Хто ми і звідкіля наше коріння? Що нам відомо про наших далеких пращурів? Як не стати жертвою інформаційної війни, яку ведуть проти нас російські пропагандисти? Хто є справжніми героями українського народу?
Якщо ви бажаєте отримати відповіді на ці та інші, досить непрості запитання, відкрити для себе чимало цікавих і невідомих фактів як з далекого минулого, так із сьогодення, то завітайте до Музею «Становлення української нації».
— Тривалий час ми вивчали власну історію за підручниками, написаними за межами України, — говорить Валерій Васильович. — Звісно, що їхні автори перекручували історичну правду, догоджаючи своїм господарям — російським царям та генеральним секретарям. Тому виросли цілі покоління українців, які не знають ні своєї минувшини, ні тих, хто її творив.
Тож метою створення Музею є виховання нового свідомого покоління українських громадян на позитивних прикладах із минулого. Той факт, що ми за багатьма чинниками відстаємо від Європи, можна пояснити і відсутністю у багатьох із нас самоповаги. А немає її тому, що простому українцю нічим, як йому здається, особливо пишатися, він не пам’ятає своєї історії, не знає, що його предки захищали не тільки рідну землю, а й Європу, що в нас були свої науковці, власні художники, мислителі.
Мета Музею і в тому, щоб позбавити багатьох наших громадян комплексу меншовартості перед «старшим братом», на який страждають чимало українців, позбавити комплексу невдахи і другорядності порівняно з московитами. Саме тому небайдужі активісти, об’єднавшись з ученими з різних країн, дослідили минуле України і знайшли в ньому позитив, щоб людям було чим пишатися.
— Знаєте, пане Валерію, дивлюсь оце на Вас і не можу зрозуміти: навіщо Вам, досить успішному бізнесмену, відомому спортсмену-каратисту, було братися ще й за реалізацію цього далеко непростого і, зізнаймося чесно, недешевого проекту?
— Як людина, котра звикла перемагати, я хочу жити в країні, яку поважають у світі. Для мене важливо відчувати гордість від того, що я — українець. І це почуття я хочу ділити з усім народом. Ми здобули незалежність, але багато хто з нас так і не знає своєї історії, тих фактів, які створили нашу державність.
Буваючи за кордоном, я бачив, що успішні країни насамперед мають дуже сильну національну ідентифікацію, розуміють своє коріння. Я вирішив створити місце, де історія оживе, де в цікавій формі українці та гості нашої країни могли б дізнаватися про славне минуле України. А головними героями у Музеї стали фігури історичних постатей, які відіграли значну роль у розбудові України.
Спочатку цю ідею я виношував один, розповідав друзям, знайомим. Потім звернувся до істориків, спеціалістів з музейної справи. Об’їхав майже всю Європу, вивчаючи різні музеї. Поступово я знаходив однодумців, проект ставав більш реалістичним, до нього долучалося все більше людей — спеціалістів, волонтерів, з яких згодом склалася команда, з якою я працюю майже 5 років.
— У нашій історії було чимало трагедій. Але вони не відображені в експозиціях Музею...
— Ми свідомо оминули їх. Будь-який історичний діяч не є абсолютно білим і пухнастим. Наприклад, Володимир Великий зробив багато для розквіту Київської Русі, але ж ми знаємо, що її хрещення відбулося насильницькими методами.
Хай про це пишуть історики, а ми прагнемо змінити свідомість людей, прищепити їм самоповагу. А як цього досягнеш, не акцентуючи уваги людей на позитиві, героїчних сюжетах із нашого минулого?
— Ви не оминули і сьогоднішніх подій на сході країни. Маю на увазі антитерористичну операцію.
— А хіба їх можна оминути? Адже Україна вже втратила понад 12 тисяч своїх синів і доньок, з яких більше 3 тисяч віддали свої життя, захищаючи рідну землю. Тому у нас є експозиція, присвячена зоні АТО і Донецькому аеропорту. Ми відтворили постаті Героїв України Ігоря Гордійчука і Яни Зінкевич.
Ігор Володимирович — легендарна постать: невеличка група наших бійців під його командуванням кілька діб утримувала позиції на Савур-могилі — панівній висоті Донеччини, по якій цілодобово гатила ворожа артилерія. Він дивом вижив, діставши поранення, несумісні з життям.
Ну а Яна відома тим, що заснувала підрозділ «Госпітальєри», який урятував життя тисячам наших вояків.
— У Музеї налічується 100 фігур українців, які залишили помітний слід в історії країни. Нашим читачам, які ще не ознайомилися з ними, буде, мабуть, цікаво дізнатися про найбільш знакові з них.
— Це, зокрема, Володимир Великий, Святослав Хоробрий, Ярослав Мудрий та інші видатні князі, Петро Конашевич-Сагайдачний, Дмитро Вишневецький, відомий як Байда, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, інші гетьмани, Петро Могила, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук, В’ячеслав Чорновіл, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Кузьма Скрябін, Патріарх Філарет та митрополит Епіфаній з Томосом.
