Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Червень 25, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 17 Жовтень 2014 03:00

Таємниці Андріївського узвозу

Rate this item
(0 votes)

Немає нічого більш непередбачуваного, ніж звичайне людське життя. Інколи прораховуєш усі, навіть найменш правдоподібні варіанти. Але в реальності все трапляється зовсім не так.
Очевидно, однією з найцікавіших особливостей людського існування є те, що його неможливо запрограмувати. Принаймні такі думки виникають під час перегляду вистави «Вернісаж на Андріївському», якою Київський академічний драматичний театр на Подолі відкрив свій новий театральний сезон.
Кожна нова робота народного артиста України, художнього керівника театру Віталія Малахова — новий творчий експеримент. Цього разу митця зацікавило одне з найзагадковіших місць не тільки Києва, але й усієї України — Андріївський узвіз. Чому?
«Андріївський узвіз цікавив нас завжди. По-перше, приміщення нашого театру перебуває на узвозі, і всі досягнення колективу я багато в чому відношу до енергетики його місця перебування.


Ми довго готувалися до цієї вистави. По суті, вона стала продуктом колективної творчості як режисера, так і акторів. Проте є тут і певні небезпеки. Це не екскурсійна вистава. Це не спектакль, що розповідає про Булгакова, Тютюнника чи Кавалерідзе. Це постановка скоріше про персонажів Андріївського — художників, продавців фотографій, музикантів, поетів.
Тут можна побачити галерею персонажів не лише узвозу, але й усієї України. У цій виставі ми співпрацюємо з промислово-будівельною групою «Ковальська». Це теж один з експериментів. Адже у наш непростий час, коли держава не може надавати належної підтримки культурі, знаково, що одна з фірм допомагає театральному мистецтву», — розповів Віталій Юхимович.
Жанр вистави «Вернісаж на Андріївському» її творці визначили як театральне буріме. Постановка стала спробою дослідити нову і не зовсім звичайну для солідного академічного театру форму та метод спілкування з глядачем — популярний зараз флешмоб. Тобто це спілкування, що ще більше наближає глядача до актора, форма суперкамерного, можливо, якоюсь мірою інтимного театру.
Теми для вистави черпалися насамперед з енергетичної аури улюбленого Андріївського узвозу. І факти, про які розповідають актори, відкривають глядачам щось нове у, здавалося б, уже добре відомому. Відібрані персонажі начебто не відрізняються особливою оригінальністю і новизною, але глядач може пізнати багатьох із них, якщо хоча б один раз обійшов весь Андріївський. До того ж під час спектаклю можна доторкнутися до деяких загадок, що стосуються, скажімо, Андріївської церкви чи замку Річарда, або порозміркувати, чому занепадає українське село.
Професійну гру Олександра Данильченка, Ігоря Волкова, Сергія Сипливого, Марії Рудковської, які віддали сцені багато років свого життя, гармонійно доповнюють їхні молодші колеги — Максим Грубер, Наталія Рокитська, Серій Гринін, Мирослав Павліченко, Дмитро Грицай.
Особливо ж вразила молода, але вже досить відома артистка Анна Саліванчук. Глядачі, які не бачили попередніх театральних робіт Анни, де вона інколи вміла дивувати своїм красномовством, могли б подумати, що дівчина глухоніма від народження. Остільки актриса так зуміла злитися зі своїм персонажем, наче вони становлять одне ціле.
Художник-постановник Марія Погребняк настільки достовірно відтворила затишну атмосферу одного з київських ресторанів, що у тих, хто завітав подивитися виставу, складається враження, наче вони самі є дійовими особами. А музичне оформлення Володимира Боросива допомагає тонко відчувати емоційний стан героїв, який доволі часто змінюється.
Звичайно, режисеру та акторам ще потрібно докласти певних зусиль, аби вийшов злагоджений виконавський колектив, але вже зараз можна прогнозувати, що спектакль про Андріївський узвіз стане однією з окрас цього мальовничого куточка Києва.
У виставі не проводяться якісь паралелі із сучасністю. Проте приємно вражають слова одного з персонажів, що завітав до Києва з Росії і дізнався, що насправді він — українець: «Ось чому я завжди любив Україну». До речі, адміністрація та актори театру не залишаються осторонь тих подій, які відбуваються нині у нашій державі.
Зокрема, вони нещодавно відвідали табір для тимчасових переселенців із зони бойових дій, в якому мешкає близько 60 дітей. Колектив зібрав теплі речі, взуття, засоби гігієни та продукти і особисто передав їх тим, хто цього потребує. Цю роботу тут планують проводити й надалі і закликають долучатися до неї всіх небайдужих.
Едуард ОВЧАРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».