Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Жовтень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Липень 2019 14:18

Наталія Морозова-Шимада: Україна, там де я, в країні, де сходить сонце

Rate this item
(0 votes)

На­та­лія Мо­ро­зо­ва — акт­ри­са те­ат­ру і кі­но. На­ро­ди­лась у Льво­ві. Успіш­но за­кін­чи­ла фі­ло­ло­гіч­ний фа­куль­тет Львів­сько­го дер­жу­ні­вер­си­те­ту, зго­дом — Хар­ків­ський ін­сти­тут мис­тецтв іме­ні Іва­на Кот­ля­рев­сько­го.
Сво­го ча­су під­ко­рю­ва­ла сце­ни ки­їв­ських те­ат­рів і... до­їха­ла до кра­їни, де схо­дить сон­це. За­раз жи­ве й пра­цює в Япо­нії. Її кре­до: в жит­ті і на сце­ні гра­ти чес­но, від­кри­то і нат­хнен­но. На до­звіл­лі пи­ше вір­ші, лю­бить тан­цю­ва­ти, по­до­ро­жу­ва­ти, смач­но го­ту­ва­ти. Та го­лов­не для неї — сце­на.

— Па­ні На­та­ліє, Ва­ше жит­тя ні­як не на­звеш нуд­ним. Все по­ча­ло­ся з лю­бо­ві до...
— Так, нудно й сумно мені ніколи не було. Своє життя я вимальовую й вибудовую сама. Я втілюю в життя свої мрії, зароджені в юності. І все те краще, що заклали батьки й вчителі, реалізовую.
Своїм натхненником вважаю народного артиста України Євгена Лисенка, керівника нашого акторського курсу Харківського інституту мистецтв імені Івана Котляревського. Старшокласницею закінчила музичну школу і грала у шкільному драматичному гуртку Львова.
Уже тоді відчула свою любов до театру, кіно, зрозуміла, що своє життя маю присвятити сцені. Це у мене від бабусі по маминій лінії. Після закінчення школи перемогла любов до літератури й мови. Почала вивчати філологію.
Там відкрила для себе науку «лінгвістику». Одночасно з навчанням в університеті відвідувала театральну студію при Театрі імені Леся Курбаса. Вже згодом був Харківський інститут мистецтв, а по закінченні — робота в Київському театрі на Липках, «Візаві».
Кожна мрія, як добре вино, має «настоятись». А якщо ще й ангелхранитель поруч — мрії здійснюються. Мріяла створити свій театр — створила і назвала «Течія».
— Нас до­ля зве­ла у сто­лич­но­му Бу­дин­ку ак­то­ра за­вдя­ки на­род­ній ар­тист­ці Ук­раї­ни Ра­їсі Не­даш­ків­ській. Са­ме во­на пред­ста­ви­ла Вас: «Це — на­ше сві­ти­ло, ви ще по­чу­єте про неї». І тут же за­пи­та­ла: «Ви вже по­ди­ви­ли­ся її Шев­чен­ко­ву «Княж­ну»?
— Так, Раїса Степанівна справедливо зауважила, що все тримається на талантах і на жіночих тендітних плечах. Так, зі своїми однодумцями я створила моновиставу «Княжна».
На сцені глядач бачить одразу кілька образів — жіночих і не тільки — завдяки перевтіленням. Обидві поеми Кобзаря — «Княжна» та «Відьма», які покладено в основу моноспектаклю, тематично доповнюють одна одну, розкривають на прикладах жіночих доль.
— Па­ні На­та­ліє, Вам на­віть уда­ло­ся «Княж­ну» до­вез­ти до то­кій­ської ме­рії. Як сприй­ня­ли Коб­за­ря в Япо­нії?
— Для початку були репетиції й підготовка в Києві, вибір основного русла спектаклю, ретельний підбір костюмів. Токіо — невипадково. Насамперед — це високої культури країна, а ще — звідти мій чоловікяпонець. Він підтримує мене насамперед і всі мої добрі справи.
Не був осторонь і міністр культури України Євген Нищук, який подав документи до МЗС про сприяння у поїздці. Добрими словами і з вдячністю згадую завжди перекладачку Оксану Піскунову, яка родом із Горлівки, а вже багато років живе в Токіо й належить до середовища токійського культурнонаукового бомонду. Саме завдяки Оксані перед виставою на березі Тихого океану мені влаштували фотосесію в образі Княжни.
