— Як за ці роки змінилася вистава «ДО»?
— Виставу вперше змінили у восьмому театральному сезоні. Тоді був оновлений акторський склад виконавців усіх головних ролей, окрім Віктора Кошеля та Катаріни Сінчілло, для яких ця вистава певною мірою автобіографічна. А до відкриття 10-го ювілейного сезону створили докорінно нову версію вистави, навіть змінили її назву на «ДО і ПОТІМ».
У цій версії бере участь зірка світового рівня, народна артистка України Людмила Марцевич, яка сама запропонувала співпрацю КХАТу після перегляду нашої вистави «Гамлет». У новій версії залишився тільки один чоловік в оточенні жінок, які насправді символізують різні іпостасі однієї жінки, сповідь якої і лягла в основу сюжету.
— Чому з української класики до свого репертуару Ви обрали саме маловідому п’єсу Лесі Українки «Йоганна — жінка Хусова»?
— Довго не могла зрозуміти, чому я перечитую і відкладаю саме цю п’єсу. Я дуже давно захоплююся творчістю Лесі Українки. Коли навчалася в інституті, то грала Кассандру. Завжди мріяла зіграти Мавку, вважала, що ця історія про мене.
Навіщо треба ставити «Йоганну», зрозуміла тільки в Єрусалимі. Там відразу ми й купили частину костюмів для цієї вистави. Леся Українка написала цей твір як драматичний етюд, що залишає простір для режисерського трактування, можливості до фантазування.
Це — найпотужніший твір про послідовників Ісуса Христа, про сумління та віру, про справжню свободу. Тут тема конфлікту між ментальним, духовним та тілесним, матеріальним існуванням людини.
Після вінчання, коли наше життя з Віктором Кошелем розділилося на до і потім, ми не могли оминути такої теми. Тому, мабуть, я підсвідомо шукала таку п’єсу.
— В афіші Вашого театру — «Чайка» Антона Чехова, «Зірка Б...» Міхая Себастіана, «Собака на сіні» Лопе де Вега, «Гамлет» Вільяма Шекспіра. У чому, на Вашу думку, сьогодні значення класики?
— Другою виставою КХАТу стала чеховська «Чайка». Наша перша смілива трактовка відомого класичного твору, що привернула увагу київських глядачів та критиків.
Ця вистава весь час видозмінюється, версії її постановок у КХАТі — зовсім не схожі одна на одну вистави не тільки з різними трактовками сюжету, але й характерів, поведінки персонажів. Я у різних версіях граю то Аркадіну, то Ніну і навіть не можу визначитись, яка з них мені ближча.
Схожу долю має й вистава «Зірка Б», де двох головних героїв — протагоніста та антагоніста — по черзі зіграв Віктор Кошель. І навіть важко казати, в якій із них він більш переконливий — Маріна чи Гріга.
«Собака на сіні» — це найулюбленіша вистава наших глядачів, яка проходить з аншлагами навіть на великій сцені Українського дому. В ній змінилося багато виконавців, окрім Діани, графині де Бель Флор.
Але вершиною своєї акторської кар’єри вважаю «Гамлета». Це — вистава, якою я пишаюсь і як актриса, і як режисер-постановник, автор режисерської компіляції. Сьогодні «Гамлет» — це візитівка КХАТу. Бо цей твір унікальний у першу чергу своїм сценічним прочитанням класики світової драматургії, без якої, на думку КХАТівців, сучасний театр не має сенсу.
— Ваш театр має у своїй назві слово Класичний. Але до свого репертуару Ви обрали і сучасну драматургію — «Єврейський годинник» Сергія Кисельова та Андрія Рушковського, «Морг № 5» Неди Нежданої та «Придурки» Олександра Карабчієвського. Чому?
— Всі сучасні п’єси, які КХАТ обирає до постановки, — це гідні рівня класичної драматургії твори. Їхні автори — кияни, що дихали і дихають із нами одним повітрям, жили та живуть тими самими проблемами, мають спільні з нами погляди, тобто є нашими сучасниками, співвітчизниками та однодумцями в усіх сенсах.
— Чому Ви вирішили українізувати історію про графа Каліостро і перевести події з російської глибинки до Полтавщини?
— Нам подобаються сміливі театральні експерименти, також ми виступаємо за збереження і поглиблення вітчизняних театральних традицій. Тому це наша авторська версія історії про графа Каліостро, написана за мотивами Олексія Толстого. Вона, як і всі наші інші постановки, базується на історичних припущеннях. Вийшло дуже цікаво, подекуди несподівано, навіть для нас самих.
— Яке місце в репертуарі КХАТу посідають музично-поетичні вистави?
— Спочатку планували, що наш театр матиме у своїй назві слово поетичний — КХАПТ. Але ж поезія — це не тільки вірші, це — високий стиль, це коли прози замало, щоб передати почуття та емоції, що зашкалюють.
— Хто раніше працював у Вашому театрі і хто виходить на сцену нині?
— Після засновників нашого театру (мене і Віктора Кошеля) найдовше у КХАТі служить Тімур Ібраімов, улюбленець київських глядачів, особливо жінок. Наступним до театру прийшов Валерій Рождественський, нині провідний актор театру, блискучий комік та зворушливий лірик, він грає в усіх виставах.
Нашим глядачам, мабуть, уже важко уявити КХАТ без провідного майстра сцени Тетяни Лозіної, багатогранної особистості та різнопланової актриси.
Досвідчений київський актор Віктор Кошевенко теж став окрасою КХАТу, тут здійснилася його мрія про акторські роботи в справжній реалістичній манері глибоко психологічного театру.
Є молоді актори та ті, хто хоче повернутися в професію після довготривалої перерви. Надіслали запрошення іменитим акторам, що вже є частиною історії театрального мистецтва. Як складеться наша з ними співпраця, покаже майбутнє.
— В інших театрах є художники-постановники, хормейстери, балетмейстери, звукорежисери, освітлювачі та ін. А хто цим займається у КХАТі?
— У нашому театрі всім займається команда однодумців. Тому ми і не шукаємо просто разових акторів, а прагнемо розвивати усталену трупу.
— Що нового чекати в ювілейному театральному сезоні?
— Десятий сезон пройде під гаслом: «10 сезонів — 10 шедеврів». Будемо дивувати глядачів новими версіями наших вистав, несподіваними акторськими дебютами. До того ж Тетяна Лозіна потішить своїх шанувальників бенефісом. І ще КХАТ планує розширити вікові межі своїх глядачів, заохочуючи наймолодших.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО,
фото надано театром