— Класти бісеринки спочатку було дуже важко, — ділиться спогадами Роман. — Навіть руки тремтіли, бісеринки втікали від мене. Я ж раніше навіть нитками не пробував вишивати. Умів пришити ґудзика чи зашити якусь річ. І вдома ніхто цим не займався. Колись, правда, бабуся трохи вишивала, згодом мама. А ось бісером — ні. Та спостерігав, як це вправно виходить у досвідченої вишивальниці Наталі Качала-Голик. Пані Наталя терпляче показувала, як правильно класти бісер. І... пішли перші рядочки.
З Романом Магоцьким я познайомилася у Центрі української культури й документації в Будапешті наприкінці минулого року. Саме там відкривалася його перша виставка вишитих ікон.
— Це — перша персональна виставка за кордоном 24-річного художника з міста Комарно, що на Львівщині, — представила автора гостям господиня вечора голова Державного органу самоврядування українців в Угорщині Ярослава Хортяні. — Цікаво й цінно те, що картини вишиті бісером!
Роботи виконані так майстерно, що люди спершу не вірять, що ці дива творить такий молодий вишивальник.
...Першу роботу Роману довелося продати — потрібні були гроші на лікування. Хлопець не скаржиться на своє здоров’я, свої печалі не виносить на люди.
— Намагаюсь дивувати й радувати своїми витворами, — говорить вишивальник. — Людина, яка купила першу роботу, порадила й надалі займатися мені цим ремеслом. За кілька місяців я вже віз п’ять полотен до Моршина. Саме там і зацікавилася ними заслужений працівник культури України Романа Кобальчинська (на жаль, уже покійна). Вона одразу ж запропонувала показати роботи в Києві.
На виставці у столиці захоплені відвідувачі допитувалися, як побачити вишивальницю неперевершених робіт. Коли виходив юнак, були приємно здивовані, не вірили, що ці майстерно виконані роботи — його. Техніка — ідеальна.
— Насправді трохи боявся, як зустріне мене Київ, — зізнається Роман. — Та ще раз переконався, що займаюся саме своєю справою.
У монастирі Святого Василія в Києві Роман Магоцький експонував понад тридцять ікон. Далі завдяки Інтернету майстер познайомився з народними майстрами не лише в Україні, а й в усьому світі. Тепер його частенько запрошують на виставки.
Цікавлюся в Романа, чи є у нього якісь таємниці в роботі. Він щиро усміхається й зізнається, що найбільша таємниця — все робити з любов’ю. Та є деякі дрібнички. Наприклад, перед початком вишивання майстер обов’язково пере бісер. Так-так, саме пере, аби перевірити, чи не втрачає кольору.
Вишивати любить на атласі, хоч і важче на ньому працювати, але ж, каже, на нього найкраще лягає бісер. Без вишивання вже не може прожити й дня. Вишиває по кілька годин, а може й до півночі засидітися. Надихають самі роботи. Отак одну закінчує, а друга вже на черзі. Перевагу віддає чеському бісеру. Кольори підбирає сам. Зокрема, найбільше відтінків пішло на «Тайну вечерю» — 64 кольори!
— Найважче підбирати й розраховувати бісер, — зізнається Роман. — Утім, це заспокоює й зосереджує.
Роман Магоцький охоче проводить майстер-класи. Радіє, коли в учнів усе до ладу. А щоб зацікавити їх, показує свої роботи, розповідає, як починав сам.
Зараз Роман Магоцький працює над картою України. Планує виконати роботу до 23-ї річниці Незалежності України. Розмір роботи — 2,5х2,2 метра. Ескіз на полотні зробила художниця Юлія Федів з міста Новий Розділ. Окрім областей, на мапі буде бандура й українське село. Роман ретельно підбирає кольори для кожної області.
Роботи Романа Магоцького сонячні, наповнені теплом. Вони несуть добро, як і сам майстер.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:

• ПРО БОРОТЬБУ ДОБРА ЗІ ЗЛОМ
• НЕ ЗАБУДЕШ МЕНЕ, ПОКИ ВІКУ ТВОГО, МОЯ НЕНЕ ВКРАЇНО...