— І япон­ці від­чу­ли сло­во Шев­чен­ка?
— Як сказав після перегляду вистави професор філології та театрознавець (до речі, й спеціаліст з україністики) Ічіро Іто, його насамперед захопило естетичне вирішення вистави. Дієвість слова, поєднана з пластикою, де кожен жест має значення.
Він навіть провів аналогію між моїми рухами та рухами акторів славнозвісного і поширеного в Японії стилю театру Но. Для японців цікавим був і розподіл простору дії: гуляння Князя і замкнута кімната Княжни... Перекладач Кен Мацумото у рецензії на виставу написав про злиття воєдино моїх героїнь і музики, яке зачаровувало й наштовхувало на думку, що театр — це храм, навіть одна з форм сучасних релігій. Ну і, безперечно, зачаровувала японців геніальна поетика Шевченкового слова.
Усі люди у різних куточках земної кулі подібні у своїх родинних та психологічних переживаннях: любові, зраді, вірі, відчаю, милосерді, вірності — ці поняття важливі для японської спільноти. Японці співчували моїм героїням, як і зараз увесь світ співчуває подіям на Сході України.
В Японії наш театр зіграв уже сім вистав. І всі щиро сприйняті глядачами. У цій країні лише слов’ян живе до сорока тисяч, серед них — кілька тисяч українців. Наші вистави відвідували не тільки представники діаспори, а й переважно японці. Для них природною є участь Всесвіту у людських долях, що так притаманно поезіям Шевченка.
— Будь лас­ка, ще кіль­ка слів про мо­но­ви­ста­ву «Княж­на». Чия ідея, хто до­по­ма­гав вті­лю­ва­ти її?
— Вибір матеріалу й ідея — мої. Задум втілювала з режисером Молодого академічного театру Миколою Яремківим, учнем відомого у світі режисера Романа Віктюка та хореографом Театру імені Івана Франка Сергієм Швидким. Це вже друга з ними робота.
Першою було «Украдене щастя» за п’єсою Івана Франка, де я зіграла головну роль Ганни. Той спектакль, як і «Княжну», створив Театр лірики і драми «Течія», який почав існування ще у 2006 році.
— Ви ство­ри­ли влас­ний те­атр?
— Так, мені вдалося в Києві створити власний театр, про який мріяла. Першим проектом стали дві вистави — «Не можу уявити, що буде завтра» Теннессі Уільямса та «Тоірева кочіра» японського драматурга Бецуяку Мінору. А вже знаковою виставою стало «Украдене щастя».
У 2010 році зареєструвала свій театр як громадську організацію, адже це дає набагато більше свободи в самій побудові творчого процесу.
— Па­ні На­та­ліє, Ви час­то за­вдя­чу­єте чо­ло­ві­ку-япон­цю. Як і де по­зна­йо­ми­ли­ся?
— Любов здатна творити чудеса. Менеджер корпорації Nippon Steel Такеші Хірата вперше приїхав до Києва у 2003 році. Його знайомство з українською культурою відбулося в Театрі на Подолі, де на сцені того вечора грала я.
А вже у 2006 році під егідою «Днів української культури в Японії» ми тиждень представляли Україну в Японії. До того ми познайомилися в Японії. Свого часу, коли успішно пішли справи на театральному поприщі, а зарплати значно відставали, а то й зовсім затримувались, я вирішила поїхати кудись і підзаробити грошенят на квартиру в столиці.
Звісно, можна було знайти «коханця» і жити як за кам’яною стіною, але це не моя стезя. Якось подруга сказала, що є можливість поїхати до Японії, де за півроку реально можна заробити на квартиру. Природно, були страхи і сумніви. І все ж відважилася.
