Усе з любов’ю до дрібниць
«Ця подорож — саме те, що мені потрібно було побачити», — зізнається Оксана. Майстриню захоплювало все: природа, чистота, квіти, плетені скатертинки на столиках, оригінальні штори на вікнах, привітність господарів, не поспішність, а навпаки — розміреність у бесідах.
Полька Гражина Заремба-Шуба вже давненько уподобала ляльки, які робить Оксана Вдовиченко. «Якісь вони особливі», — зазначила собі й запросила провести майстер-класи на етнофестивалі, який проводить практично на своєму обійсті — «Дворик традицій».
Оксана такої теплої родинної атмосфери й не очікувала. Все було настільки цікавим і продуманим до дрібниць. Вона ледь устигала все занотовувати й фотографувати, щоб потім пильніше все розгледіти й, можливо, використати у своїх роботах.
На фестивалі були представлені національні кухні й віртуальні подорожі по світу. Зібралися люди, залюблені у свою справу. Вона з цікавістю слухала лекції про В’єтнам, Мадагаскар, насолоджувалася сербською музикою, смакувала польські страви.
А ще вона встигла подивувати поляків і гостей фестивалю. Вони уважно, крок за кроком робили українську ляльку-мотанку.
Чи де у світі є така? А якщо ще вкласти в роботу частинку душі, загадати бажання — воно неодмінно здійсниться. Оксана сама в те вірить, тому й переконала гостей фестивалю. А ще приємно здивувала, зробивши із сіна ляльку, яку зазвичай роблять в Україні до Купайла і сонцестояння.
Всі ми родом із дитинства...
Ще маленькою Оксана не просто бавилася ляльками, вона їх любила наряджати. Обов’язково щось шила, в’язала, вишивала.
Народилась Оксана у Запорізькій області у невеликому містечку Дніпрорудне. Прикладом у всьому для неї були мама і тато. Бабуся — вчителька української мови, що на Сумщині, навчила вишивати.
Оксана пам’ятає її велику ляльку-україночку — подарунок від учнів. Так ось, сорочечка у ляльки після прання стала негодна. Бабуся попросила Оксану вишити сорочечку на ляльку. Вийшло красиво. Бабуся була у захваті.
Після школи поступила в технічний вуз Києва. Так і живе в столиці.
«Якось потрапила на майстер-клас до пані Валентини Бердник-Сокоринської. Дуже вдячна їй, бо для мене це виявилося подією», — розповідає Оксана. Вся майстерність, що взяла з дитинства від рідних, згодилась і надалі на вищому рівні.
Спочатку робила ляльки для друзів. Спостерігала, як щоразу, коли друзі брали ляльку до рук, у них у душі та в очах щось змінювалось. І вона дуже раділа, що дала близьким часточку емоцій та якоїсь древньої пам’яті. Хтось зі знайомих доречно зауважив, що відчуває добру енергетику ляльок.
Все частіше Оксана Вдовиченко почала брати участь у фестивалях, ярмарках, майстер-класах. Дуже любить працювати з дітками, бо українська культура, дух предків повинні до них перейти і зберегтися для наступних поколінь.
«Лялька-мотанка — це диво, яке залишили нам наші предки. Це і добра забавка для дитини, і медитативна річ, і річ, що приносить затишок у дім. Коли береш до рук добру ляльку-мотанку, розумієш, чим «жива» річ відрізняється від фабричної, бо сам спосіб творення ляльки з натуральних матеріалів допомагає передати тепло і любов майстра, який її створив», — розповідає Оксана.
Лялька-мотанка для королеви
Оксана розповідає, що все, що творить руками, майструє в ім’я любові до рідної землі — України. Українська культура збереглася від дідів-прадідів, відроджується завдяки багатьом жінкам-майстриням та талановитим чоловікам і посідає почесне місце у світі.
«Я свято вірю у відродження. Тому що існує в економіці теорія того, що економіка залежить від ідеології. А ідеологія — частина традиції і культури народу. На традиції та культури ми багаті. Будемо тепер тільки наближувати цей час процвітання», — ділиться думками Оксана Вдовиченко.
Ляльки Оксани Вдовиченко розходяться по світу. Багато їх в Європі, є в Канаді. А то була така дивина. Оксану попросили виготовити ляльку-мотанку для королеви Англії Єлизавети. Які ж були хвилювання! Та Оксана зібралася з почуттями й зосередилася на виготовленні ляльки-українки. Тепер із гордістю тримає в руках лист-подяку від королеви. А лялька Оксани Вдовиченко — тепер у колекції королеви Англії.
Лялька, як твердить майстриня, — це перехід із невидимого у видиме. Це саме та тонка енергія, яка з’являється і доповнює цей світ своїми особливими барвами, енергетика, яку вона дарує людям і вони надихаються нею.
Оксана Вдовиченко постійно вдосконалює свою майстерність: додає вишивки, кольорів. Її ляльки і справді мов живі. Дехто навіть вірить у їхню силу й, приміром, обирає для подарунка молодят із вірою, що щастя на порозі. Її нерозлучників дарують на весілля, щоб так рука об руку пройшли крізь життя у мирі, коханні, злагоді. Часто дарують у річницю весілля, щоб не гасло кохання, щоб мудрість передавати онукам.
Ляльки Оксани Вдовиченко виготовлені з натуральних тканин із використанням вишивки і з дотриманням традицій при виготовленні. Монетки та зерно — в мішечку — основа ляльки. Червоні коси — це незаміжня дівчина. Мішечки в руках із зернинами — на гарний добробут у житті. Дарували цю ляльку для заможності в родині, щоб водилися гроші та достаток. Придбавши ляльку, варто її наректи ім’ям і загадати бажання.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
