Ікебана (в перекладі з японської — «живі квіти») — унікальне явище, притаманне японській культурі, що втілює самобутнє світосприйняття цього народу. Ікебана як напрям мистецтва має давні традиції, що налічують понад 500 років. Але його витоки сягають глибини століть, коли японці вшановували богів синто (національної японської релігії) священними рослинами та квітами.
У середині ХV ст. мистецтво аранжування квітів вийшло за межі храмів. Воно знайшло прихильників серед представників аристократії та військових — самураїв. Приводом стала демонстрація в Кіото величної асиметричної композиції, що мала сакральний зміст. Її створив у золотій вазі настоятель храму Роккакудо Сенкей Ікенобо.
Саме від цієї визначної події починається відлік історії Школи Ікенобо зокрема та загалом ікебани як напряму мистецтва. З того часу й до сьогодні Школа Ікенобо є найавторитетнішою з-поміж понад трьох тисяч подібних. Але переважна більшість їх виникла в першій половині минулого сторіччя. Назва Школи Ікенобо походить від монастиря, який побудував принц Сьотоку Тайсі в VІІ ст., і складається з двох слів: «іке» — «ставок» та «бо» — «келія», тобто «келія біля ставка».
Упродовж 45 поколінь ченці, котрі жили в цьому монастирі, приймали ім’я Ікенобо та очолювали однойменну школу. Створюючи прекрасні композиції, вони навчали інших, закладали основи мистецтва ікебани і в безперервній традиції донесли це досконале мистецтво до наших днів.
Люди в усі віки любили квіти, але давні японці відчували, що квіти були не лише втіленням краси, а й віддзеркалювали плин часу та почуття у їх власних серцях. Коли ми розуміємо безслівну мову квітів та помічаємо їхній мовчазний рух, посилюються наші відчуття через форму, яка втілюється в ікебані.
Олена КОСЕНКО