшим у своїй родині з одинадцяти дітей! Митцю довелося пережити радянсько-фінську війну та Другу світову.
Закінчивши Харківський художній інститут, став прекрасним живописцем. Світ кольорів, кажуть, почав сприймати ще на руках у матері. Малював усюди, де доведеться: на стінах хати, повітки, стовбурах дерев, парканах. Замість олівця — вугілля з печі.
Він — учасник Всеукраїнських та зарубіжних виставок. У складі першої творчої групи художників побував у Китаї.
Про нього на виставці по черзі згадують і розповідають друзі, прихильники й шанувальники митця.
Багато про художника розповідає дружина Людмила. Кому, як не їй, знати, що з перших робіт міцно сплелись у творах Василя Забашти Україна і музика: «Семен Гулак-Артемовський та Микола Глінка», «Іван Франко на етапі», «Микола Лисенко у Михайла Коцюбинського», «Спогади про Україну», «Микола Лисенко слухає Лесю Українку».
З роками все більше цікавила майстра наша справжня історія. Велика композиція «Гетьман Сагайдачний та Галшка Гулевичівна» присвячена відомій події — заснуванню Києво-Могилянської академії. Портрет тієї ж Галшки Гулевичівни перегукується з традиційними зображеннями святих.
На виставці увагою не обділена чудова робота «Чураївна». І, звичайно, який живописець не закоханий в українські краєвиди! Чистими насиченими барвами виконано серії чудових пейзажів, написаних у Седневі, Криму, Качанівці, Дешках.
До слова, саме у Дешках на Богуславщині Василь Іванович мав майстерню і робочий день розпочинав з етюдів. Мабуть, ота непоказна близькість художника до землі й дозволила створити «Соняхи», «Осінні дерева», сільські хатини, що так приваблюють розкішшю кольорів, багатством світла.
Окрім живопису Василя Забашти, на виставці представлено текстиль доньки Галини та невістки Наталії Дяченко-Забашти, графіка онуків Радима, Юрія, Ждана. Є на вернісажі й твори правнучки Дарини Бучко.
Василь Забашта — це рідкісне для творчих людей поєднання творчості і життєвих переконань. Кажуть, що в останні роки життя він утратив зір на 70%, проте малював. Художники не вірили, що він погано бачить, а лікарі не вірили, що він малює.
Вірна дружина художника Людмила розповідає, що в дружбі й любові вони прожили 63 роки. Зараз вона записує спогади, пише етюди, есе й цитує його кредо життя: «Ким би ти не був — будь Людиною, неси Любов, Добро, живи у злагоді з Природою, будь Патріотом.
Якщо Тебе Бог наділив талантом мистця-живописця — шукай гармонію кольору в природі, навколишньому світі... Якщо Тобі дав Бог бути мистцем-учителем — допомагай розвивати талант творчої особистості, навчай учитися творити, бачити сонце і зорі навіть там, де їх не видно».
Людмила ЧЕЧЕЛЬ,
фото авторки