У Країну Вранішнього Сонця приїхала сімнадцять років тому. Приїхала лише задля того, щоб працювати. Ні про які романи навіть думок не було. Працювала не шкодуючи сил: мала один вихідний на місяць. Про запізнення чи невихід на роботу японці навіть уявлення не мають. До того ж ти не маєш права мати втомлений вигляд.
Робота полягала в тому, що потрібно було вміло підтримати розмову з відвідувачами бізнесбару, своєчасно налити чай, привітно усміхнутися. Тобто акторський талант знадобився і тут. Консуматор — так екзотично називалася моя посада. Заходив до цього бару і Такеші Шимада. Словом, познайомилися за чашкою чаю...
— Але ж тра­пив­ся ви­па­док, який роз­вів вас на пев­ний час і ви мог­ли вже не зу­стрі­ти­ся...
— Мабуть. Але доля сильніша від нас. Коли вперше Такеші сказав: «Я люблю тебе!» — я не повірила йому. Хоча в глибоких очах побачила зосередженість і серйозність. Номер телефону того вечора залишила йому.
Але так сталося, що я терміново змінила роботу й відповідно адресу. Коли Такеші зателефонував, зв’язок був не зовсім добрим і він не зовсім точно розчув нову адресу. Майже чотири години під дощем закоханий чоловік розшукував мою нову адресу. Коли ступив на поріг, зрозуміла — це моя доля.
— Ко­ли за­кін­чи­ла­ся Ва­ша ві­за, яке рі­шен­ня прий­ня­ли?
— Усі рішення приймав Такеші. Він так і сказав: «Моя батьківщина там, де кохана». Він розумів, що я не зможу розлучитися зі сценою, спектаклями, кіно. Я писала вірші рідною мовою, друкувала їх у різних виданнях. І він залишив свою престижну посаду, розпочав нову справу й поїхав зі мною в Україну.
— Під­три­му­єте зв’яз­ки з укра­їн­ця­ми в Япо­нії?
— Так, тут є японськоукраїнська діаспора «Краяни». Саме з ними брала участь у міжнародному проектіконкурсі «Тарас Шевченко єднає народи», який очолює народна артистка України Галина Яблонська. Завжди відвідую майстеркласи з різноманітних технік, які відбуваються при Посольстві України в Японії.
В одній з японських газет нещодавно вийшла моя стаття про Фокусіму. В Японії люблять працелюбних. Японці прекрасно сприймають побажання — якомога більше трудитись. Якось я поверталася з ринку й помітила невеличкий храм. Підійшла до нього і кинула у скриньку монетку.
Цей ритуал щоденно практикують тисячі японців. Кидаючи монетку, вони загадують бажання і зі спеціального дерев’яного циліндра дістають варіант тлумачення свого майбутнього. Мені дісталася записка зі словами: «У вас усе вийде, якщо будете працювати». Це — типове побажання для японця.
У цій країні всі звикли працювати й прагнути досконалості. Наприклад, подарований мені букет був ретельно упакований. Кожен корінець квітів загорнутий, а при ньому пакетик спеціальної суміші, яку потрібно додати до води, щоб квіти довше збереглися.
— Три­ва­лий час Ви жи­ли на дві кра­їни: Ук­раї­на — Япо­нія. Ни­ні жи­ве­те в Япо­нії?
— Так сталося, долею Всевишнього у нашій родині з’явився син. І на сьогодні — це найважливіша сторінка мого життя. Аби виховувати його, потрібні тато й мама поряд. Поки для проживання обрали Японію.
А ось кордонів для творчості не існує. В цьому вже стигла переконатися. Життя насичене й активне. Звісно, більше часу й уваги приділяю родині, вихованню сина. У перервах знаходжу час для творчості: пишу вірші, есе і враження про Японію.

Люд­ми­ла ЧЕ­ЧЕЛЬ,
фото надано автором

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».