— Деяких людей, фігури яких відтворені в Музеї, знаю особисто. Зокрема, генерала Ігоря Гордійчука. І тому вражений фантастичною схожістю цих фігур з їхніми реальними прототипами. Як на мене, то це свідчить про неймовірний професіоналізм фахівців, які чаклували над їх створенням...
— Дякую за такі слова. І додам, що всі історичні сюжети в Музеї відтворено за описами істориків і підтверджено науковими організаціями. Зовнішній вигляд історичних постатей, їхній вік та одяг відповідають тому часу, коли відбувалася подія, показана в сюжеті, або тому періоду, коли вони були на піку своєї слави чи в період найбільшого піднесення.
Тепер кожен на власні очі зможе побачити, якими були на вигляд козаки, Тарас Шевченко, Леся Українка, Богдан Хмельницький та інші відомі українці.
Працювали над фігурами українські скульптори. Також у Музеї можна буде оглянути 25 сюжетних композицій, які є такими собі міні-музеями, де кожну інсталяцію супроводжує інтерактивний аудіо- та відеоконтент, запахи, використання віртуальної реальності, що дає можливість відвідувачу відчути атмосферу епохи, в якій він перебуває.
Автори інсталяцій навіть подбали про те, щоб передати стиль розмови головних персонажів. Наприклад, якщо ви підійдете до Володимира, то він запитає: «Ви хрещений?»
Наблизившись до Степана Бандери, почуєте: «Слава Україні!» А Іван Миколайчук привітає вас словами: «Слава Ісусу Христу!» При цьому всі історичні персонажі водять очима, підморгують.
— Хто ініціював проект зі створення Музею, працював над виготовленням фігур, діорам? Це ж надзвичайно копітка робота.
— Відповім так: небайдужі до власної історії люди, які щиро прагнуть відкрити багатьом українцям очі на справжню нашу історію, допомогти їм збагнути ті події, що відбувалися впродовж століть на нашій землі і якими ми повинні пишатись. Перепрошую за дещо надмірну патетику. Але це справді так.
Загалом до реалізації цього проекту долучилося близько 40 учених і понад 50 наукових організацій, більш як 50 українських музеїв, чимало культурних та громадських організацій. Усі вони брали участь у розробленні та наповненні експозицій Музею. Спільними зусиллями нам удалося створити Музей національного рівня.
Додам, що унікальність нашого Музею і в тому, що він має об’єднавчу ідеологію. Яка базується навколо власної історії і покликана виховувати, за великим рахунком, наступні покоління українців.
— Ваш Музей уже порівнюють із Музеєм мадам Тюссо, що у Франції...
— Знаю про це. Більш того, у нас є закордонні консультанти з цього музею, ми з ними спілкуємося протягом усього часу розбудови проекту. Спільне те, що у нас теж головними героями є фігури реальних людей.
Як і в Музеї Тюссо, у нас можна буде підходити до них, фотографуватися з ними. Але мадам Тюссо пропонує відомі постаті з різних країн та часів, наші ж фігури представляють історичних діячів або сучасників, які зробили великий вклад у формування сучасної України.
Крім того, фігури виготовляють за іншою технологією — не з воску, а з використанням високоякісного силікону, що змінює сприйняття фігури. Вмілі руки наших художників роблять так, що наших персонажей важко відрізнити від реальних людей.
Зараз, коли ми їх показуємо, глядачі практично завжди з ними автоматично вітаються, бо сприймають як живих. Фігури будуть компонуватися з 3–8 постатей, яких об’єднує історичний та ідеологічний контекст.
Але основною відмінністю є те, що в основі нашого Музею лежить національна ідея, спрямована на глибинне розуміння української нації, патріотичне виховання, чого немає в Музеї мадам Тюссо.
— Відтоді, як Музей відчинив перед відвідувачами двері, минуло трохи більше місяця. Термін, звісно, незначний, але, напевно, і його достатньо, чи зацікавлять його експонати звичайних українців? Маю на увазі кількість людей, які тут побували.
— Вони вже зацікавилися: за три тижні (станом на 25 серпня 2019 року. — Прим. авт.) у нас побували близько 9 тисяч відвідувачів. Різного віку — від малого до старого. Причому понад 30% відвідувачів побували безкоштовно.
— Зважаючи на ту історичну правду, яка так переконливо відображена в експонатах, діорамах Музею, чи не доцільно було б використовувати його і для патріотичного виховання підростаючого покоління? Не плануєте співпрацювати у цьому напрямку як з державними інституціями, так і з громадськими?
— Вважаю, що доцільно. Тому плануємо укласти відповідні угоди з усіма міністерствами і відомствами, які мають під своєю юрисдикцією навчальні заклади. Хочемо, щоб молоді люди хоча б раз побували у нашому Музеї.
Знаєте, я глибоко переконаний: чим більше українців побувають у нас, ознайомившись із нашою непростою історією, тим менше шансів буде у так званого руського миру пустити паростки у нашому суспільстві.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
